Ганнiбал
Томас Гаррiс


Ганнiбал Лектер #3
Спецагента ФБР Кларiс Старлiнг призначили на чергове завдання. Пiд час його виконання вона отримуе лист вiд Ганнiбала Лектера… Пiсля втечi з iзолятора вiн знову скоюе жахливi вбивства далеко за межами США. Але одна з його жертв – Мейсон Верджер – вирiшуе влаштувати полювання на самого Ганнiбала. Мейсон жадае кривавоi помсти, мрiючи заживо згодувати Лектера свиням. Але жертва завжди лишаеться жертвою, навiть у мисливському екiпiруваннi. Чи цього разу вбивця нарештi заплатить за скоене?





Томас Гаррiс

Ганнiбал



Обережно! Ненормативна лексика!







Вiдгуки




Дивовижний роман, написаний мовою яскравою та гострою, мов скальпель хiрурга… Свiт, створений Гаррiсом, такий же загадковий, як i палац пам’ятi Ганнiбала, такий же тривожний, як картини Гойi. Не радимо читати цю книжку вночi й на самотi.

    The Atlanta Journal-Constitution



Безжальний… нескiнченно жахливий… 512 сторiнок промайнуть непомiтно, а кожен перепочинок – то тiльки прелюдiя до подальших несамовитих подiй… «Ганнiбал» починаеться з убивчого пароксизму, що перехопить читачевi подих… «Ганнiбал» збуджуе нашу уяву, емоцii, пристрастi, високi й приземленi почуття. Голос Гаррiса ще довго лунатиме.

    Los Angeles Times



Витвiр мистецтва… Ви проковтнете «Ганнiбала»… Жодного зайвого слова… Останнi 100 сторiнок – найкращi в жанрi трилера, якi я будь-коли читав.

    Ларрi Кiнг, USA Today



Дiйсно страшна книжка… Гаррiс пише зi знанням справи й увагою до деталей, створюючи моторошнi сцени, що врiзаються в пам’ять.

    People



Читачi, якi чекають на «Ганнiбала», хочуть знати тiльки одне – чи цей роман настiльки ж хороший, як «Червоний дракон» i «Мовчання ягнят»… Із задоволенням даю заперечну вiдповiдь. Нi, не такий хороший. Вiн кращий. Власне, це один iз двох найстрашнiших жанрових романiв сучасностi, другий – «Екзорцист»… Насправдi, «Ганнiбал» – зовсiм не сиквел, а третя й найпоживнiша частина однiеi довгоi страшноi подорожi психопатологiчним палацом, сповненим привидiв… «Ганнiбал» – потужний i безсоромний роман жахiв… Вiд усього серця сподiваюся, що [Гаррiс] писатиме ще, i чимшвидше – романи, що хоробро й кмiтливо стирають грань мiж жанровою й високою лiтературою, завжди високо цiнуються.

    Стiвен Кiнг, The New York Times Book Review



Смаковитий жах.

    Newsday



Готичний, фантастичний роман… сповнений чудових прийомiв.

    International Herald Tribune



Трiумф вiдвертоi, меткоi прози. Жодного зайвого слова, жодноi недоладноi думки. Гаррiс – майстер, i в «Ганнiбалi» вiн сягнув висоти, розширив рамки й знову здобув перемогу.

    Dayton Daily News



Приемне вiдчуття страху.

    The Wall Street Journal



Моторошний роман… «Ганнiбал» лякае, iнколи нестерпно… Навряд чи ви помiтите момент, коли розважальний роман перетворюеться на справжню лiтературу… Дiйсно, така дивна книжка, але така захоплива.

    Daily News (Нью-Йорк)



Читаеться на одному подиху… Гаррiс даруе несподiванi повороти сюжету… Добре виважена динамiка книжки.

    Houston Chronicle



Розкiшний, жорстокий роман – не вiдiрватися.

    Detroit News



Книжка зринае… у стратосферу фантазii, в особистий свiт Ганнiбала Лектера… Вистава «Гран-Гiньйоля»… Таке ж basso ostinato серйозних питань, та вiдповiдi на них – похмурiшi, нiж у «Мовчаннi».

    The Nation



Невпинно гiпнотичний… чудовий, дивний i абсурдний… Роман постсаспенсу з таким же сардонiчним, фiлософським контекстом, як i трилери «Гран-Гiньйоля»… Гаррiс вiдомий своiм талантом викликати тривогу, жах i неспокiй, але цi сторiнки просякнутi ще одним несподiваним елiксиром – несамовитою iронiею.

    Publishers Weekly



Захоплива книга… Диво, вiд якого неможливо вiдiрватись… Оригiнальний сюжет… Гаррiс чудово пише – його поетична ритмiка елегантна, а уява вражае.

    Milwaukee Journal Sentinel



Диявольськи розумний роман… У «Ганнiбалi» Гаррiс запрошуе нас до бенкету… Пише, мов янгол iз диявольським почуттям гумору… Гiпнотична сумiш iсторii жахiв i фiлософського трилера, яка пiдносить детективний роман до тонкоi, високоi прози… «Ганнiбал» – прекрасна страва, що приносить садистське задоволення.

    Boston Herald



Чарiвно збочена книжка… Гаррiс i досi е одним iз найкращих, найсмiливiших авторiв жанровоi лiтератури.

Диявольська казка… страхiтливо реалiстична й жахливо правдоподiбна вiд початку до кiнця. Прописуючи власнi жаскi сценарii, Гаррiс дозволяе розфарбовувати iх нашiй уявi. Обережно й тактовно вiн залучае нас до гри i робить спiвучасниками своеi зловiсноi фантазii.

    New York Post



Роман, який приносить величезне задоволення… Напрочуд гарне дозвiлля: ви гортаете сторiнки, насиченi трепетом, жахом i страхом, а також несподiваними, смаковитими й злiсними ляпасами… Певно, це найкраща книга, написана в жанрi прози жахiв.

    San Diego Union-Tribune



Дуже зацiкавлюе й захоплюе.

    Newsweek



Цей роман варто було чекати 11 рокiв… Яскравi деталi й живi дiалоги… Талановито переплетений i досконало, неймовiрно жаский сюжет. Вiд страху забивае подих, книга так гарно написана, що ви спокуситесь прочитати ii за одним разом… Гаррiс досягнув абсолютного успiху з «Ганнiбалом»… Ми стаемо учасниками всiх подiй вiд першоi сторiнки до останнього захопливого роздiлу. Розв’язка – одна з найбiльш дивовижних, якi менi випадало читати. У вас просто зiрве дах.

    The Knoxville News-Sentinel



Не вiдiрватися… Я перечитав кожне слово в «Ганнiбалi» принаймнi двiчi, а деякi – навiть по п’ять чи шiсть разiв.

    New York




I

Вашингтон





Роздiл 1


Здавалося б, цей день затрiпотить, не встигнувши початись…


«Мустанг» Кларiс Старлiнг iз гуркотом влетiв на похилий в’iзд до Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальноi зброi (БАТВЗ), яке розташувалося на Массачусетс-авеню в будiвлi, що ii з метою економii винаймали в пастора Мун Сон Мьона.[1 - Корейський релiгiйний лiдер i громадський дiяч, засновник «Церкви об’еднання». (Тут i далi прим. перекл.)]

Ударний загiн чекав у трьох автiвках: побитий конспiративний фургон, що мав iхати попереду, а за ним – два чорнi, укомплектованi людьми фургони SWAT,[2 - SWAT (special weapons assault team – «штурмова група зi спецiальним озброенням» або special weapons and tactics – «спецiальне озброення й тактика») – спецзагони в США, якi використовують пiд час складних операцiй, що виходять за рамки можливостей звичайних полiцейських. Назва вимовляеться як суцiльне слово, на вiдмiну вiд бiльшостi англiйських абревiатур, якi читаються по лiтерах.] якi нара зi стояли на холостому ходу в просторому гаражi.

Старлiнг витягла зi своеi машини сумку зi спорядженням i побiгла до першого фургона – старого бiлого транспортного засобу без вiкон у вантажному вiдсiку, з обох бокiв якого були приклеенi вивiски з надписом: «КРАБИ ВІД МАРСЕЛЛА».

Крiзь прочиненi заднi дверi фургона за Старлiнг спостерiгали четверо чоловiкiв. Струнка у вiйськовiй унiформi, вона швидко рухалася з вантажем свого знаряддя, волосся блищало у свiтлi флуоресцентних ламп.

– Жiнки. Завжди спiзнюються, – сказав офiцер полiцii округу Колумбiя.

Операцiею керував спецагент БАТВЗ Джон Брiгем.

– Вона не запiзнилася – я iй не «бiпав», доки не отримав наводку, – вiдповiв Брiгем. – Вона, певно, мчала сюди з самого Куантiко… Привiт, Старлiнг, давай сумку.

Вона похапцем ляснула його в простягнуту долоню.

– Привiт, Джоне.

Брiгем переговорив зi скуйовдженим офiцером, що був за водiя «заводського» фургона, i не встигли зачинитися заднi дверi, як автiвка викотилася в приемний осiннiй день.

Кларiс Старлiнг, ветеран фургонiв для стеження, пiрнула пiд окуляром перископа й зайняла мiсце позаду – якомога ближче до блока сухого льоду вагою в сто п’ятдесят фунтiв,[3 - ? 68 кг.] що слугував кондицiонером у тих випадках, коли доводилося сидiти нишком iз вимкненим двигуном.

У старому фургонi пахло мавпарнею – запах страху й поту, що нiколи звiдти не вивiтрювався. За час служби в Бюро на автiвцi перебувало багато вивiсок. Бруднi та вицвiлi налiпки на дверцятах з’явилися пiвгодини тому. Дiрки вiд куль, залiпленi мастикою «БондО», були старшi.

У заднi вiкна були вставленi дзеркальнi шибки зi спецiальним напиленням. Старлiнг спостерiгала за великими чорними фургонами SWAT, що iхали слiдом. Вона сподiвалася, що iм не доведеться годинами стирчати в тих фургонах.

Офiцери-чоловiки змiряли ii очима щоразу, як вона поверталася обличчям до вiкна.

Спецагент ФБР Кларiс Старлiнг, тридцять два роки, завжди на вигляд вiдповiдала своему вiку, i цей вiк iй завжди личив, навiть в унiформi.

Брiгем дiстав iз переднього пасажирського сидiння канцелярський планшет.

– Чому ти постiйно потрапляеш у таке лайно, Старлiнг? – спитав вiн усмiхаючись.

– Бо ти постiйно мене на нього кличеш, – вiдповiла вона.

– Тут ти нам потрiбна. Але ж я бачу, що тебе наказ за наказом вiдряджають на всiлякi, Господи помилуй, облави. Нiчого не розпитую, але гадаю, що в Баззардс-Пойнт[4 - Район у Вашингтонi, де розташовувався мiсцевий польовий офiс ФБР.]тебе хтось ненавидить. Краще б ти перейшла працювати до мене. Це моi хлопцi, агенти Маркес Бьорк i Джон Гар, а це офiцер Болтон iз полiцейського управлiння округу Колумбiя.

Спiльна рейдова група, що складаеться iз загонiв Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальноi зброi, SWAT вiд Управлiння боротьби з наркотиками та агентiв ФБР, – це вимушений результат скорочення бюджету за таких часiв, коли навiть Академiю ФБР закривають через брак фiнансування.

Бьорк i Гар скидалися на агентiв. Полiцейський округу Колумбiя Болтон – на бейлiфа.[5 - Представник правоохоронних органiв у США на кшталт помiчника шерифа чи судового пристава.] Вiн був огрядним i життерадiсним, на вигляд мав рокiв сорок п’ять.

Мер Вашингтона показово пресував наркоторгiвцiв пiсля того, як його самого звинуватили в зловживаннi, тому наполягав, аби полiцiя округу Колумбiя брала участь у кожному значному рейдi у Вашингтонi. Звiдси й Болтон.

– Сьогоднi варить клан Драмго, – сказав Брiгем.

– Евелда Драмго, я так i знала, – без ентузiазму вiдповiла Старлiнг.

Брiгем кивнув:

– Вона вiдкрила виробництво льоду бiля рибного ринку «Фелiчiана», що на рiчцi. Наш хлопець повiдомив, що сьогоднi вона варить партiю кристалу. А на вечiр у неi рейс на Великий Кайман. Зволiкати не можна.

Кристалiчний метамфетамiн, який на вулицях зветься «льодом», даруе короткочасний потужний кайф i викликае смертельну залежнiсть.

– Наркота – справа УБН, але нам Евелда потрiбна за незаконне перевезення мiж штатами зброi класу 3.[6 - Категорiя вогнепальноi зброi в США, до якоi належать кулемети, гвинтiвки, глушники й вибуховi пристроi.] В ордерi зазначено пiстолети-кулемети «беретта» й кiлька МАК-10, i вона знае, де лежить iще чимало зброi. Старлiнг, я хочу, аби ти зосередилася на Евелдi. Ти вже мала з нею справу. Хлопцi тебе прикриють.

– Нам дiсталося найпростiше, – сказав офiцер Болтон iз неабияким задоволенням.

– Гадаю, тобi варто розповiсти iм про Евелду, Старлiнг, – мовив Брiгем.

Старлiнг перечекала, поки фургон проторохкотiв залiзничними колiями.

– Евелда чинитиме опiр, – сказала вона. – З вигляду не скажеш, вона ж була моделлю, але опiр чинитиме. Удова Дiжона Драмго. Я двiчi заарештовувала ii за звинуваченнями в рекетi, вперше – разом iз Дiжоном… Востанне вона мала в сумочцi 9-мiлiметровик iз трьома магазинами й балончик «Мейс», а в бюстгальтерi ховала нiж-метелик. Не знаю, що вона зараз iз собою носить… Пiд час другого арешту я дуже ввiчливо попросила ii здатися, що вона й зробила. Потiм, уже пiд вартою округу Колумбiя, вона вбила заточеною ложкою ув’язнену на iм’я Марша Валентайн. Тож очiкувати можна чого завгодно… за виразом ii обличчя не вгадаеш. Велика колегiя присяжних постановила, що то був самозахист… Перше слухання за першими обвинуваченнями в здирництвi вона виграла, за другою статтею – уклала умову про визнання вини. Частково обвинувачення в перевезеннi зброi зняли, бо в неi були малi дiти, а чоловiка щойно вбили пiд час стрiлянини з автiвок на Плезант-авеню, мабуть, банда «сплiффiв»… Я попрошу ii здатися. Сподiваюся, вона так i зробить – дамо iй таку можливiсть. Але, послухайте мене, якщо нам доведеться брати Евелду Драмго силою, менi знадобиться справжня допомога. Забудьте, що мене треба прикривати, краще навалiться на неi всi гуртом. Джентльмени, не думайте, що ви iдете дивитися дiвчачi боi в грязюцi мiж мною та Евелдою.

Були часи, коли Старлiнг рахувалася з точкою зору таких чоловiкiв. Їм було не до вподоби те, що вона казала наразi, та Старлiнг уже забагато всякого бачила, аби на це зважати.

– Евелда Драмго пов’язана з бандою «крiпiв-38» через Дiжона, – сказав Брiгем. – Наш хлопець каже, що в неi охорона з «крiпiв», а вони торгують на узбережжi. Мабуть, за великим рахунком, це захист вiд «сплiффiв». Не знаю, як поведуться «крiпи», коли нас побачать. Вони не люблять помирати без крайньоi потреби.

– Треба вам сказати, що Евелда ВІЛ-iнфiкована, – продовжила Старлiнг. – Дiжон передав на голцi. Вона дiзналася про це у в’язницi й зiрвалася. Зарiзала того дня Маршу Валентайн i побилася з тюремниками. Якщо в неi немае зброi, то вона буде битись i, майте на увазi, вiдбиватиметься будь-якими бiологiчними рiдинами. Буде плюватись, кусатись, а також може мочитись i випорожнюватись, коли спробуете ii приборкати, тож рукавички й маски – стандартна процедура. Як саджатимете ii в патрульну машину i кластимете руки iй на голову, то стережiться голок у волоссi й зафiксуйте iй ноги.

У Бьорка та Гара повитягувались обличчя. Офiцер Болтон також посмутнiв. Вiн кивнув кошлатим пiдборiддям на особисту зброю Старлiнг, бувалий 45-й «кольт» урядовоi моделi з рукiв’ям, обмотаним пiскованою шкiркою, що вмостився в кобурi «якi»[7 - Кобура у виглядi петлi.] на ii правому стегнi.

– У вас ця штука постiйно зведена до бою? – вирiшив дiзнатися вiн.

– Заряджена й готова, будь-якоi митi, будь-якого дня, – вiдповiла Старлiнг.

– Небезпечно, – сказав Болтон.

– Приходьте на стрiльбище, офiцере, i я вам усе поясню.

Брiгем утрутився:

– Болтоне, я тренував Старлiнг, коли вона три роки поспiль тримала титул чемпiона на мiжвiдомчих змаганнях iз бойових пiстолетiв. Не хвилюйтеся за ii зброю. Отi хлопцi з команди порятунку заручникiв, «Ковбоi Велкро», – як вони прозвали тебе пiсля того, як ти надерла iм дупи, Старлiнг? Еннi Оуклi?[8 - Annie Oakley (1860–1926) – американська жiнка-стрiлець, брала участь у виставах Баффало Бiлла.]

– Ядуча Оуклi, – вiдповiла вона й повернулася до вiкна.

Старлiнг почувалася уразливою й самотньою в цьому смердючому, мов цап, фургончику для стеження, набитому чоловiками. «Chaps», «Brut», «Old Spice», пiт i шкiра. Почав закрадатися страх, вiн смакував, мов пеннi пiд язиком. Уявний образ: ii батько, який пахнув тютюном, а ще дужче – милом, чистить апельсин своiм кишеньковим ножем, у якого вiдламано вiстря леза, дiлиться з нею апельсином на кухнi. Габаритнi вогнi батькового пiкапа зникають удалинi, коли вiн вирушае на нiчне патрулювання, пiд час якого його вбили. Його речi в шафi. Сорочка для сiльськоi кадрилi. У ii шафi – кiлька гарних речей, якi вона так нiкуди й не вдягла. Сумнi вечiрнi сукнi на плiчках, мов забутi iграшки на горищi.

– Ще хвилин десять, – кинув у салон водiй. Брiгем визирнув у лобове вiкно й поглянув на годинник.

– Ось план, – сказав вiн.

У Брiгема була груба схема, похапцем накреслена «меджик-маркером», i розпливчастий архiтектурний план, що йому надiслали факсом з Архiтектурного департаменту.

– Будiвля рибного ринку стоiть серед низки магазинiв i складських примiщень уздовж берега. Парселл-стрит упираеться в Рiверсайд-авеню на цiй маленькiй площi перед рибним ринком… Бачите, задня стiна рибного ринку виходить на воду. У них там е док, вiн тягнеться вздовж усiеi задньоi стiни, ось тут. Перший поверх рибного ринку – тут лабораторiя Евелди. Вхiд спереду, одразу бiля ринковоi маркiзи. Коли Евелда варить мет, то виставляе вартових у радiусi принаймнi трьох кварталiв. Уже були випадки, коли вони попереджали ii завчасно, i вона встигала спустити наркоту в унiтаз. Отож – звичайна група захвату вiд УБН заходитиме вiд докiв на рибальському катерi о п’ятнадцятiй рiвно. На цьому фургонi ми зможемо пiдiбратися ближче за всiх, пiд’iдемо просто до головного виходу за пару хвилин до початку рейду. Якщо Евелда вийде з головного, ми ii вiзьмемо. Якщо лишиться всерединi, то виб’емо дверi з вулицi, щойно вони ввiйдуть з iншого боку. Другий фургон – то наша пiдтримка, семеро хлопцiв, вони розпочнуть операцiю о п’ятнадцятiй, якщо не отримають вiд нас iншого наказу.

– Що маемо на дверi? – спитала Старлiнг.

– Якщо все буде тихо, то таран, – озвався Бьорк. – Якщо почуемо вибухи чи стрiлянину, то «до них прийде Ейвон».[9 - «Avon» – марка американськоi штурмовоi зброi, як пояснюеться нижче, а також косметична фiрма. Існуе старий рекламний ролик цiеi косметики, де звучить пiсня «Avon calling»: привiтна панянка дзвонить у дверi до черговоi жiнки, щоб зробити з неi чарiвну красуню, на кшталт нашоi реклами «Ми йдемо до вас!».]

Бьорк легенько поплескав по своiй рушницi.

Старлiнг уже бачила, як це робиться: «Ейвон» – це тридюймовий патрон магнум для рушницi, заряджений дрiбним свинцевим порошком, який вибивае замок на дверях, не завдаючи шкоди тим, хто перебувае всерединi.

– А Евелдинi дiти? Де вони? – спитала Старлiнг.

– Наш iнформатор бачив, як вона лишила iх у дитсадку, – вiдповiв Брiгем. – Хлопець близько контактуе з ii родиною, дуже близько. Настiльки близько, як це взагалi можливо з безпечним сексом.

У навушнику Брiгема цвiрiнькнув радiосигнал, i агент став роздивлятися клаптик неба, який було видно iз заднього вiкна.

– Може, вони просто вишукують затори на дорогах, – мовив вiн у ларингофон i звернувся до водiя: – Хвилину тому другий загiн помiтив новинний гелiкоптер. Ти щось бачив?

– Нi.

– Хай краще за заторами слiдкуе. Одягаймося й по конях.

Сто п’ятдесят фунтiв сухого льоду не подарують прохолоди п’ятьом дорослим людям, якi спекотного дня сидять у металевому фургонi, особливо якщо на них броне-захист. Коли Болтон пiдняв руку, то довiв, що одеколон «Каное» не дае такого результату, як душ.

Кларiс Старлiнг нашила пiд плечi унiформи подушечки, аби пом’якшити тиск кевларового жилета – куленепробивного, як пощастить. Додаткова вага жилета з’явилася за рахунок однiеi керамiчноi пластини на спинi й ще однiеi на грудях.

Цiннiсть цiеi пластини на спинi показав трагiчний досвiд. Проводити рейд iз примусовим проникненням на чолi групи людей, яких ти не знаеш, якi мають рiзний рiвень пiдготовки, – процедура небезпечна. Коли ведеш за собою колонну зелених i переляканих новобранцiв, вогонь по своiх може перебити тобi хребет.

За двi милi вiд рiчки третiй фургон висадив групу захвату УБН, що поспiшила на рандеву з риболовецьким катером. Автiвка з групою пiдтримки значно вiдстала вiд фургона для стеження.

Потяглися занедбанi квартали. Третина будинкiв стояли позабиванi, погорiлi машини спочивали на ящиках бiля бордюрiв.

По кутках перед барами й маленькими крамницями тинялися молодики. На тротуарi палав матрац, бiля нього гралися дiти.

Якщо Евелда виставила вартових, то вони добре ховалися помiж звичайних вуличних перехожих. В автомобiлях, припаркованих навколо алкогольних крамниць i продуктових магазинiв, сидiли чоловiки й перемовлялися мiж собою.

Перед свiтлофором зупинився кабрiолет-лоурайдер «iмпала» з чотирма молодими афроамериканцями, i вони попленталися за фургоном. Переднiй бампер кабрiо лета «вистрибував» на радiсть дiвчатам, повз яких проiжджали молодики, вiд гупання стерео дрижала металева обшивка фургона.

Крiзь дзеркальну шибку в заднiх дверцятах Старлiнг побачила, що молодики в кабрiолетi не становлять загрози, бо штурмовик «крiпiв» – це переважно потужний, габаритний седан чи мiкроавтобус, старий, щоб не впадати в такому кварталi в око, шибки на заднiх дверцятах опускаються до упору. Екiпаж складаеться з трьох чоловiкiв, iнколи – чотирьох. Якщо дати волю думкам, то навiть та баскетбольна команда на «б?юiку» видаватиметься пiдозрiлою.

Поки фургон перечiкував червоний сигнал свiтлофора, Брiгем прийняв кришку з окуляра перископа й пальцем постукав Болтона по колiну.

– Роззирнiться, може, побачите на тротуарах кiлька мiсцевих знаменитостей, – сказав Брiгем.

Верхня лiнза перископа ховаеться у вентиляторi на даху. Дивитися можна тiльки у два боки.

Болтон зробив повне коло й зупинився, щоб протерти очi.

– Надто сильно трясеться, коли двигун працюе, – мовив вiн.

Брiгем зв’язався з командою на катерi.

– Чотириста метрiв униз течiею, скоро будуть на мiсцi, – передав вiн командi у фургонi.

За квартал до мiсця, на Парселл-стрит, фургон пригальмував на червоному свiтлi й, здавалося, аж надто довго простовбичив навпроти центрального входу на ринок. Водiй розвернувся, мов поправляв праве дзеркальце, i краем рота зашепотiв до Брiгема:

– Наче небагато народу купляе рибку.[10 - Питання «Почiм рибка?» ставлять повiям або наркоторгiвцям (амер. сленг).] Їдьмо.

Загорiвся зелений, i о 14:57, рiвно за три хвилини до початку операцii, пошарпаний фургон зупинився перед рибним ринком «Фелiчiана», обравши зручне мiсце на узбiччi.

Салоном фургона прокотився скрегiт, коли водiй поставив автiвку на ручне гальмо.

Брiгем здав перископ Старлiнг:

– Поглянь-но.

Старлiнг прокрутила перископ уздовж фасаду ринку. На тротуарi розташувалися столи, пiд брезентовими навiсами стояли прилавки з мерехтливою рибою на льоду. Снепери з узбережжя Каролiни, мистецьки викладенi зграйками на подрiбненiй кризi; краби, що ворушили кiнцiвками у вiдкритих ящиках; лобстери, якi дерлися одне на одного в акварiумах. Хитрий крамар прикрив очi найбiльших рибин вологими серветками, аби вони зберегли свiй блиск до вечора, коли хвиля пiдозрiливих домогосподарок, уродженок Карибських островiв, почне обнюхувати й роздивлятися товар.

Сонячнi променi вигравали веселкою у водяних бризках, що здiймалися над рiзницьким столом просто неба. Чоловiк iз мiцними передплiччями, з вигляду латиноамериканець, грацiозно нарiзав акулу-мако вигнутим ножем i поливав велику рибу з потужного ручного душа. Стiчною канавою збiгала кривава вода, i Старлiнг чула, як пiд фургоном дзюрчить струмок.

Старлiнг спостерiгала, як водiй перемовляеться з торгiвцем, щось запитуе. Торгiвець поглянув на ручний годинник, стенув плечима й показав на мiсцеву забiгайлiвку. Водiй ще хвилину тинявся ринком, потiм запалив сигарету й рушив у напрямку кав’ярнi.

Бумбокс на ринку грав «Макарену» так голосно, що Старлiнг чiтко чула кожен звук у салонi фургона. Вона до кiнця життя ненавидiтиме цю пiсню.

Потрiбнi дверi були праворуч, металевi двiйчастi дверi в металевiй коробцi, до яких вела едина бетонна сходинка.

Старлiнг уже збиралася була вiдiрватися вiд перископа, коли цi дверi вiдчинилися. Надвiр вийшов бiлий здоровань у гавайськiй сорочцi й сандалях. На грудях у нього висiв рюкзак. Одна рука ховалася пiд рюкзаком. Слiдом за ним вийшов жилавий афроамериканець, який нiс у руках дощовик.

– Увага, – сказала Старлiнг.

За плечима двох чоловiкiв виринула довга, як у Нефертiтi, шия та вродливе обличчя – надвiр вийшла Евелда Драмго.

– Евелда йде за двома хлопцями, здаеться, вони обидва при зброi, – попередила Старлiнг.

Тiльки вона зiбралася передати окуляр Брiгему, як той уже вiдсунув ii вiд перископа. Старлiнг натягла шолом. Брiгем заговорив у рацiю:

– Перший загiн – усiм одиницям. Починаемо операцiю. Починаемо операцiю. Вона з нашого боку, ми виходимо, – а тодi звернувся до команди, пересмикуючи затвор штурмовоi рушницi: – Кладемо iх на землю, якомога тихiше. Катер прибуде за тридцять секунд, до роботи.

Старлiнг першою вистрибнула з фургона, i Евелда повернула до неi голову, змахнувши косами. Пам’ятаючи, що за нею стоять чоловiки з рушницями напоготовi, Старлiнг гаркнула:

– На землю, всiм на землю!

Евелда виступила вперед мiж двох охоронцiв.

Через плече Евелди був перекинутий слiнг, у якому лежало немовля.

– Заждiть, заждiть, менi не треба проблем, – звернулася вона до двох своiх супутникiв. – Заждiть, заждiть.

Вона велично, по-королiвськи, зробила крок уперед, пiднявши перед собою дитину, наскiльки дозволяв слiнг. Ковдра звисала долi.

Лиши iй шанс для маневру. Старлiнг навпомацки вклала зброю в кобуру, простягла руки з порожнiми долонями.

– Евелдо! Здавайся. Пiдiйди до мене.

Позаду Старлiнг – ревiння восьмицилiндрового двигуна й виск шин. У неi немае змоги озирнутися. Нехай це буде пiдтримка.

Проiгнорувавши ii, Евелда рушила на Брiгема. Дитяча ковдра затрiпотiла – з-пiд неi застрекотiв МАК-10, i Брiгем повалився на землю. Забороло шолома залила кров.

Бiлий здоровань кинув сумку. Бьорк угледiв у нього автоматичний пiстолет i випустив зi своеi рушницi нешкiдливу свинцеву хмарку набою «Ейвон». Узявся пересмикнути затвор, але не встиг. Здоровань зарядив кулеметну чергу, що прошила Бьорковi пах навскiс пiд бронежилетом, i офiцер гойднувся в бiк Старлiнг. Тiеi ж митi вона оголила зброю й двiчi поцiлила здорованя просто посерединi гавайськоi сорочки, перш нiж вiн устиг вистрiлити.

Позаду Старлiнг – пострiли. Жилавий чорний вiдкинув зi зброi дощовик i пiрнув за рiг будiвлi в ту саму мить, коли Старлiнг вiдчула потужний, наче вiд важкого кулака, удар у спину – вiн штовхнув ii вперед, вибив з легень повiтря. Вона розвернулася й побачила посеред вулицi штурмовик «крiпiв», седан «кадиллак» з опущеними шибками. Схрестивши ноги, мов iндiанцi-шаенни, два стрiльцi умостилися в бокових вiкнах i цiлили понад дахом, а третiй улаштувався на задньому сидiннi. Із трьох дул валить дим i вогонь, у повiтрi навколо Старлiнг ляскають кулi.

Вона пiрнула мiж двох припаркованих автiвок, побачила Бьорка, що смикався на дорозi. Брiгем лежав нерухомо, з-пiд шолома розливалася калюжа. Гар i Болтон вiдстрiлювалися мiж машинами десь на протилежному боцi дороги, там, де в автiвках трощилося скло й дзвенiло на асфальтi, де вибухнула шина, коли в неi поцiлила кулеметна черга з «кадиллака». Стоячи однiею ногою в стiчнiй канавi, Старлiнг визирнула розвiдати ситуацiю.

Маемо двох, якi сидять у вiкнах i стрiляють понад дахом автомобiля, i водiя, що вiльною рукою палить iз пiстолета. Четвертий на задньому сидiннi вже вiдчинив дверi й затягуе до салону Евелду з немовлям. Поки гангстери обстрiлювали Болтона й Гара на протилежному боцi вулицi, з-пiд заднiх шин «кадиллака» повалив дим, i машина рушила з мiсця. Старлiнг пiдвелася й, повертаючись усiм тiлом за машиною, поцiлила водiевi в скроню. Двiчi вистрiлила в чоловiка, що сидiв у передньому вiкнi, i той завалився назад. Вона викинула зi свого 45-калiбровика магазин i, не встиг вiн упасти на землю, вставила новий. Старлiнг не зводила очей з машини.

«Кадиллак» пройшовся боком по автомобiлях, що вишикувались на протилежному боцi дороги, i зi скреготом зупинився до них упритул.

Старлiнг уже рушила в напрямку «кадиллака». Один зi стрiльцiв так i сидiв у вiкнi, дико вибалушивши очi й упершись руками в дах автiвки, затиснутий поперек грудей мiж «кадиллаком» i припаркованою машиною. Його пiстолет з’iхав дахом униз. Із заднiх дверцят виринули порожнi долонi. Назовнi вилiз чоловiк у синiй банданi, з пiднятими руками, а тодi побiг. Старлiнг не стала з ним розбиратися.

Праворуч – пострiли, бiгун повалився вперед i, проiхавшись обличчям по асфальту, спробував заповзти пiд машину. Над Старлiнг торохкотiли лопатi гелiкоптера. На рибному ринку хтось волав:

– Всiм лежати! Всiм лежати!

Люди пiд прилавками й фонтан над покинутим рiзницьким столом, що сiе бризки в повiтрi.

Старлiнг наближаеться до «кадиллака». На задньому сидiннi щось рухаеться. У «кадиллаку» хтось рухаеться. Машина гойдаеться. У салонi кричить немовля. Залунали пострiли, i заднi вiкна вибухнули й посипалися всередину машини.

Старлiнг пiдняла руку й закричала, не обертаючись:

– СТІЙТЕ. Не стрiляти. Стежте за дверима. Прикрийте мене. Стежте за дверима на ринку. Евелдо…

На задньому сидiннi машини хтось ворушиться. Там кричить дитина.

– Евелдо, випростай з вiкна руки.

Евелда Драмго, вона виходить iз машини. Без угаву кричить дитина. Із динамiкiв на рибному ринку гримить «Макарена». Евелда вийшла й попрямувала до Старлiнг, похиливши свою гожу голову та обхопивши руками дитину.

Мiж ними на дорозi смикався Бьорк. Короткi, дрiбнi спазми – вiн уже майже стiк кров’ю. «Макарена» смикалася в такт iз Бьорком. Хтось, пригинаючись до землi, проповз до нього, лiг поруч i затиснув рану.

Старлiнг спрямувала дуло в землю перед Евелдою.

– Евелдо, покажи менi руки, ану, будь ласка, покажи своi руки.

Щось там пiд ковдрою. Евелда пiдвела голову з косами й поглянула на Старлiнг своiми темними египетськими очима.

– То це ти, Старлiнг, – мовила вона.

– Евелдо, не роби дурниць. Подумай про дитину.

– Що, сучко, обмiняймося рiдинами?

Ковдра затрiпотiла, у повiтрi ляснуло. Куля Старлiнг пройшла крiзь нижню губу Евелди Драмго й рознесла задню стiнку черепа.

Якимось чином Старлiнг опинилася навсидячки, бiля скронi щось неймовiрно пекло, дух перехопило. Евелда також сидiла на землi на колiнах, повалившись уперед. З ii рота лилася кров, лилася на немовля, крики дитини приглушало материнське тiло. Старлiнг пiдповзла до неi й ухопилася за слизькi застiбки слiнга. Дiстала з бюстгальтера Евелди нiж-метелик, не дивлячись, витягла лезо й перерiзала лямки, визволивши дитину. Немовля було слизьке й червоне, ледь не висковзало з рук Старлiнг.

Тримаючи дитину, Старлiнг пiдвела нажаханi очi. Побачила на рибному ринку фонтан, що бризкав у повiтря, i побiгла туди з закривавленою дитиною. Вона скинула зi стола ножi й риб’ячi тельбухи, поклала дитя на рiзницьку дошку й спрямувала на нього потужний потiк. Темна дитина лежить на бiлiй рiзницькiй дошцi мiж ножiв i тельбухiв, поруч iз акулячою головою, дитину вiдмивають вiд iнфiкованоi ВІЛ кровi, на хлопчика скрапуе кров Старлiнг, змиваеться разом iз кров’ю Евелди единим потоком, таким же солоним, як море.

Бризки летять навсiбiч, у них вiдбиваеться глузлива веселка, наче Божа обiтниця, миготливе знамено над творiнням Його слiпого молота. Старлiнг не побачила на тiлi хлопчика жодних ушкоджень. Гуркiт «Макарени» з динамiкiв, свiтловi спалахи мерехтять i мерехтять, аж доки Гар вiдтяг фотографа геть.




Роздiл 2


Слiпа вулиця в кварталi «синiх комiрцiв» у мiстi Арлiнгтон, штат Вiрджинiя, трохи за пiвнiч. Тепла осiння нiч, пройшов дощ. Повiтря неспокiйно вируе перед холодним атмосферним фронтом. Серед запахiв вологоi землi та листя виграе мелодiю цвiркун. Вiн замовкае, коли до нього долинають потужнi вiбрацii, приглушений гуркiт п?ятилiтрового «мустанга» зi сталевими колекторами, що завернув на слiпу вулицю. Слiдом iде машина федерального маршала. Обидвi автiвки вкочуються на дорiжку бiля охайного будинку на двi родини й зупиняються. «Мустанг» здригаеться на холостому ходу. Двигун затихае, цвiркун перечiкуе момент i знову береться за пiсню, останню перед заморозками, останню в життi.

З-за керма «мустанга» встае федеральний маршал в унiформi. Вiн обходить машину й вiдчиняе пасажирськi дверцята для Кларiс Старлiнг. Вона виходить. Бiлий бинт тримае перев’яз на вусi. Вiд бетадину лишилися червонi й оранжевi плями на шиi понад зеленою хiрургiчною сорочкою, яку Старлiнг довелося вдягти замiсть форменоi.

Вона несе особистi речi в пластиковому мiшечку на застiбцi: кiлька монет i ключi, посвiдчення спецагента Федерального бюро розслiдувань, швидкiсна обойма з п’ятьма комплектами набоiв, маленький балончик «Мейс». В iншiй руцi тримае сумку, а також пасок i порожню кобуру. Маршал вiддае iй ключi вiд машини.

– Дякую, Боббi.

– Хочеш, ми з Фароном зайдемо й посидимо з тобою трохи? Чи краще привезти Сандру? Вона на мене чекае. Я привезу ii незабаром, тобi потрiбна компанiя…

– Нi, я просто посиджу вдома. Потiм мае повернутися Арделiя. Дякую, Боббi.

Маршал сiдае в машину, де на нього чекае напарник, i стежить, щоб Кларiс безпечно дiсталася додому, а потiм федеральна машина iде.

Пральня в будинку Старлiнг. Там тепло й пахне пом?якшувачем для бiлизни. Шланги пральноi машини й сушарки закрiпленi пластиковими наручниками. Старлiнг кладе особистi речi на пральну машинку. Ключi вiд автомобiля гучно ляскають об металеву поверхню. Вона виймае з барабана бiлизну й закладае ii до сушарки. Знiмае з себе штани вiд унiформи, хiрургiчну сорочку, бюстгальтер з плямами кровi та вмикае пральну машинку. На Старлiнг – шкарпетки, труси й 38-й спецкалiбр зi спиляним бойком у кобурi на литцi. На ii спинi й ребрах – яскравi синцi, шкiра на лiктi подерта. Праве око й щока набрякли.

Пральна машинка розiгрiваеться й починае плюхкати. Старлiнг загортаеться у великий пляжний рушник i тупотить у вiтальню. Повертаеться з двома привiтними дюймами «Джека Денiелса» в склянцi. Сiдае на гумовий килимок перед пральною машинкою, притуляеться до неi спиною в темрявi, а теплий механiзм вiбруе й плюхкае. Вона сидить на пiдлозi, пiднявши обличчя, кiлька разiв схлипуе, а тодi з’являються сльози. Сльози печуть на щоках, стiкають униз обличчям.



Побачення затримало Арделiю Мепп до 12:45 ночi в довгiй дорозi додому вiд Кейп-Мей. Перед вхiдними дверима вона побажала йому солодких снiв. Зайшовши у ванну кiмнату, Мепп почула воду, гудiння в трубах – машинка перейшла до наступного циклу.

Вона пiшла вглиб будинку i ввiмкнула свiтло на кухнi, яку дiлила зi Старлiнг. З кухнi було видно пральню. Мепп побачила Старлiнг, яка сидiла на пiдлозi з перев’язаною головою.

– Старлiнг! Ох, крихiтко.

Арделiя швиденько присiла поруч.

– У чому рiч?

– Менi прострелили вухо, Арделiе. Полiкували на Волтер-Рiд. Не вмикай свiтла, окей?

