Червона шапочка Шарль Перро Жила колись в одному селі маленька дівчинка, та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й не бачив. Мати любила її до нестями, а бабуся ще більше. Добра бабуся зшила для внучки червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали звати Червоною Шапочкою. Одного разу мати напекла пиріжків і каже: – Піди до бабусі, довідайся, як вона поживає, бо мені казали, що вона нездужає. Віднеси їй пиріжка і цей горщичок масла. Червона шапочка Червона Шапочка хутко зібралась та пішла до своєї бабусі, яка жила в іншому селі. Йде вона лісом, коли раптом зустрівся їй вовк. Йому відразу ж захотілося з'їсти дівчинку, але він не наважився це зробити, бо поблизу в лісі були лісоруби. От він питає, куди вона йде. Червона шапочка Бідна дівчинка, не знаючи, що дуже небезпечно зупинятися в лісі і слухати вовка, відповідає йому: – Я йду навідатись до своєї бабусі й несу їй пиріжок та горщичок масла, які матуся передала їй. – А чи далеко вона живе ? – питає вовк. – Так, далеко, – відповідає йому Червона Шапочка, – он за тим вітряком, бачите, в першому будиночку в селі. Червона шапочка – Гаразд, – каже вовк, – я теж піду до неї навідаюсь. Я ось цією стежкою піду, а ти йди он тією, побачимо, хто з нас швидше прийде. Червона шапочка І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою. А дівчинка пішла довшою стежкою та ще гралася, збирала горіхи, бігала за метеликами і робила букети з квіточок. Червона шапочка Вовк миттю добіг до бабусиного будиночка і постукав у двері: тук-тук. – Хто там? – Це ваша внучка, Червона Шапочка, – відповів вовк, змінивши голос. – Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала. Добра бабуся лежала в ліжку, бо справді трохи нездужала. Вона гукнула йому: – Смикни за мотузочку, клямка й відкриється. Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися. Червона шапочка Тут він накинувся на бабусю і зжер її одразу, бо він уже понад три дні нічого не їв. Потім зачинив двері, ліг на бабусине ліжко і почав чекати Червону Шапочку. Незабаром дівчинка прийшла і постукала: тук-тук. – Хто там? Червона Шапочка спочатку перелякалась, почувши грубий голос вовка, але потім подумала, що, мабуть, у бабусі нежить, і відповіла: – Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала. Вовк гукнув їй трохи ніжнішим голосом: – Смикни за мотузочку, клямка й відкриється. Червона Шапочка смикнула за мотузочку, і двері відчинилися. Побачивши, що дівчинка ввійшла до кімнати, вовк сховався під ковдру та й каже: – Поклади пиріжок на скриню і горщичок там постав, а сама йди полеж зі мною. Червона Шапочка лягла в ліжко і дуже здивувалась, коли побачила, який вигляд в її бабусі. – Бабусю, які ж у вас руки великі! – каже вона. – Це щоб міцніше тебе обнімати, онученько! – Бабусю, які ж у вас ноги великі! – Це щоб краще бігати, дитинко! – Бабусю, які ж у вас вуха великі! – Це щоб краще чути, дівчинко! – Бабусю, які ж у вас очі великі! – Це щоб краще бачити, онученько! – Бабусю, які ж у вас зуби великі! – А це щоб тебе з'їсти! Червона шапочка З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку і з'їв її. Червона шапочка Але на щастя, в той самий час мимо будиночка проходили лісоруби із великими сокирами. Вони почули шум, вбігли до будиночка та вбили вовка. А потім розрізали йому черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові.