Сестри-вампiрки 2 Надя Фендрiх У школi, де навчаються сестри-вампiрки, канiкули! Дака дiзнаеться, що до Бiндбурга приiздить ii улюблений вамп-рок-гурт «Криптон Крекс». Але батьки якнайсуворiше забороняють сестрам iти на концерт. Зрештою дiвчатам вдаеться вислизнути з дому, i – це ж треба! – Даку помiтив i запросив на побачення сам солiст групи! Шкода, що напiввампiрки навiть не здогадуються, до чого призведе це знайомство… Надя Фендрих Надя Фендрих «Сестри-вампiрки 2». Серiя «Книга до фiльму» Нарештi свобода! На одному майже звичайному шкiльному подвiр’i, в самому серцi Бiндбурга, стояв звичайнiсiнький лiтнiй день. На шибках прочинених навстiж вiкон вигравали сонячнi променi, i, якщо добре прислухатися, можна було розiбрати уривки нудних напучень учителiв i зiтхання учнiв. Але чого аж нiяк не можна було побачити з подвiр’я, так це того, як нетерпляче дiти поглядали на годинник. Бо день сьогоднi хоч i був звичайнiсiнький, проте не зовсiм: це був останнiй навчальний день перед довгими лiтнiми канiкулами! «Тiк-так, тiк-так!» – цокав годинник. «Три хвилини, двi хвилини, одна хвилина…» – вiдраховували про себе школярi. Дзень-дзелень! Ну от i все. До побачення, школо! На подвiр’я висипала юрба щасливих дiтлахiв. Усi вони реготали, верещали, стрибали, метушилися. Але, побачивши, як скаче на шкiльному подвiр’i одна дiвчинка, ви напевно вирiшили б: iще трохи – i вона шугоне вгору й злине високо в небо над школою. У цiеi дiвчинки було чорне скуйовджене волосся, а манера вдягатися така ж божевiльна, як i ii стрибки (чи пак польоти): рванi джинси, джемпер у червоно-чорну смужку й чорна шкiряна куртка поверх. – Нарештi канiкули! Boi, boi, boi! – здiйнявши до неба руки, радiсно волала дiвчинка. «Boi, boi, boi!» означало «Супер, супер, супер!» вампiрiйською мовою. Так-так, ви не помилилися… Дiвчинка не тiльки дивно вдягалася – вона ще й говорила дивною мовою i мала дивне iм’я. Рiч у тiм, що й сама вона була не зовсiм звичайною дiвчинкою. Дакарiя Цепеш, або просто Дака (так ii називали рiднi та друзi), народилася в Трансiльванii i була вампiркою. Точнiше, напiввампiркою. Ось чому ii личко навiть улiтку залишалося мертвецьки блiдим. Слiдом за Дакою зi школи випурхнула ii найкраща подруга Гелена – звичайнiсiнька людська дiвчинка, якщо не знати про ii любов до посиденьок на кладовищi i малювання фломастерами на руках татуювань пекельноi краси. Поруч iз Геленою, затиснувши пiд пахвою скейтборд, цибав Лудо Шварцер – теж звичайнiсiнький хлопчина, якщо не знати про його хист передбачати подii. Видiння Лудо зазвичай були похмурими i зловiсними, а що вони означають, вiн i сам не тямив до пуття. Але сьогоднi, на щастя, майбутне аж нiяк не бентежило хлопця. Принаймнi поки що. Сяяло тепле лiтне сонце. Попереду були довгi лiтнi канiкули. Нiщо не вiщувало бiди… Лудо поставив на землю рюкзак i скейтборд, який вiдразу ж схопила Дака: – Ти не проти, еге ж? Іззаду на скейтбордi миттю прилаштувалася Гелена. Весело гигикаючи, дiвчата покотили шкiльним подвiр’ям. Лудо з усмiшкою дивився iм услiд. Позаду компанii пленталася Сiльванiя Цепеш – сестра-близнючка Даки. Подiбнiсть мiж сестрами не викликала сумнiвiв. І не тому, що вони були схожi одна на одну як двi краплi води – iх, швидше, об’еднувала несхожiсть на iнших дiтей. Сiльванiя, на вiдмiну вiд панк-рокерського стилю Даки, в усьому надавала перевагу романтицi: носила спiднички й сукнi з рюшиками та нашитими квiтами, тримала у шафi цiлу колекцiю рiзнокольорових капелюшкiв на щодень. Волосся в неi було не чорне, а бiляве з рудуватим полиском, i воно не стирчало навсiбiч, а м’якими кучерями спадало на плечi. Сiльванiя теж була дуже блiда – але все ж не така, як Дака. І цьому було два пояснення. По-перше, Сiльванiя була бiльше людиною, нiж вампiром. Принаймнi вона сама так вважала. По-друге, був собi такий хлопчина на iм’я Якоб Бартон, з яким Сiльванiя iшла попiдруч шкiльним подвiр’ям. У нього були сiро-блакитнi очi, русяве з медовим вiдтiнком волосся i яскраво-червонi губи, що пахли чи то тюфтельками, чи то часником. Тюфтельки Сiльванiя обожнювала, часник – ненавидiла, але силкувалася звикнути до його запаху. Адже вона була по самi вуха закохана в Якоба. Щоправда, на першому побаченнi Сiльванiя ледь не вп’ялася в нього своiми iклами. Але це прикре непорозумiння незабаром забулося. Якоб, попри все, став ii хлопцем, i щоразу, коли Сiльванiя бачила його, ii серце починало калатати, а щоки заливав густий рум’янець. Ледь встигли закiнчитися уроки в школi, Якоб запросив дiвчинку в кiно. – Тiльки не на фiльм жахiв! – заблагала Сiльванiя. Зупинившись бiля Лудо, закоханi жбурнули своi рюкзаки на строкатий мiкс iз сумок Лудо, Гелени i Даки. – А як щодо комедii? – запропонував Якоб. Сiльванiя вже було збиралася сказати, що понад усе iй хотiлося б подивитися яку-небудь достобiса плаксиву мелодраму, як iз-за спини долинув голос сестри: – З дороги! – Ой-ой-ой-ой! – верещала Гелена. – Krawalleri-i-i-i! – кричала Дака, що в перекладi з вампiрiйськоi означало «Стережися!» Сiльванiя, Якоб i Лудо вiдсахнулися вбiк, дозволивши Дацi i Геленi врiзатися в стос сумок на землi. – Чудово вписалися, – посмiхнувся Якоб. – Угу, – погодився Лудо. – А як на мене, ми непогано прокотилися, – заперечила Гелена, пiдводячись. Дака радiсно усмiхалася. Їi бiлоснiжнi iкла виблискували на сонцi. Цього ранку вона не стала iх пiдпилювати. Навiщо ускладнювати собi життя, якщо попереду канiкули, а Гелена та Лудо й так знають, що вони з Сiльванiею напiввампiрки? Щоправда, Якоба вони досi не втаемничили щодо свого страшного секрету. Однак його увага цiлковито прикута до Сiльванii, а вона вже ретельно стежила за своiми зубками. І взагалi, Дацi набридло бути слухняною i дотримувати правил. Вона жадала пригод. Для чого ж iще придумали лiтнi канiкули, як не для пригод? В очах Даки блиснув хитрий вогник. – А вигадаймо всi разом що-небудь цiкавеньке! Що-небудь sensatoi-futzi-супермегаприкольне! Як щодо… – Дака задумливо оглянула друзiв. – О, придумала! Ходiмо в похiд! У найсправжнiсiнький похiд iз наметами! Розiб’емо наметове мiстечко на березi Бiндбурзького озера й будемо там жити самi! Без батькiв! – Класна iдея! Я за! – зрадiла Гелена. – М-м-м, як романтично! – Сiльванiя притягнула до себе Якоба й поцiлувала його в губи. Якоб знiяковiло почервонiв i вiдразу ж вiдповiв Сiльванii на поцiлунок. Щоразу, коли вiн опинявся поруч iз нею, його серце калатало, як навiжене. – Фу! – скривилася Дака. – Ви хоч знаете, що пiд час поцiлунку передаеться близько п’ятисот видiв бактерiй? – Ну й нехай, натомiсть iмунiтет буде мiцнiшим, – знизав плечима Якоб. Усi захихотiли. Але Дацi було не до смiху: всi цi поцiлунки та прогулянки за ручку пiд мiсяцем, усi цi любощi-милощi – це ж gumox! Цiлковита дурня, не варта часу. Та й узагалi… фу, гидко! – Повернiмося до наших наметiв. Нехай кожен перевiрить свое спорядження. Трохи пiзнiше зустрiнемося на кладовищi й обговоримо майбутнiй похiд, – розмiрковував Лудо. Пропозицiю було прийнято одноголосно. – О’кей, супер! – в один голос заволали Дака i Гелена. Схопивши своi рюкзаки, друзi поспiшили геть зi шкiльного подвiр’я. Свобода! Лiто! Канiкули! Жодноi школи! На час можна забути про домашнi завдання, реферати та раннi пiдйоми (останнi, до речi, – страшне випробування для напiввампiрiв, якi лягають спати з першими променями сонця) i з головою пiрнути у веселi пригоди… й авжеж, у кохання! Не в силах стримати радiсть, Сiльванiя затягла старовинну трансiльванську пiсню: – Трансiль… – …ванiя, – пiдхопила Дака. До iхнього дуету одразу долучилися друзi, якi вже давно вивчили слова пiснi: Transsilvania Wuzzpogol, oistasnips, flopso, fugol Milabom job, rodna fantazyca! Job enzero inima naz, Transsilvania! – виспiвували вони на повний голос. У дослiвному перекладi людською мовою це означало: Трансiльванiя — Несамовитiсть i безумство, флопси i польоти! Ми любимо тебе, наша фантастична батькiвщино! Ти назавжди в наших серцях, Трансiльванiе! Але до сьогоднiшнього дня пiдiйшли б трохи iншi слова: Лiтнi канiкули — Несамовитiсть i безумство, флопси i польоти! Ми любимо тебе, наше чудове лiто! І ми шалено радi вам, о, лiтнi канiкули! Мисливець за вампiрами Вулицю Лiндевег заливало сонце. Перед будинками стояли начищенi та наполiрованi до блиску автомобiлi. Доглянутi клумби майорiли барвистими лiтнiми квiтами. М’якенький бездоганний морiг так i вабив прилягти вiдпочити на зеленому килимку. Проте повсюдне втихомирення, здавалось, оминуло будинок № 21. Вiкна в цьому будинку були забитi дошками й завiшанi в’язками часнику. Вздовж паркану стирчали жовто-чорнi таблички з попередженням про небезпеку. Сам паркан, висотою з людський зрiст, обнесли колючим дротом. Усередину просто так не потрапиш: хвiртку замкнено на безлiч замкiв, вхiднi дверi – також. Мешканець цього дивного будинку носив прiзвище Комбаст. Дiрк ван Комбаст. Досить довго вiн провадив таемну й смертельно небезпечну спецоперацiю. Дiрк ван Комбаст був мисливцем. За вампiрами. На жаль, неймовiрно хитрi об’екти полювання вже неодноразово обводили його круг пальця. Але Дiрк не здавався. Операцiю «Кажан» час було висувати на новий етап, i Дiрк грунтовно пiдготувався. Сповнений рiшучостi випробувати свiй новий винахiд, Дiрк обережно вийшов у садок перед будинком й озирнувся навсiбiч. Повiтря на вулицi було чисте i свiже. В однiй руцi Дiрк тримав прозору пластмасову лiйку. В другiй – синiй пилосос. У пилососа було кiлька перемикачiв i дуже довгий шланг. Однак незрозумiло, що саме Дiрк збирався прибирати пилососом. – Мое ноу-хау! – Дiрк ласкаво погладив свое дiтище рукою. Вiн дуже пишався своiм винаходом. – Високоточна зброя, замаскована пiд звичайний пилосос. Вовк в овечiй шкурi, так би мовити. Вiн хихикнув. – Цiею зброею я нарештi розтрощу ваше вампiрське лiгво раз i назавжди, – рiшуче заявив вiн, кинувши лихий погляд у бiк будинку № 23. – Варто тiльки навести на вас цю штуковину – i ви станете беззахиснi, як слiпi кошенята! І ось тодi я схоплю вас, посаджу за грати й показуватиму мiстянам! Із цими словами ван Комбаст випростав плечi й пiдбадьорився. – Я доведу, що вампiри iснують, i тодi бiльше нiхто i нiколи не посмiе сказати, що ми з мамою божевiльнi. Менi ще дякуватимуть! А там, дивись, i орден дадуть! На мить Дiрка оповив смуток. Вiн подумав про маму. Ось уже багато рокiв мати Дiрка ван Комбаста перебувала в клiнiцi для душевнохворих. Жiнку запроторили туди пiсля заяви, що нiбито якось уночi ii викрали вампiри, посадили на баню бiндбурзькоi церкви, а самi полетiли геть. Зрозумiло, нiхто тодi не повiрив потерпiлiй. Дiрк, щиро кажучи, i сам сумнiвався в правдивостi ii iсторii, допоки до будинку № 23 не заселилася сiмейка вампiрiв. Ах, як би йому хотiлося в сусiди тиху, скромну, маленьку родину, а ще краще – бездiтну пару середнiх рокiв, яка б дала лад оцьому розвалищу: пофарбувала б свiжою фарбою, зрiзала б зi стiн заростi плюща, рiвно пiдстригла морiжок, – щоб цей будинок нарештi став гiдним вулицi, на якiй стоiть. Та де там! Новi сусiди вiд самого початку поводилися якось дивно. Тодi ж Дiрк i провiв власне розслiдування, рознюхавши, яку таемницю приховують Цепешi. З’ясувалося, що голова сiмейства – лютий вампiр, дiти – теж вампiри, але тiльки наполовину. І лише фрау Цепеш – людина. Це, втiм, не робило ii менш небезпечною для суспiльства: хто знае, на що спроможна жiнка, яка живе з цими чудовиськами пiд одним дахом! Точнiше, пiд одним вiком – Дiрк на власнi очi бачив, як пiд час переiзду гер Цепеш заносив до хати труну. Ранiше Дiрк ван Комбаст був представником фармацевтичноi компанii. Коли в його життi з’явилася родина Цепешiв, вiн ще якийсь час для прикриття торгував лiками, але невдовзi повнiстю розпрощався з професiею i присвятив свое життя полюванню на вампiрiв. Суперпилосос мусив розпочати новий етап у його непростiй справi, прославити винахiдника i, врештi-решт, принести успiх операцii «Кажан». – Перший етап випробувань, – пробурмотiв Дiрк, натискаючи на кнопку «Ввiмкнути». Знявши покришку пилососа, вiн дiстав iз камери кiлька заздалегiдь припасених голiвок часнику i розкидав iх галявиною. Потiм увiмкнув свою високоточну зброю на повну потужнiсть i пiднiс до однiеi з голiвок часнику. «КЛУП! БЛУП!» – пролунало десь усерединi пилососа. Мисливець за вампiрами задоволено посмiхнувся i взявся згодовувати пилососу решту часнику. Жертва часникострiла Цей мешканець вулицi Лiндевег був вiдомий як Газе. Польдi Газе. Вiн теж не був людиною, як, утiм, i вампiром. Вiн був таксою. Найдiловитiшою таксою у свiтi, адже на ньому тримався весь будинок: стареньку господиню потрiбно було вигулювати декiлька разiв на день i в цей час постiйно тримати нiс за вiтром. А вiдтодi, як на Лiндевег оселилася ця похмура сiмейка, клопоту стало за край. Рiч у тiм, що новi сусiди зовсiм не були схожi на звичайних людей. Одна тiльки жiнка не викликала тривоги. Вiд решти ж, а надто вiд високого чоловiка, тхнуло небезпекою. Польдi, безсумнiвно, не мiг не помiтити, що в будинку, де мешкала родина, нерiдко проливалася кров. Особливо щуряча – вiн ii виразно вiдчував. Вiрний i вiдданий Польдi, авжеж, любив свою господиню. І все ж був не проти змiнити ii на господаря. Його кумир – Дiрк ван Комбаст. Гарненько до нього принюхавшись i уважно за ним поспостерiгавши, Польдi дiйшов висновку, що сусiд не тiльки божественно пахне женьшенем i пачулi, а ще й такий самий проникливий, як i вiн сам. Адже гер ван Комбаст теж вiдчував неабияку небезпеку вiд сусiдiв i вiдчайдушно захищав вiд неi людей довкола – принаймнi намагався це робити. Звiсно, нетямущiй господинi Польдi такi благороднi поривання не зрозумiти. Коли Польдi побачив сусiдських дiвчат, шерсть у нього встала дибки. У нiс миттево вдарив запах староi, затхлоi цвинтарноi землi з легкою домiшкою кров’яноi ковбаси. Будь-якого iншого собаку такий запах невимовно потiшив би, але старого Польдi так просто не ошукаеш. – Доброго дня, фрау Газе! Сiльванiя i Дака не зважали на гавкання Польдi. – Здрастуйте, милi! – усмiхнулася фрау Газе. «Ну що вона за людина така, – здивовано подумав Польдi. – Невже вона нiчого не помiчае?» Фрау Газе тим часом зупинилася бiля будинку Дiрка ван Комбаста. – Що це вiн знову замислив? – здивувалася жiнка. Але Дiрку було зараз не до Польдi i його господинi. Починався другий етап випробувань: набоi треба було роздробити. З пилососа почулося: «КР-Р-Р! КРА-АХ!» Дiрк посмiхнувся – поки все йшло за планом. – Третiй етап випробувань: газова атака! – скомандував вiн пилососу. – Часник! – скривилася фрау Газе. Польдi трiумфував. Мовляв, вiн знае: усе, що наразi робить ван Комбаст, вiн робить для перемоги над нелюдами. Але мисливець за вампiрами i не здогадувався, що лише за два кроки вiд нього заходиться гавкотом його найпалкiший шанувальник. Чоловiк упивався своiм генiальним винаходом, випробування якого пройшли пречудово. «Дуже гарно, Дiрку! Ти просто генiй! – подумав вiн, пишаючись собою. – А тепер – останнiй штрих». Дiрк пiдняв iз землi лiйку й обережно прикрутив ii до шланга пилососа. Але вереск, що раптом пролунав iз сусiдського будинку, змусив його на мить вiдволiктися вiд найвiдповiдальнiшого етапу випробувань. – ZENSATOI-I-I FUTZI-I-I-I! – лунало з лiгва Цепешiв. Збентежений Дiрк спiткнувся, зачепивши при цьому ногою кнопку на пилососi. Той увiмкнувся, шланг вислизнув у Дiрка з рук i перекинувся через огорожу. «ШЛУРФ! ШЛУП!» – пролунало з-за огорожi. Писок Польдi зник у лiйцi. – На допомогу! Рятуйте Польдi! – заволала фрау Газе. – Спокiйно, без панiки, усе пiд контролем! – клопотався бiля неi Дiрк, намагаючись приборкати шланг. – Вiдпустiть собаку! – кричала фрау Газе, смикаючи Польдi за повiдець. Сам Польдi мовчав. Та й хiба можна хоч щось гавкнути, коли у тебе морда застрягла в лiйцi, що наче з неба звалилася, а твоя господиня безперестанку тягне повiдець на себе? Вампiрськi гастролi Та це ж мегавампiрично-космiчно-галактично-суперновина! Boi, boi, boi! – не вгавала Дака. Ось уже з пiвгодини вона лiтала iхньою iз Сiльванiею кiмнатою i виробляла флопси. Коли родина переiхала до Нiмеччини, мама суворо заборонила дiвчатам лiтати i робити флопси вдень. Щоправда, коли сестри бували вдома, прихованi вiд стороннiх очей, маминими правилами можна було знехтувати. До того ж, на думку Даки, флопс узагалi нерозумно забороняти, адже пiд час його виконання вампiр перемiщуеться з однiеi точки в iншу на такiй величезнiй швидкостi, що звичайна людина просто не здатна встежити за його рухом. Вiд надмiру почуттiв Дака мiцно обiйняла сестру, яка саме дiставала зi своеi шафи спальний мiшок. – Що це з тобою коiться? – здивовано запитала Сiльванiя. Ще один флопс – i Дака тiеi ж митi опинилася бiля комп’ютера. – У рамках двiстi тридцять першого лiтнього гастрольного турне Украiною, Румунiею, Болгарiею, Угорщиною, Чехiею, Польщею, Австрiею та Швейцарiею гурт «Криптон Крекс» дае ексклюзивний концерт в одному з нiчних клубiв нiмецького мiста Шаттенвальде, – прочитала вона. – Вони виступатимуть у клубi «Бет Чорч», що неподалiк звiдси, – схвильовано додала дiвчинка. – Уявляеш, «Криптон Крекс», легендарнi «Криптон Крекс», якi в Бистрii збирають стадiони, виступатимуть за якихось пару сотень кiлометрiв вiд нас у закутньому нiчному клубi! Бистрiя – трансiльванське мiстечко, населене переважно вампiрами, а «Криптон Крекс» – улюблений рок-гурт Даки. Дiвчина знала напам’ять тексти всiх iхнiх пiсень i годинами могла милуватися фронтменом колективу Мурдо, зображеним на постерi, що висiв над ii лiжком. Мурдо був, на думку Даки, таким саме iнфернальним[1 - Пекельним, пiдземним. Вiд лат. inferna – пiдземне царство.] i похмурим, як i його музика. До речi, Дака й сама непогано грала на ударних i вже багато рокiв мрiяла виступити з кумиром на однiй сценi. – Початок концерту опiвночi, – продовжувала вона. – Далi – мапа польоту в клуб та iнше. Дочитавши, Дака повернулася до Сiльванii i взяла ii за руки. – Концерт сьогоднi вночi, – урочисто промовила вона, – i ми обов’язково мусимо на нього потрапити. Це буде наш перший концерт! Із цими словами Дака вискочила з кiмнати. – Пiду розповiм про концерт татовi! – донеслось до Сiльванii з коридору. Великодушнiсть Польдi Тим часом на вулицi вiдбувалися драматичнi подii. Горе-винахiдниковi вдалося нарештi приборкати розбурханий пилосос i вивiльнити бiдолаху Польдi, який миттю опинився на руках у своеi господинi. – Польдi! – голосила фрау Газе, тискаючи i пригортаючи до себе улюбленця, що раз по раз жалiбно й тихо скиглив. – Що ви собi дозволяете? Ви ж могли його вбити цiею вашою диявольською машиною! – почала вона вичитувати Дiрка ван Комбаста. – І зовсiм це не диявольська машина, це – часникострiл, – образився гер ван Комбаст. – Вiн розпорошуе частинки часнику. Деякi деталi цього пристрою розроблялися в рамках програми космiчних дослiджень. Тут дуже складна технологiя, а знали б ви, скiльки вiн коштуе… Але ця штука варта своiх грошей. – Знаете що, гере ван Комбаст!.. Бiльше не потрапляйте менi на очi з цим вашим часникострiлом! А на космiчнi дослiдження i всiлякi там складнi технологii менi начхати! – вiдрiзала фрау Газе. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=27395358&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes 1 Пекельним, пiдземним. Вiд лат. inferna – пiдземне царство.