– Окей. Треба тобi дещо принести. Я нiчого не чула, ми слухали касети в машинi… розповiдай.

– Арделiе, Джон загинув.

– Тiльки не Джоннi Брiгем!

І Мепп, i Старлiнг були небайдужi до Брiгема, коли вiн був у них iнструктором зi стрiльби в Академii ФБР. Вони все намагалися розiбрати татуювання крiзь рукав його футболки.

Старлiнг кивнула й по-дитячому витерла очi тильним боком руки.

– Евелда Драмго й кiлька «крiпiв». Евелда його пiдстрелила. Ще вони вклали Бьорка, Маркеса Бьорка з БАТВЗ. Ми були в однiй командi. Евелду встигли попередити, i телерепортери прибули на мiсце одночасно з нами. Евелда дiсталася менi. Вона не хотiла здаватись, Арделiе. Вона не хотiла здаватись, а на руках тримала дитину. Ми вистрiлили одна в одну. Вона померла.

Мепп нiколи не бачила, щоб Старлiнг плакала.

– Арделiе, я сьогоднi вбила п’ятьох людей.

Мепп сiла на пiдлогу поруч зi Старлiнг i обiйняла ii за плечi.

Вони разом притулилися до гуркiтливоi пральноi машинки.

– Як Евелдина дитина?

– Я змила кров, нiяких ушкоджень на шкiрi не побачила. У лiкарнi сказали, що фiзiологiчно з ним усе гаразд. За кiлька днiв вони вiддадуть його Евелдинiй матерi. Знаеш, що менi сказала Евелда наостанок, Арделiе? «Що, сучко, обмiняймося рiдинами?»

– Зараз дещо тобi принесу, – мовила Арделiя.

– Що?




Роздiл 3


Із сiрим свiтанком прийшли газети й вранiшнi новини по кабельному.

Щойно Мепп повернулася з мафiнами, то почула, що Старлiнг заворушилась, i вони сiли дивитися разом.

CNN та всi iншi мережевi канали викупили права на плiвку, вiдзняту журналiстами з гелiкоптера WFUL. Надзвичайний матерiал, крупний план згори.

Старлiнг подивилася единий раз. Їй треба було побачити, що Евелда вистрiлила першою. Вона глянула на Мепп i побачила на ii коричневому обличчi злiсть.

Тодi Старлiнг побiгла блювати.

– Важко на це дивитися, – сказала вона, коли повернулася – блiда, ледве тримаючись на ногах.

Як завжди, Мепп одразу перейшла до сутi:

– Хочеш спитати, як я почуваюся через те, що ти вбила афроамериканку з дитиною на руках. Ось тобi вiдповiдь. Вона вистрiлила першою. Я не хочу, щоб ти померла. Але, Старлiнг, подумай, хто стоiть за такою божевiльною полiтикою. Чия дурна голова додумалася виставити тебе проти Евелди в тому проклятому мiсцi, нiби ти можеш розв’язати всi проблеми з наркотиками якимись сраними пушками? Розумне рiшення? Сподiваюся, ти помiркуеш, чи варто взагалi лишатися в тих котячих лапах, – Арделiя зробила паузу, наливаючи чай. – Хочеш, я побуду з тобою? Вiзьму вiдгул.

– Дякую. Не варто. Зателефонуеш менi.

«Народне базiкало», головний бенефiцiант таблоiдного буму дев’яностих, видало екстрений випуск, який вийшов екстраординарним навiть за мiрками цiеi газети. Уранцi, трохи пiзнiше, на ганок кинули примiрник. Старлiнг натрапила на газету, коли вийшла подивитися, що то за грюкiт. Вона очiкувала найгiршого, а отримала оце:


«АНГЕЛ СМЕРТІ: КЛАРІС СТАРЛІНГ, УБИВЧА МАШИНА ФБР», -

кричав заголовок «Народного базiкала», набраний сiмдесят другим кеглем шрифту Railroad Gothic. Три фото на першiй сторiнцi: Кларiс Старлiнг в унiформi стрiляе на змаганнях iз пiстолета 45-го калiбру; Евелда Драмго зiгнулася на дорозi над дитиною, похиливши голову, мов Мадонна Чiмабуе,[11 - Cimabue (1240 – пiсля 1302) – iталiйський живописець, передвiсник Вiдродження, створював для храмiв фрески, мозаiки, iкони.] з вибитим мозком; i знову Старлiнг, кладе коричневе голе немовля на рiзницьку дошку мiж ножiв, риб’ячих тельбухiв i акулячоi голови.

Надпис пiд свiтлинами казав:



«Спецiальний агент ФБР Кларiс Старлiнг, яка розправилася з серiйним убивцею Джеймом Гамбом, може додати принаймнi п’ять зарубок на дуло свого пiстолета. Мати з дитиною на руках i двое полiцейських загинули пiд час невдало спланованоi облави на нарковертеп».


У самiй статтi йшлося про кримiнальну кар’еру Евелди й Дiжона Драмго, про появу банди «крiпiв» у Вашингтонi. Побiжно згадали вiйськову службу загиблого офiцера Джона Брiгема, навели список його нагород.

Старлiнг дiсталася цiла колонка збоку сторiнки, пiд вiдвертою фотографiею Старлiнг у ресторанi, з глибоким декольте, з радiсним обличчям.



Кларiс Старлiнг, спецагент ФБР, отримала своi п’ятнадцять хвилин слави, коли застрелила на смерть серiйного вбивцю Джейма Гамба, «Баффало Бiлла», у його пiдвалi сiм рокiв тому. Тепер iй загрожують штрафи за завданi збитки й цивiльно-правовi позови за смерть, заподiяну цього вiвторка матерi з Вашингтона, яку звинувачували в незаконному виробництвi амфетамiнiв. (Див. с 1.)

«Певно, на цьому ii кар’ера скiнчиться, – говорить джерело з Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальноi зброi, агенцii колег ФБР. – Усiх деталей операцii ми не знаемо, але Джон Брiгем зараз мав би бути з нами. Тiльки цього бракувало ФБР пiсля Рубi-Рiджу[12 - Ідеться про так звану стрiлянину 1992 року в мiсцевостi Рубi-Рiдж, у результатi якоi загинули федеральний маршал i два заручники.]», – зауважив iнсайдер, який побажав лишитися невiдомим.

Строката кар’ера Кларiс Старлiнг розпочалася невдовзi пiсля того, як вона стала студенткою Академii ФБР. Вона з вiдзнакою закiнчила Вiрджинський унiверситет зi спецiальностей психолог i кримiналiст, тож отримала доручення провести спiвбесiду зi смертоносним i божевiльним доктором Ганнiбалом Лектером, якого газети прозвали «Ганнiбал-канiбал», i отримала вiд нього iнформацiю, яка вiдiграла ключову роль у пошуку Джейма Гамба й порятунку його заручницi Кетрiн Мартiн, дочки колишньоi сенаторки США вiд штату Теннессi.

Агент Старлiнг три роки поспiль була чемпiоном iз мiжвiдомчих стрiлецьких змагань, потiм ii усунули вiд конкурсу.

За iронiею, офiцер Брiгем, який загинув пiд час рейду, працював iнструктором у Куантiко, коли там стажувалася Старлiнг, i вiн же тренував ii до змагань.

Спiкер ФБР повiдомив, що агента Старлiнг усунуто вiд службових завдань i вона наразi перебувае в оплачуванiй вiдпустцi, чекаючи на результати внутрiшнього розслiдування ФБР. Слухання мае вiдбутися наприкiнцi цього тижня перед Комiсiею з питань професiйноi вiдповiдальностi, такою собi iнквiзицiею ФБР.

Родичi покiйноi Евелди Драмго повiдомили, що вимагатимуть вiдшкодування збиткiв у цивiльному порядку вiд уряду США й особисто вiд Старлiнг – у позовах за неправомiрну смерть.

Тримiсячного сина Драмго, якого читачi бачать на руках матерi на драматичних свiтлинах з мiсця стрiлянини, не поранено. Адвокат Телфорд Гiггiнс, який захищав родину Драмго на численних судових процесах, заявив, що зброя спецагента Старлiнг, модифiкований напiвавтоматичний «кольт» 45-го калiбру, не був допущений до використання в правоохоронних службах мiста Вашингтон. «Це смертельний i небезпечний механiзм, не придатний для використання правозахисниками, – сказав адвокат Гiггiнс i зауважив: – Його використання становить загрозу для людського життя».


«Базiкало» навiть викупило в iнсайдерiв домашнiй номер Старлiнг, i звiдти телефонували iй, аж доки Кларiс не поклала слухавку бiля апарата й не перейшла на робочу мобiлку для зв’язку з офiсом.

Вухо й набряклий бiк обличчя Старлiнг не сильно болiли – якщо не чiпати пов’язки. Принаймнi пульсуючого болю не було. Вона трималася на двох пiгулках тайленолу. Перкоцет, що його прописав лiкар, виявився непотрiбним. Вона задрiмала, похилившись на спинку лiжка з газетою «Вашингтон пост», що сповзла з ковдри на пiдлогу, заснула iз залишками пороху на руках, iз застиглими, висохлими сльозами на щоках.




Роздiл 4


Ти встигаеш закохатися в Бюро, але воно в тебе не закохуеться.

    Аксiома психотерапii пiсля розставання з ФБР

У таку ранню годину спортзал ФБР у Будiвлi Гувера був майже порожнiй. Двое чоловiкiв середнього вiку повiльно бiгли колом критого треку. Ляск силового тренажера в далекому кутку та крики й удари вiд партii в ракетбол вiдлунювали в просторому примiщеннi.

Голосiв бiгунiв було не чутно. Джек Кроуфорд бiг iз Директором ФБР Танберрi – на прохання самого директора. Вони вже подолали двi милi й починали хекати.

– Блейлок iз Алкоголю, тютюну й зброi ледве тримаеться на посадi через Вейко.[13 - Облога агентами ФБР маетку Маунт-Кармел, у результатi якоi загинуло 76 осiб з релiгiйноi групи «Гiлка Давида», у тому числi понад 20 дiтей i двi вагiтнi жiнки.] Це буде не зараз, але йому кiнець, i вiн про це знае, – сказав директор. – Вiн уже може писати преподобному Муну заяву, що звiльняе орендоване примiщення.

Той факт, що Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальноi зброi винаймало вашингтонський офiс у преподобного Мун Сон Мьона, був невичерпним джерелом жартiв у ФБР.

– А Фаррiдей пiде через Рубi-Рiдж, – продовжив директор.

– Оце навряд, – вiдповiв Кроуфорд.

Вiн служив iз Фаррiдеем у Нью-Йорку в 1970-х, коли натовп пiкетував польовий офiс ФБР на розi Третьоi авеню й 69-i вулицi.

– Фаррiдей – хороша людина. Не вiн писав тi правила проведення операцii.

– Я повiдомив його вчора вранцi.

– Пiде без галасу? – спитав Кроуфорд.

– Скажiмо так, вiн пiде з пенсiею. Небезпечнi часи, Джеку.

Двое чоловiкiв бiгли, вiдкинувши голови назад. Хода трохи пришвидшилась. Краем ока Кроуфорд помiтив, як директор оцiнюе його фiзичний стан.

– Скiльки тобi, Джеку, п’ятдесят шiсть?

– Точно.

– Один рiк до примусового випровадження на пенсiю. Багато хлопцiв iдуть у сорок вiсiм, п’ятдесят, поки ще можуть знайти роботу. Ти цього нiколи не прагнув. Хотiв себе чимось зайняти, вiдтодi як Белла померла.

Кроуфорд пiвкола мовчав, i директор збагнув, що сказав зайве.

– Я не хотiв, аби це прозвучало легковажно, Джеку. Дорiн нещодавно говорила про те, як багато…

– Ще е кiлька справ у Куантiко. Ми хочемо запустити ПЗНЗ[14 - Програма запобiгання насильницьким злочинам, англ. VICAP.] у мережу, аби всi копи мали до неi доступ, ти сам бачив у бюджетi.

– А тобi не хотiлося б стати директором, Джеку?

– Нiколи не вважав, що пiдхожу для цiеi посади.

– Не пiдходиш, Джеку. Ти не полiтик. Тобi нiколи не бути директором. Нiколи не бути Ейзенгауером, Джеку, чи Омаром Бредлi, – вiн жестом попросив Кроуфорда зупинитись, i вони стали бiля треку, зi свистом набираючи в легенi повiтря. – Проте ти мiг би бути Паттоном,[15 - Двайт Ейзенгауер – 34-й президент США; Омар Бредлi – генерал Армii США в часи Другоi свiтовоi вiйни, товаришував з Ейзенгауером; Джордж Паттон – американський генерал, командував нормандською операцiею пiд час Другоi свiтовоi вiйни.] Джеку. Ти вмiеш провести бiйцiв крiзь пекло, i вони тебе за це любитимуть. Талант, якого в мене нема. Менi постiйно треба iх мотивувати.

Танберрi швидко роззирнувся, пiдняв iз лави рушник i повiсив його на плечi, наче мантiю суддi, що виносить смертний вирок. Очi в нього блищали.

«Деякi люди користуються люттю, аби видаватися сильними», – подумав Кроуфорд, слiдкуючи за мiмiкою Танберрi.

– Щодо справи з покiйною мiсiс Драмго, iз ii метлабораторiею й МАК-10, яку застрелили з дитиною на руках. Судовий нагляд вимагае м’яса. Свiжого м’яса, яке щойно кричало. І мас-медiа теж. УБН мае кинути м’яса. АТВЗ мае кинути м’яса. І ми маемо дещо кинути. Але в нашому випадку можна вiдбутися пташиною. Кендлер пропонуе вiддати iм Кларiс Старлiнг, i вони на цьому заспокояться. Я погоджуюсь. УБН та АТВЗ отримають прочуханку за погане планування рейду. Старлiнг натиснула на гачок.

– Цiлячись у вбивцю копа, яка вистрiлила першою.

– Фотографii, Джеку. Ти не розумiеш, так? Громадськiсть не бачила, як Евелда Драмго застрелила Джона Брiгема. Не бачила, що Евелда першою вистрiлила в Старлiнг. Якщо не знаеш, на що треба дивитися, то нiчого й не побачиш. Двiстi мiльйонiв людей, десята частина яких голосуе на виборах, бачили, як Евелда похилилася на дорозi, мов намагаючись захистити дитину, – а в неi мiзки вибитi. Не кажи, Джеку, я знаю, ти довго сподiвався, що Старлiнг стане твоею протеже. Але вона гостра на язик, Джеку, i вiд початку не знайшла спiльноi мови з певними людьми…

– Кендлер – пустобрех.

– Слухай мене й нiчого не кажи, доки я не закiнчу. Кар’ера Старлiнг все одно йде пiд укiс. Їi звiльнять вiд служби без суду й претензiй, на паперi все буде пристойно – не гiрше доган за прогули й запiзнення; вона знайде собi iншу роботу. Джеку, ти створив для ФБР чудову рiч – Вiддiл поведiнковоi психологii. Багато хто гадае, що якби ти трохи бiльше просував власнi iнтереси, то домiгся б набагато вищоi посади, нiж завiдувач вiддiлу, ти заслуговуеш набагато бiльшого. Я перший це всiм скажу. Джеку, ти пiдеш на пенсiю заступником директора. Даю тобi слово.

– Тобто якщо я не втручатимусь?

– Якщо все пiде своiм ходом, Джеку. Якщо в королiвствi буде мир, усе так i станеться. Джеку, поглянь на мене.

– Так, директоре Танберрi?

– Я тебе не прошу, я даю тобi наказ. Не втручайся. Не втрачай шанс, Джеку. Інколи треба просто вiдвернутися. Я так уже робив. Послухай, я в курсi, це складно – повiр, я знаю, що ти вiдчуваеш.

– Що я вiдчуваю? Вiдчуваю, що менi треба в душ, – сказав Кроуфорд.




Роздiл 5


Старлiнг була вправною домогосподаркою, проте непослiдовною. У ii половинi будинку було чисто, вона легко знаходила все, що треба, але речi перiодично нагромаджувалися – чиста, не розкладена по шухлядах бiлизна, стоси журналiв, для яких не знаходилось мiсця. Вона була чемпiоном свiту з «прасування-за-хвилину-до-виходу», довго не чепурилася, тож якось давала цьому раду.

Коли iй був потрiбен порядок, вона проходила крiзь спiльну кухню на половину Арделii Мепп. Якщо Арделiя була вдома, то Старлiнг могла дiстати вiд неi пораду, завжди корисну, хоча подеколи бiльш уiдливу, нiж хотiлося б чути. Якщо Арделii вдома не було, то iснувала домовленiсть, що Старлiнг може приходити до помешкання Мепп, аби посидiти в iдеальному порядку й подумати – за умови, що вона нiчого пiсля себе не лишатиме. І сьогоднi Старлiнг сидiла в Мепп – в однiй з тих квартир, де завжди вiдчутна присутнiсть господаря, удома вiн чи нi.

Старлiнг сидiла й дивилася на договiр про страхування життя бабусi Мепп, що висiв на стiнi в саморобнiй рамцi так само, як висiв колись у будинку орендатора на бабусинiй фермi й у багатоквартирному будинку, де мешкала родина Меппiв, коли Арделiя ще була малою. Їi бабуся продавала городину й квiти та заощаджувала копiйки, аби оплатити онуцi навчання, а ще iй вдалося позичити грошi за рахунок оплаченоi страховки й допомогти Арделii подолати останнiй перевал на шляху до закiнчення коледжу. Також на стiнi висiла свiтлина крихiтноi староi жiнки, яка навiть не намагалась усмiхатися понад своiм бiлим накрохмаленим комiрцем. Древне знання свiтилося в ii чорних очах, що визирали з-пiд крисiв солом’яного бриля.

Арделiя вiдчувала своiх предкiв, щодня черпала вiд них сили. Тепер Старлiнг шукала своiх, намагалася взяти себе в руки. Лютеранський притулок у Бозманi дав iй iжу, одяг i приклад гiдноi поведiнки, але саме зараз iй була потрiбна порада вiд кровного роду.

Що ти маеш, якщо походиш iз бiлих бiднякiв? З таких краiв, де Реконструкцiя[16 - Реконструкцiя – процес реiнтеграцii переможених у Громадянськiй вiйнi пiвденних штатiв у державу США, перебудова системи з рабовласницькоi на вiльну. Вiдбувалась у 60 – 70-х роках ХІХ столiття.] тривала аж до 1950-х. Якщо ти походиш вiд людей, яких у студмiстечку зазвичай називають «крекерами», «реднеками»[17 - Cracker – бiле прiсне галетне печиво; redneck – дослiвно «червона шия» (вiд роботи в полi).] або, поблажливо, «синiми комiрцями» чи бiдними бiлими «аппалачами». Якщо навiть сумнiвна знать Пiвдня, яка нi в що не ставила фiзичну працю, називае твоiх людей «дятлами» – у якiй традицii шукати собi приклад? У тому випадку, коли ми iх з лайном змiшали пiд час першоi битви на Булл-Ранi? Чи в тому фактi, що твiй прапрадiд виконав обов?язок перед батькiвщиною у Вiксбурзi, i тепер той клаптик землi на полi битви Шайло завжди належатиме вихiдцю з Язу-Сiтi?[18 - Ідеться про вагомi епiзоди Громадянськоi вiйни в США (початок 1860-х рокiв).]

Набагато почеснiше, та й доцiльнiше заживати успiхiв iз тим, що маеш, наводити лад на тих клятих сорока акрах единим мулом, що потопае в багнюцi, але це ще треба побачити й зрозумiти. Такого на словах не передати.

Старлiнг мала успiхи пiд час навчання в Академii ФБР, бо iй не було на кого покладатися. Бiльшу частину життя вона провела в державних закладах, поважала iх, важко працювала й грала за правилами. Вона постiйно просувалася вперед, отримувала стипендii, була добрим командним гравцем. Нездатнiсть просуватися кар’ерними щаблями ФБР пiсля такого чудового початку стала для неi новим, жахливим досвiдом. Вона билась об скляну стелю, наче бджола в пляшцi.

Вона мала чотири днi, аби пожуритися за Джоном Брiгемом, якого застрелили просто на ii очах. Колись давно Джон Брiгем дещо в неi спитав, i вона сказала «нi». А потiм вiн спитав, чи можуть вони лишитися друзями, спитав вiд щирого серця, i вона сказала «так», теж вiд щирого серця.

Вона мала змиритися з тим фактом, що сама вбила п’ятьох людей на рибному ринку «Фелiчiана». Знов i знов у пам’ятi зринав образ «крiпа», затиснутого мiж двома машинами, вiн шкрябав по даху руками, а пiстолет ковзав долi.

Одного разу, аби вiдчути хоч якусь утiху, вона поiхала до лiкарнi подивитися на Евелдину дитину. Там була мати Евелди, вона тримала свого онука й готувалася везти його додому.

Вона пiзнала Старлiнг за газетними фотографiями, передала немовля медсестрi i, перш нiж Старлiнг здогадалася, що та замислила, щосили вдарила агента по обличчю з того боку, де була пов’язка.

Старлiнг не дала здачi, проте притисла старшу жiнку до шибки в залi новонароджених i тримала ii за зап’ястки, доки та заспокоiлась, уткнувшись лицем у вимазане пiною та слиною скло. Кров струменiла шиею Старлiнг, вiд болю паморочилась голова. У кiмнатi невiдкладноi допомоги iй наклали новi шви на вухо, i вона вiдмовилася висувати звинувачення. Один iз працiвникiв невiдкладноi допомоги доповiв «Базiкалу» й отримав за це триста доларiв.

Їй довелося виходити з дому ще двiчi – аби виконати останню волю Джона Брiгема й вiдвiдати його похорон на Арлiнгтонському нацiональному цвинтарi. Родичiв у Брiгема було небагато, i тi далекi, тож у передсмертному побажаннi вiн зазначив Старлiнг як людину, що проводжатиме його в останню путь.

Через значнi травми обличчя довелось обрати закриту домовину, але Старлiнг усе одно подбала про те, щоб Брiгем мав якнайкращий вигляд.

Вона поклала його в iдеально випрасуванiй синiй унiформi морпiхiв, зi Срiбною зiркою, стрiчками та iншими нагородами.

Пiсля церемонii командир пiдроздiлу Брiгема передав Старлiнг коробку з особистою зброею Джона Брiгема, жетонами й кiлькома дрiбничками з його вiчно захаращеного стола, навiть отой дурнуватий барометр у виглядi пташки, що п’е зi склянки воду.

За п’ять днiв на Старлiнг чекало слухання, i воно могло ii знищити. За винятком одного повiдомлення вiд Джека Кроуфорда, робочий телефон мовчав, Брiгем загинув, i говорити не було з ким.

Вона зателефонувала представниковi Асоцiацii агентiв ФБР. Вiн порадив не вдягати на слухання довгi сережки й туфлi з вiдкритим носком.

Щодня телебачення й газети хапалися за iсторiю смертi Евелди Драмго й трiпали ii, мов пес пацюка.

Тут, серед iдеального порядку помешкання Мепп, Старлiнг намагалася думати.

Хробак, що жере тебе зсередини, – спокуса погодитися зi своiми критиками, догодити iм.

Плин думок уривав якийсь звук.

Старлiнг намагалася точно пригадати слова, якi говорила у фургончику для прикриття. Чи сказала вона бiльше, нiж було варто? Звук уривав плин думок.

Брiгем попросив ii коротко розповiсти iншим про Евелду. Може, вона висловила якусь ворожiсть, утнула якесь непо…

Звук уривав плин думок.

Вона отямилась i збагнула, що в сусiднi дверi хтось дзвонить. Мабуть, журналiст. Також вона чекала на повiстку до суду. Вона вiдсунула фiранку бiля дверей Мепп i вчасно помiтила поштаря, який уже повертався до своеi вантажiвки. Вона прочинила вхiднi дверi Мепп, наздогнала його i, повернувшись спиною до репортерськоi машини, що стояла з телескопiчним об’ективом на протилежному боцi вулицi, розписалася за експрес-доставку. Конверт був бузкового кольору, шовковi нитки мережали тонкий папiр пiд полотно. Хоч як далеко вона поринула думками, конверт iй щось нагадав. Зайшовши в будинок, подалi вiд чужих очей, вона поглянула на адресу. Дрiбний, елегантний почерк.

Крiзь невпинний монотонний гул страху, що звучав у головi Старлiнг, пролунав сигнал попередження. Вона вiдчула, як шкiра на животi зiщулюеться, мов на неi хлюпнули холодноi рiдини.

Старлiнг узяла конверт за краечок i вiднесла на кухню. Дiстала з сумочки незамiннi бiлi рукавички для речових доказiв. Притисла конверт до рiвноi жорсткоi поверхнi кухонного стола та обережно промацала. Попри товщину паперу, вона могла б вирiзнити батарейку вiд годинника, що от-от вибухне зарядом С-4.[19 - Пластична вибухова речовина, поширена в США.] Вона знала, що конверт варто просвiтити на флуороскопi. Якщо вiдкрити просто так, можна зажити собi лиха. Лиха. Атож. Дiдька лисого.

Вона розрiзала конверт кухонним ножем i дiстала з нього единий гладенький аркуш. Навiть не поглянувши на пiдпис, вона вiдразу здогадалася, хто iй написав.



Люба Кларiс,

я з ентузiазмом стежив за перебiгом подiй, якi ввели тебе в неславу й публiчну ганьбу. Я подiбним ставленням до себе не переймаюся, хiба коли доводиться терпiти незручностi ув’язнення, але для цього треба дивитися на життя пiд iншим кутом.

Пiд час наших дискусiй у пiдвалi я збагнув, що твiй батько, покiйний нiчний вартовий, посiдае дуже важливе мiсце у твоiй системi цiнностей. Певно, успiх, якого ти зазнала, покiнчивши з кар’ерою кутюр’е Джейма Гамба, найбiльше тiшив, коли ти уявляла, що на таке був би здатний твiй батько.

Тепер ФБР верне вiд тебе носа. Чи не уявляла ти завжди, що батько обiймае там керiвну посаду, чи не уявляла його завiдувачем вiддiлу або, навiть краще за Джека Кроуфорда, ЗАСТУПНИКОМ ДИРЕКТОРА, який з гордiстю слiдкуе за твоiм прогресом? А зараз чи ти бачиш, що вiн присоромлений i пригнiчений через твою неславу? Твою поразку? Через жалюгiдний, нiкчемний кiнець такоi перспективноi кар’ери? Чи бачиш ти себе, як виконуеш чорну, брудну роботу, до якоi довелось опуститися твоiй матерi пiсля того, як наркомани пристрелили ТАТКА? Гм-м-м-м? Чи вiдiб’еться на них твоя поразка, чи люди i надалi вважатимуть, що твоi батьки були бiлим непотребом, легкою наживою для торнадо в пересувному трейлерi? Скажiть менi чесно, спецiальний агенте Старлiнг.

Зроби паузу, перш нiж ми продовжимо.

Зараз я вкажу на одну твою рису, яка тобi допоможе: сльози не застують тобi очi, плакатимеш ти хiба що вiд цибулi.

Ось вправа, яка може стати тобi в нагодi. Я хочу, щоб ти фiзично виконала ii зi мною.

У тебе е чорна залiзна пательня? Ти дiвчинка з пiвденних гiр, не уявляю, аби в тебе такоi не було. Поклади ii на стiл. Увiмкни горiшне свiтло.


Мепп успадкувала вiд бабусi пательню й часто нею користувалася. Пательня iз дзеркальною чорною поверхнею, що нiколи не знала мила. Старлiнг поклала ii перед собою на стiл.



Подивися в пательню, Кларiс. Нахилися й поглянь униз. Якщо це була пательня твоеi матерi, а так, скорiш за все, i е, то мiж ii молекул мали зберегтися вiбрацii вiд розмов, що вiдбувалися в ii присутностi. Усi балачки, незначнi образи, фатальнi вiдкриття, байдужi звiстки про трагедii, зойки й поезiя кохання.

Сiдай-но за стiл, Кларiс. Зазирни в пательню. Вулканiзована поверхня, справжнiй чорний ставок, правда? Наче зазираеш у колодязь. Твоi чiткi обриси проступають не на самому днi, але ж на дно так тягне, правда? Ось свiтло за твоею спиною, ось твое чорне обличчя, наче в чорного ягняти, з нiмбом навколо голови, немов волосся палае вогнем.

Усi ми – комбiнацii одних i тих самих атомiв вуглецю, Кларiс. І ти, i пательня, i твiй мертвий татко, що лежить у землi, холодний, мов пательня. Уся iнформацiя й досi в молекулах. Прислухайся. Що вони насправдi казали, як жили – твоi стражденнi батьки. Реальнi спогади, а не iмаго, що розпускаються у твоему серцi.

Чому твiй батько не став помiчником шерифа, не влився в зграю придворних? Чому твоя мати чистила мотельнi номери, аби прогодувати тебе, хоча iй так i не вдалось утримати вас усiх разом до повнолiття?

Який у тебе найяскравiший спогад, пов’язаний iз кухнею? Не з лiкарнею, а з кухнею.


Мати змивае кров iз батькового капелюха.



Який у тебе найщасливiший спогад, пов’язаний iз кухнею?


Батько чистить апельсини старим кишеньковим ножем iз вiдламаним кiнчиком i роздае нам скибки.



Твiй батько, Кларiс, був нiчним вартовим. Твоя мати була прибиральницею.

Успiшна федеральна кар’ера – це iхня мрiя чи твоя? Чи сильно прогинався твiй батько, щоб просунутися крiзь зачерствiлу бюрократiю? Скiльки сiдниць вiн перецiлував? Ти колись бачила, щоб вiн пiдлизувався чи плазував?

Якi цiнностi визнае твое керiвництво, Кларiс? А твоi батьки, чи вони мали якiсь цiнностi? Якщо так – чи збiгаються першi з другими?

Подивись у старе добре залiзо й скажи менi. Чи ти розчарувала своiх мертвих родичiв? Чи хотiли б вони, аби ти все стерпiла? Що вони розумiли пiд «духовною мiццю»? Ти можеш бути настiльки сильною, наскiльки забажаеш.

Ти воiн, Кларiс. Ворог мертвий, дитина жива. Ти воiн.

Найбiльш стабiльнi елементи, Кларiс, розташувалися в серединi перiодичноi таблицi, десь мiж залiзом i срiблом. Мiж залiзом i срiблом. Гадаю, саме це тобi й пасуе.

    Ганнiбал Лектер



P. S. Ти й досi винна менi певну iнформацiю, сама знаеш. Розкажи, чи досi прокидаешся вiд крику ягнят. Розмiсти оголошення будь-якоi недiлi в «сiмейному» роздiлi нацiональних видань «Times», «International Herald-Tribune» i «China Mail». Адресатом зазнач А. А. Аарона, щоб воно стояло першим, i пiдпишися Ханною.


Читаючи листа, Старлiнг чула слова, якi вимовляв той самий голос, що знущався з неi, колов ii, промацував ii життя й давав просвiтлення у вiддiленнi максимального захисту в божевiльнi, коли iй доводилося видавати особистi таемницi Ганнiбалу Лектеру в обмiн на життево важливi знання про Баффало Бiлла. Металевий скрегiт голосу, яким рiдко користувались, i досi звучав у ii снах.

У кутку пiд стелею кухнi з’явилося нове павутиння. Старлiнг дивилася на нього, не вiдриваючи погляду, думки змiшалися. Вдячна i засмучена, засмучена i вдячна. Вдячна за допомогу, вдячна, що вiн пiдказав iй спосiб зцiлитися. Вдячна й засмучена, що служба пере-адресацii листiв у Лос-Анджелесi, якою користувався доктор Лектер, почала наймати неквалiфiкованих робiтникiв – цього разу вони послуговувалися франку-вальною машиною. Джек Кроуфорд зрадiе цьому листу, як i поштове вiдомство та лабораторiя.




Роздiл 6


У кiмнатi, де Мейсон проводить свое життя, пануе тиша, проте в неi е власний м’який пульс, чути свист i зiтхання апарата штучного дихання, що постачае йому повiтря. Там темно, за винятком сяйва вiд великого акварiума, де екзотичний вугор обертаеться i обертаеться нескiнченною вiсiмкою, вiдкидаючи тiнь, що рухаеться стрiчками по кiмнатi.

Заплетене в коси Мейсонове волосся лежить товстим кiльцем на корпусi респiратора, що вмостився в нього на грудях. Лiжко на пiдвищеннi, сплетiння трубок, наче флейта Пана, звисае перед його очима.

Мейсон випускае мiж зубiв довгий язик. Обертае язика навколо крайньоi трубочки й видихае з наступним ударом серця респiратора.

Одразу ж iз динамiкiв на стiнi вiдповiдае голос:

– Так, сер.

– «Базiкало».

Початкове «б» губиться, але голос глибокий i звучний, наче в диктора на радiо.

– На першiй сторiнцi…

– Не треба менi читати. Виведи на монiтор.

«Т», «д» та «м» випадають iз говiрки Мейсона.

Великий монiтор над лiжком трiскотить. Синьо-зелене забарвлення змiнюеться на рожеве, i на екранi з’являються титульнi данi «Базiкала».

– «АНГЕЛ СМЕРТІ: КЛАРІС СТАРЛІНГ, УБИВЧА МАШИНА ФБР», – читае Мейсон за три повiльнi подихи респiратора. Вiн може збiльшувати свiтлини.

З-пiд покривал на лiжку визирае тiльки одна рука. Нею вiн ще трохи може рухати. П’ясть рухаеться, мов блiдий краб-павук, радше за рахунок пальцiв, анiж м’язiв цiеi немiчноi руки. Оскiльки Мейсон не може сильно рухати головою, аби роздивитися потрiбнi предмети, то вказiвний i середнiй пальцi обмацують простирадло, мов щупи, а великий, пiдмiзинний i мiзинець переносять п’ясть iз мiсця на мiсце. Рука знаходить пульт, яким Мейсон може наближати зображення й гортати сторiнки.

Мейсон читае повiльно. Лiнза над його единим оком тихо шипить двiчi на хвилину, розбризкуючи рiдину на очне яблуко без повiк, вiд чого лiнза часто запотiвае. Вiн витрачае двадцять хвилин на те, щоб подолати головну статтю й бiчну колонку.

– Виведи рентген, – сказав Мейсон, коли закiнчив.

Зображення з’явилося за хвилину. Для того щоб показати на монiторi великий аркуш рентгенiвського знiмка, знадобився свiтловий стiл. На знiмку був людський п’ясток, явно пошкоджений. Інший план, на якому видно п’ясток i цiлу руку. Вказiвник, наведений на рентгенi, виокремлював старий перелом плечовоi кiстки, посерединi мiж лiктем i плечем.

Мейсон дивився на нього протягом численних подихiв.

– Виведи лист, – зрештою сказав вiн.

На екранi з’явився елегантний почерк, до абсурду збiльшений потужною лiнзою.

– Люба Кларiс, – прочитав вiн, – я з ентузiазмом стежив за перебiгом подiй, якi ввели тебе в неславу й публiчну ганьбу…

Ритм власного голосу викликав старi думки, якi рухали ним, крутили лiжко, крутили кiмнату, зривали струп’я з його невимовних мрiй, змушували серцебиття переганяти дихання. Механiзм вiдчув його збудження й почав швидше наповнювати легенi повiтрям.

Вiн прочитав усе в болiсному темпi, читав понад рухливим механiзмом, наче скакав на конi. Мейсон не мiг заплющити око, але коли скiнчив читати, то його розум полинув геть вiд голови та ока – йому треба було подумати. Механiчне дихання вповiльнилося. Потiм Мейсон знову дмухнув у трубочку.

– Так, сер.

– Набери конгресмена Веллмора. Принеси менi навушники. Вiдключи динамiки.

«Кларiс Старлiнг», – мовив вiн сам до себе, коли це дозволив наступний механiчний подих. В iменi не було вибухових приголосних, i промовляти його виявилося дуже зручно. Жоднi звуки не губилися. Поки вiн чекав на телефон, то на хвильку задрiмав, i тiнь вугра повзала його покривалами, обличчям i складеними косами.




Роздiл 7


Баззардс-Пойнт, або «канюкове мiсце», польовий штаб ФБР у Вашингтонi й окрузi Колумбiя, отримав свою назву вiд стерв’ятникiв, якi злiталися туди за часiв шпиталю Громадянськоi вiйни.

Сьогоднi налетiли представники керiвництва середньоi ланки вiд Управлiння боротьби з наркотиками, вiд Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальноi зброi та вiд ФБР – обговорити долю Старлiнг.

Старлiнг стояла на самотi, на товстому килимi в кабiнетi свого начальника. Вона чула, як пiд пов’язкою на головi шумить пульс. Крiзь удари серця вона чула голоси чоловiкiв, що iх глушили дверi з матованим склом, якi вели в сумiжну конференц-залу.

На склi – гарна, виведена золотом велика печатка ФБР зi слоганом «Вiрнiсть, Смiливiсть, Єднiсть».[20 - Англiйською звучить як «Fidelity, Bravery, Integrity» й утворюе абревiатуру FBI = ФБР.]

Голоси за печаткою пристрасно пiднiмаються i стишуються; Старлiнг чуе свое iм’я, хоч iнших слiв не розiбрати.

З кабiнету вiдкриваеться чудовий вид на яхтовий басейн, а за ним – фортеця Макнейра, де було повiшено конспiраторiв, звинувачених у вбивствi Лiнкольна.

У пам’ятi Старлiнг виринула фотографiя, яку вона колись бачила, – Мерi Сурратт,[21 - Mary Surratt (1823–1865) – власниця пансiону, одна зi звинувачених у вбивствi Лiнкольна.] що проходить повз власну домовину й пiднiмаеться до шибеницi у фортецi Макнейра, стоiть у каптурi на лядi, спiдницi обв’язанi навколо нiг, аби не допустити непристойностi, коли вона впаде назустрiч гучному хрусту й темрявi.

Стоячи бiля дверей, Старлiнг почула шурхiт вiдсунутих стiльцiв, коли чоловiки пiдвелися. Тепер вони зграею заходили до неi в кiмнату. Деякi обличчя вона впiзнала. Господи, ось Нунан, головний у вiддiлi розслiдувань.

А ось ii запеклий ворог, Пол Крендлер iз мiнiстерства юстицii, iз довгою шиею та круглими вухами, що високо сидять на головi, мов у гiени. Крендлер був кар’еристом, сiрим кардиналом за плечем Генерального прокурора. Вiдтодi як сiм рокiв тому Старлiнг ранiше за нього впiймала серiйного вбивцю Баффало Бiлла в ходi тiеi знаменитоi операцii, Крендлер за будь-якоi нагоди крапав отруту в ii особисту справу i шепотiв про неi гидоти на вуха членiв Комiсii з професiйноi дiяльностi.

Жоден iз цих чоловiкiв нiколи не був iз нею на передовiй, вони нiколи не виходили з нею на завдання, у них не стрiляли, коли вони стояли плiч-о-плiч зi Старлiнг, вони нiколи не витрушували осколки шибок iз ii волосся.

Чоловiки не дивилися на неi, а тодi враз звернули погляди, як скрадливий загiн раптом звертае увагу на калiку у своiх рядах.

– Сiдайте, агенте Старлiнг.

Їi бос, спецiальний агент Клiнт Персалл, потер товстий зап’ясток, наче йому муляв годинник. Не дивлячись iй у вiчi, вiн указав на крiсло, повернуте до вiкна. Стiлець для допитiв – мiсце не дуже почесне.

Семеро чоловiкiв продовжували стояти – темнi силуети на тлi яскравих вiкон. Тепер Старлiнг не бачила iхнiх облич, але попiд сяйвом могла розгледiти ноги. П’ятеро вдягли лофери з китицями на товстiй пiдошвi, якi полюбляють сiльськi махляри, що пробралися до Вашингтона.

Пара модельних «Thom McAn» iз пiдошвами з корфаму й iще одна пара туфель «Florsheim» на додачу. У повiтрi – запах крему для взуття, розiгрiтого спiтнiлими ногами.

– На випадок, якщо ви не всiх знаете, агенте Старлiнг, це помiчник директора Нунан, я певен, вам вiдомо, хто вiн. Це Джон Елдредж з УБН, Боб Снiд iз БАТВЗ, Беннi Голкомб – помiчник мера i Ларкiн Вейнрайт, наш експерт iз Комiсii професiйноi вiдповiдальностi, – сказав Персалл. – Пол Крендлер, ви знаете Пола, прийшов неофiцiйно вiд Генерального прокурора з мiнiстерства юстицii. Пол приiхав нам зарадити, вважайте, що вiн i присутнiй, i вiдсутнiй, вiн допоможе нам у скрутi, якщо ви розумiете.

Старлiнг знала стару службову промовку: федеральний експерт – це той, хто приiздить на поле битви пiсля того, як битва скiнчилась, i добивае поранених багнетом.

Голови деяких силуетiв закивали на знак вiтання. Чоловiки повитягали вперед шиi, аби роздивитися молоду жiнку, через яку вони зiбралися. Кiлька секунд усi мовчали.

Боб Снiд урвав тишу. Старлiнг знала його як майстра пiар-манiпуляцiй з БАТВЗ, який намагався усунути неприемний запах пiсля катастрофи з Давидовою гiлкою у Вейко. Вiн був кревним друзякою з Крендлером i також уважався кар’еристом.

– Агенте Старлiнг, ви бачили обкладинки газет i телевiзiйнi репортажi, вас усi знають як стрiльця, що принiс смерть Евелдi Драмго. На жаль, вас, так би мовити, демонiзували.

Старлiнг нiчого не вiдповiла.

– Агенте Старлiнг?

– Я не маю жодного стосунку до цих новин, мiстере Снiд.

– Жiнка тримала на руках дитину, ви розумiете, що це створюе проблему.

– Не на руках, дитина була в слiнгу на грудях, а руки Евел да тримала пiд слiнгом, ховала пiд ковдрою свiй МАК-10.

– Ви бачили звiт розтину? – спитав Снiд.

– Нi.

– Але ви нiколи не заперечували, що стрiляли.

– Гадаете, я стану заперечувати через те, що ви не знайшли осердя кулi? – сказала вона й озирнулася на свого начальника з бюро. – Мiстере Персалл, це ж дружня зустрiч, так?

– Безперечно.

– То чому мiстер Снiд прийшов iз дротом? Технiчний вiддiл уже давно не робить такi шпильки для краваток. У нього в нагруднiй кишенi «Ф-Бьорд»,[22 - Марка професiональноi звукозаписувальноi апаратури.] пише й не соромиться. Ми що тепер, одягаемо прослушку щоразу, як ходимо одне до одного в гостi?

Персаллове обличчя почервонiло. Якщо Снiд мав на собi дрiт, то це була найгiрша зрада, але нiкому не хотiлося на запис казати, щоб Снiд його вимкнув.

– Нам не потрiбнi вашi скарги чи звинувачення, – сказав зблiдлий вiд злостi Снiд. – Ми тут зiбралися, щоб вам допомогти.

– Допомогти в чому? Ваше управлiння зателефонувало нашому й попросило прислати мене вам на допомогу в рейдi. Я дала Евелдi Драмго два шанси здатися. Вона ховала МАК-10 пiд дитячою ковдрою. Вона тодi вже пiдстрелила Джона Брiгема. Менi б хотiлося, щоб вона здалась. Але вона не схотiла. Вона вистрiлила в мене. Я – у неi. Вона загинула. А наразi вам варто перевiрити лiчильник стрiчки, мiстере Снiд.

– Ви наперед знали, що там буде Евелда Драмго? – запитав Елдредж.

– Наперед? Агент Брiгем повiдомив мене вже в дорозi, у фургонi, що Евелда Драмго варить мет у лабораторii з охороною. Вiн доручив менi з нею розiбратися.

– Не забувайте, Брiгем загинув, – сказав Крендлер, – а також Бьорк, обидва – дуже добрi агенти. Вони не можуть нiчого пiдтвердити чи спростувати, бо iх немае.

У шлунку Старлiнг усе перевернулося, коли вона почула з вуст Крендлера iм’я Джона Брiгема.

– Я навряд чи забуду, що Джон Брiгем загинув, мiстере Крендлер, i вiн дiйсно був добрим агентом, а також моiм добрим другом. Правда в тому, що вiн попросив мене розiбратися з Евелдою.

– Брiгем дав вам це завдання попри те, що ви з Евелдою Драмго вже мали кiлька сутичок, – мовив Крендлер.

– Годi тобi, Поле, – сказав Клiнт Персалл.

– Якi сутички? – перепитала Старлiнг. – То був мирний арешт. Ранiше пiд час арештiв вона опиралась iншим офiцерам. Коли я ii арештовувала, вона не пручалась i ми навiть трохи поговорили – вона була дотепною. Поводились одна з одною достоту цивiльно. Я сподiвалася, що цього разу буде так само.

– Ви заявляли вголос, що «розберетеся з нею»? – спитав Снiд.

– Я висловила готовнiсть виконувати iнструкцii.

Голкомб iз мерii та Снiд нахилились один до одного. Потiм Снiд лагiдно звернувся до Старлiнг:

– Мiс Старлiнг, у нас е iнформацiя вiд офiцера Болтона з полiцii Вашингтона, що ви зробили кiлька палких тверджень щодо Евелди Драмго, поки фургон iхав на завдання. Не бажаете це прокоментувати?

– На прохання агента Брiгема я пояснила iншим офiцерам, що Евелда мае свiй досвiд насильницьких дiй, що вона зазвичай озброена i що iнфiкована ВІЛ. Я сказала, що ми дамо iй шанс мирно здатися. Я попросила фiзичноi допомоги на той випадок, якщо доведеться ii заспокоювати. Мушу сказати, що на цю роботу багато охочих не зголосилося.

Клiнт Персалл зробив спробу:

– Пiсля того як автiвка зi стрiльцями «крiпiв» врiзалася в машини й один злочинець утiк, чи бачили ви, що автiвка гойдаеться, чи чули, що всерединi плаче дитина?

– Дитина кричала, – вiдповiла Старлiнг. – Я пiдняла руку, дала знак, щоб усi припинили стрiляти, i вийшла з укриття.

– Ось вам чисте порушення процедури, – сказав Елдредж.

Старлiнг не звернула на нього увагу.

– Я наблизилася до машини напоготовi, зi зброею в руках, дуло опущене. Маркес Бьорк лежав мiж нами на землi. Хтось прибiг i затиснув йому рану. Вийшла Евелда з дитиною. Я попросила ii показати менi руки. Сказала щось на кшталт: «Евелдо, не роби дурниць».

– Вона вистрiлила, ви вистрiлили. Вона вiдразу впала? Старлiнг кивнула:

– У неi пiдкосилися ноги, i вона осiла на дорогу, схилившись над дитиною. Уже мертва.

– Ви схопили дитину й побiгли до води. Виявили турботу, – сказав Персалл.

– Не знаю, що я там виявила. Хлопчик був увесь у кровi. Я не знала, iнфiкована дитина ВІЛ чи нi, я знала, що в Евелди був ВІЛ.

– І ви гадали, що куля могла зачепити дитину, – вставив Крендлер.

– Нi. Я знала, куди увiйшла куля. Можна вiдверто, мiстере Персалл?

Вiн так i не зустрiвся з нею поглядом, тож вона продовжила:

– Цей рейд перетворився на огидну веремiю. Я опинилася в ситуацii, коли мала вибирати: загинути або вистрелити в жiнку з дитиною. Я зробила свiй вибiр, i вiд цього вчинку менi досi пече. Я встрелила жiнку з немовлям. Навiть найнижчi тварини такого не роблять. Мiстере Снiд, можете знову перевiрити свiй лiчильник стрiчки, саме зараз, коли я це визнаю. Я до смертi ненавиджу, коли опиняюся в таких ситуацiях. Ненавиджу те, як зараз почуваюся, – сказала Старлiнг, i в ii пам’ятi виринув Брiгем, що лежав долiлиць на дорозi, тож вона зайшла ще далi: – Я дивлюся, як ви всi намагаетеся втекти вiд цього, i мене просто нудить.

– Старлiнг… – почав Персалл з мукою та вперше зазирнув Старлiнг у вiчi.

– Я знаю, що у вас iще не було часу заповнити форму 302,[23 - Докладний звiт ФБР про всi дii агентiв пiд час операцiй.] – сказав Ларкiн Вейнрайт. – Коли ми переглянемо…

– Нi, сер, час був, – вiдповiла Старлiнг. – Одну копiю вiдправлено до Комiсii з професiйноi вiдповiдальностi, i ще одну копiю я маю при собi, якщо вам не хочеться чекати. У звiтi розписано все, що я там робила й бачила. Розумiете, мiстере Снiд, ви мали завчасно отримати всю iнформацiю.

Зiр Старлiнг став надто гострим – ознака небезпеки. Вона розпiзнала це й свiдомо притишила голос.

– Цей рейд провалився з кiлькох причин. Інформатор БАТВЗ збрехав про мiсцеперебування дитини, бо йому було конче необхiдно, аби облава вiдбулася – до дати, коли його справу мало переглядати велике журi федерального суду в Іллiнойсi. А Евелда Драмго знала, що ми iдемо. Вона вийшла з грошима в однiй сумцi та метом в iншiй. На ii пейджерi висвiтився номер каналу WFUL. Їi повiдомили за п’ять хвилин до нашого прибуття. Гелiкоптер WFUL прилетiв одночасно з нами. Прослухайте телефоннi розмови каналу й побачите, хто нас здав. У цiеi людини iнтереси мiсцевi, джентльмени. Якби проговорився хтось iз БАТВЗ, як це сталось у Вейко, або з УБН, то вони б зв’язалися з нацiональними каналами, а не з мiсцевим телебаченням.

Беннi Голкомб заговорив вiд iменi мерii:

– Немае жодних доказiв, що iнформацiя прийшла вiд мiськоi адмiнiстрацii чи полiцейського вiддiлку Вашингтона.

– Прослухайте розмови й побачите, – сказала Старлiнг.

– У вас е пейджер Драмго? – спитав Персалл.

– Вiн пiд пломбою в кiмнатi речових доказiв у Куантiко.

Саме тодi спрацював пейджер помiчника директора Нунана. Вiн насупився, побачивши номер, перепросив i вийшов iз зали. За мить вiн викликав Персалла до себе в коридор.

Вейнрайт, Елдредж i Голкомб позирали у вiкно на фортецю Макнейра, склавши руки в кишенi. Наче чекали звiсток у вiддiлi реанiмацii. Пол Крендлер зустрiвся поглядом зi Снiдом i пiдштовхнув його до Старлiнг.

Снiд поклав руку на спинку стiльця Старлiнг i нахилився до неi:

– Якщо на слуханнi ви засвiдчите, що, виконуючи завдання для iншоi агенцii вiд iменi ФБР, убили Евелду Драмго з власноi зброi, то БАТВЗ готовi пiдтвердити, що Брiгем доручив вам звернути… особливу увагу на те, щоб узяти Евелду пiд варту в мирний спосiб. Їi вбила ваша зброя, тож саме ваша агенцiя мае тягти цей вiз. Не буде нiяких мiжвiдомчих змагань iз того, у кого довший прутень, нiяких пересварок щодо правил проведення операцii, i нам не доведеться згадувати про запальнi й ворожi сентенцii, якi ви робили у фургонi, пояснюючи, якою людиною була Евелда.

На мить Старлiнг побачила Евелду Драмго, як вона виходила з дверей, виходила з машини, побачила горду поставу ii голови i, незважаючи на дурiсть i марнiсть усього Евелдиного життя, побачила ii готовнiсть узяти дитину й стати лицем до лиця зi своiми мучителями, а не тiкати вiд них.

Старлiнг нахилилася ближче до мiкрофона в Снiдовiй краватцi й чiтко вимовила:

– Я iз задоволенням посвiдчу, якою вона була людиною, мiстере Снiд, – кращою за вас.

До зали повернувся Персалл, уже без Нунана, i причинив за собою дверi.

– Заступниковi директора Нунану довелося повернутися до себе в офiс. Джентльмени, я наразi покладу кiнець нашiй зустрiчi й зв’яжуся з кожним iз вас телефоном, – сказав Персалл.

Крендлер пiдвiв голову. Пiдняв носа, раптом зачувши запах полiтики.

– Нам iще треба дещо вирiшити, – почав Снiд.

– Нi, не треба.

– Але…

– Бобе, повiр менi, нам нiчого не треба вирiшувати. Я з тобою потiм поговорю. І, Бобе…

– Так?

Персалл ухопився за дрiт за краваткою Снiда й сильно смикнув униз, повiдривавши гудзики зi Снiдовоi сорочки й вiдлiпивши вiд голоi шкiри диктофон.

– Ще раз прийдеш до мене з дротом, i я тобi ногу в дупу засуну.

Виходячи з зали, жоден чоловiк не поглянув на Старлiнг, окрiм Крендлера.

Рухаючись до дверей, човгаючи ногами, аби не дивитися, куди йти, Крендлер скористався надзвичайною гнучкiстю своеi довгоi шиi, аби повернути голову до Старлiнг, – мов гiена, що походжае мiж вiдступниками в стадi й приглядаеться до кандидата на вибуття. Його обличчям промайнули рiзнi вiдтiнки жадоби. Крендлеру було властиво милуватися ногами Старлiнг та водночас шукати спосiб пiдрiзати ахiллове сухожилля.




Роздiл 8


Поведiнкова психологiя – це вiддiл ФБР, що займаеться серiйними вбивствами. Там, унизу, у пiдвальних примiщеннях, повiтря прохолодне й нерухоме. Останнiми роками реставратори намагалися оживити цей пiдземний простiр своiми кольоровими гамами. Результат був не кращий, нiж пiсля косметичного ремонту в похоронному бюро.

Кабiнет завiдувача вiддiлу лишився зi старою рудувато-коричневою палiтрою та картатими фiранками на високих вiкнах. Там в оточеннi своiх пекельних папок сидiв за столом Джек Кроуфорд.

Стук – i Кроуфорд пiдвiв погляд, зрадiвши побаченому: у дверях кабiнету стояла Кларiс Старлiнг.

Кроуфорд усмiхнувся й пiдвiвся зi стiльця. Вiн i Старлiнг часто розмовляли стоячи – одна з негласних формальностей, яку вони виробили у своiх стосунках. Тиснути руки не було потреби.

– Я чула, ви приходили в лiкарню, – сказала Старлiнг. – Шкода, що розминулися.

– Я просто зрадiв, що вас так швидко вiдпустили, – вiдповiв вiн. – Розкажiть менi про вухо, як воно?

– Нiчого, якщо вам до вподоби «цвiтна капуста».[24 - Часто так називають понiвеченi вуха в боксерiв.] Кажуть, набряк швидко зiйде.

Вухо прикривало волосся. Вона не запропонувала подивитися.

Нетривала мовчанка.

– Вони намагалися звалити на мене провал операцii, мiстере Кроуфорд. Вiдповiдальнiсть за смерть Евелди Драмго, за все. Поводилися, мов гiени, а потiм усе раптом припинилось, i вони шмигнули геть. Щось iх вiджахнуло.

– Може, у вас е ангел, Старлiнг.

– Може, i е. Чого це вам коштувало, мiстере Кроуфорд?

Кроуфорд похитав головою.

– Причинiть дверi, будь ласка, Старлiнг, – сказав вiн, знайшовши в кишенi серветку «клiнекс» i протерши окуляри. – Я б так i зробив, якби мав змогу. Менi одному забракло авторитету. Аби сенаторка Мартiн i досi обiймала свою посаду, то у вас було б прикриття… У цьому рейдi вони змарнували Джона Брiгема – просто викинули на смiтник. Було б шкода, якби вони змарнували й вас, як Джона. Я почувався так, наче укладаю вашi з Джоном мертвi тiла в польовий «джип».

Щоки Кроуфорда почервонiли, i вона згадала його обличчя в пронизливому вiтрi над могилою Джона Брiгема. Кроуфорд нiколи не говорив iз нею про свою вiйну.

– Ви щось таки зробили, мiстере Кроуфорд.

Вiн кивнув:

– Щось зробив. Не знаю, чи ви зрадiете. Є одне завдання.

Завдання. «Завдання» було хорошим словом у iхньому приватному лексиконi. Воно означало певну невiдкладну мiсiю, яка все розставляла на своi мiсця. Без зайвоi потреби вони нiколи не обговорювали безпутну центральну бюрократiю Федерального бюро розслiдувань.

Кроуфорд i Старлiнг виконували роль медикiв-мiсiонерiв, якi терпiти не могли теологiю. Вони зосереджувалися тiльки на хворiй дитинi, знаючи, але й словом не обмовляючись про те, що Бог i пальцем своiм клятим не поворухне, аби допомогти. Що вiн не турбуватиметься посилати дощ, аби врятувати життя п’ятдесятьом тисячам немовлят племенi iбо.

– Посередньо, Старлiнг, вашим благодiйником виступив ваш нещодавнiй адресант.

– Доктор Лектер.

Вона вже давно помiтила, що Кроуфорд не любить промовляти це iм’я вголос.

– Так, саме вiн. Увесь цей час вiн нас уникав, перебував поза межами досяжностi, а тепер пише вам листа. Чому?

Минуло сiм рокiв вiдтодi, як доктор Ганнiбал Лектер, убивця з десятьма виявленими жертвами, утiк з-пiд варти в Мемфiсi, забравши в процесi ще п’ять життiв.

Доктор Лектер мов крiзь землю провалився. У ФБР так i не закрили його справу, та й не збиралися закривати взагалi – принаймнi доки Лектера не пiймають. Те саме стосувалося Теннессi та iнших юрисдикцiй, але наразi там не було оперативних груп, якi продовжували б полювати на доктора, хоча родичi жертв плакали й лютували перед законодавчими зборами штату Теннессi й вимагали вжити заходiв.

З’явилися цiлi томи наукових гiпотез щодо ментальностi Лектера, i авторами бiльшостi з них були психологи, якi нiколи не спiлкувалися з доктором особисто. Кiлька праць уклали психiатри, з яких вiн колись глузував у спецiалiзованих виданнях i якi тепер, вочевидь, вiдчули, що небезпека минула й можна показати носа. Дехто твердив, що його збочення неминуче доведуть до самогубства i цiлком iмовiрно, що вiн уже помер.

Принаймнi в кiберпросторi зацiкавленiсть доктором Лектером аж нiяк не вщухала. Вологе пiдгрунтя Інтернету пускало, мов жаб’ячi гриби, паростки теорiй, а за кiлькiстю «зустрiчей живцем» доктор мiг позмагатися з Елвiсом. Пройдисвiти заполонили чат-руми, а у флуоресцентному болотi «темного нету» поширювалися полiцейськi фотографii з мiсць злочинiв Лектера, якi скуповували колекцiонери жаскоi параферналii. Популярнiстю вони поступалися хiба що свiтлинам зi страти Фу Чу Лi.[25 - У 1905 роцi в Пекiнi методом лiнчування стратили чоловiка на iм’я Фу Чу Лi, який убив китайського принца. Увесь процес ретельно задокументував фотограф Жорж Батай.]

Єдина звiстка вiд доктора за всi сiм рокiв – лист до Кларiс Старлiнг у той час, коли ii стали розпинати таблоiди.

Вiдбиткiв пальцiв на листi не знайшлося, але ФБРiвцi були практично переконанi, що лист справжнiй. Кларiс Старлiнг була цiлком певна.

– Чому вiн так учинив, Старлiнг? – здавалося, Кроуфорд мало не сердиться на неi. – Я нiколи не вдавав, що розумiю його краще за тих довбнiв психiатрiв. То розкажiть менi.

– Вiн гадав, те, що зi мною сталося… зруйнуе мене, зруйнуе iлюзii щодо Бюро, а руйнацiя вiри приносить йому задоволення, це його улюблена розвага. Мов тi обвали церков, що вiн колись колекцiонував. Ця купа камiння в Італii, коли храм обвалився на бабусь протягом тiеi святковоi меси, а потiм хтось увiткнув у вершечок купи рiздвяну ялинку – вiн був у захватi. Я його забавляю, вiн зi мною граеться. Коли я проводила з ним спiвбесiди, то йому подобалося звертати увагу на прогалини в моiй освiтi, вiн гадае, що я досить наiвна.

Кроуфорд говорив iз висоти свого вiку та самоти, коли спитав:

– А вам нiколи не спадало на думку, що ви йому подобаетеся, Старлiнг?

– Думаю, я його забавляю. Об’екти або забавляють його, або нi. Якщо забави нема…

– Чи вiдчували ви коли-небудь, що подобаетеся йому? – Кроуфорд наполiг на рiзницi мiж думкою i почуттями, як баптисти наполягають на повному зануреннi.

– Пiсля досить нетривалого знайомства вiн розповiв про мене кiлька речей, якi виявилися правдою. Менi здаеться, що дуже легко сплутати розумiння й емпатiю – ми всi так прагнемо емпатii. Може, ми маемо навчитися помiчати вiдмiннiсть – i таким чином дорослiшати. Важко й гидко усвiдомлювати, що хтось тебе розумiе i при цьому ти йому не подобаешся. Коли бачиш, що розумiнням користуються як iклами хижака, то це найгiрше. Я… я уявлення не маю, як доктор Лектер почуваеться щодо мене.

– Якщо ви не проти, то подiлiться – що саме вiн вам казав.

– Казав, що я амбiтна, невгамовна селючка i що моi очi блищать, мов дешевi камiнцi, якi добирають за знаком зодiаку. Казав, що на менi дешевi туфлi, проте я маю смак, дещицю смаку.

– І це здалося вам правдою?

– Ага. Може, i зараз здаеться. Із взуттям справи покращилися.

– Як ви гадаете, Старлiнг, може, йому заманулося дiзнатися, чи ви здасте його, отримавши такий лист зi словами пiдтримки?

– Вiн i так знае, що здам, неодмiнно знае.

– Пiсля судового вироку вiн убив шiстьох, – сказав Кроуфорд. – Вiн убив Мiггса в божевiльнi за те, що той кинув вам в обличчя сперму, i ще п’ятьох пiд час утечi. Якщо його впiймають, то за теперiшнього полiтичного клiмату на доктора чекатиме смертельна голка.

Кроуфорд усмiхнувся цiй думцi. Вiн був першопрохiдцем у дослiдженнi серiйних убивств. Тепер йому загрожував примусовий вихiд на пенсiю, а монстр, який становив найбiльший для нього виклик, так i лишався на свободi. Перспектива смертноi кари для доктора Лектера неабияк тiшила Кроуфорда.

Старлiнг знала, що Кроуфорд згадав учинок Мiггса, аби пробудити ii увагу, повернути в тi жахливi днi, коли вона намагалася допитати Ганнiбала-канiбала у пiдвалах Балтиморськоi лiкарнi для психiчно хворих злочинцiв. Коли Лектер грався з нею, поки в ямi Джейма Гамба сидiло дiвча й чекало на смерть. Зазвичай Кроуфорд загострював увагу спiврозмовника, коли пiдходив до сутi, – так само й зараз.

– Старлiнг, а ви знаете, що одна з раннiх жертв доктора Лектера й досi жива?

– Отой багатiй. Його родина призначила нагороду.

– Так, Мейсон Верджер. Вiн на апаратi штучного дихання в Мерiлендi. Цього року помер його батько й лишив йому м’ясопереробний статок. Старий Верджер також лишив Мейсоновi посаду конгресмена США та членство в юридичному комiтетi Палати представникiв конгресу, якi без нього ледве зводили кiнцi з кiнцями. Мейсон каже, що мае певну iнформацiю, яка допоможе нам знайти доктора. Вiн хоче з вами поговорити.

– Зi мною.

– З вами. Ось чого хоче Мейсон, i раптом усi погодилися, що це дуже гарна iдея.

– Ось чого хоче Мейсон пiсля того, як ви йому самi це запропонували?

– Вони збиралися викинути вас, Старлiнг, пiдтерти вами те мiсиво, мов ганчiркою. Вас змарнували б так само, як Джона Брiгема. Просто заради того, аби врятувати якихось бюрократiв у БАТВЗ. Страх. Тиск. Це все, про що вони зараз пам’ятають. Дехто подзвонив Мейсону вiд мого iменi й повiдомив: якщо ii виженуть iз роботи, то це дуже нашкодить полюванню на Лектера. Що сталося пiсля цього, кому Мейсон потiм зателефонував – я знати не хочу. Можливо, членовi Палати представникiв Веллмору.

Іще рiк тому Кроуфорд не став би грати за такими правилами. Старлiнг вивчала його обличчя, намагаючись уловити ознаки «дембельського» божевiлля, що iнколи находить на робiтникiв перед невiдворотним виходом на пенсiю. Вона нiчого не помiтила, хоча Кроуфорд мав утомлений вигляд.

– Мейсон не красень, Старлiнг, i я маю на увазi не лише його обличчя. Дiзнайтеся, що вiн мае на Лектера. Повертайтеся з iнформацiею, ми над нею попрацюемо. Нарештi.

Старлiнг знала, що Кроуфорд уже давно, ще вiдтодi, як вона закiнчила Академiю ФБР, намагаеться переманити ii до Вiддiлу поведiнковоi психологii.

Тепер вона стала ветераном Бюро, ветераном численних другорядних завдань, i побачила, що ii раннiй трiумф, коли вона впiймала серiйного вбивцю Джейма Гамба, став однiею з причин ii провалу в Бюро. Вона сходила, мов зiрка, проте застрягла на пiвдорозi. У процесi полювання на Гамба вона знайшла собi принаймнi одного могутнього ворога й викликала заздрiсть у численних однолiткiв чоловiчоi статi. Це, а також певна непокора й упертiсть призвело до того, що вона роками брала участь у групах швидкого реагування, що виiжджали на облави й пограбування банкiв, роками мала справу з ордерами i споглядала Ньюарк понад дулом пiстолета. Зрештою, коли ii визнали надто запальною для роботи в командi, вона стала технiчним агентом, встановлювала «жучки» в телефони й машини гангстерiв i режисерiв дитячоi порнографii, висиджувала самотнi чергування за перехопленими згiдно з Третiм роздiлом[26 - Роздiл Загального закону про боротьбу зi злочиннiстю, у якому наведено умови дозволу на прослуховування.]розмовами. А ще ii завжди можна було позичити, коли агенцiя колег потребувала пiд час рейдiв твердоi руки. Старлiнг була гнучкою i сильною, а також швидкою та обережною зi зброею.

Кроуфорд вбачав у новому завданнi шанс для Старлiнг. Вiн припускав, що iй завжди хотiлося вполювати Лектера. Але правда була складнiшою за його припущення.

Тепер Кроуфорд уважно роздивлявся Старлiнг:

– Ви так i не вийняли зi щоки той порох.

Дрiбки паленого пороху з револьвера покiйного Джейма Гамба поплямували ii вилицю чорними цятками.

– Усе не було часу, – вiдповiла Старлiнг.

– Ви знаете, як французи називають декоративну родимку, отаку мушку, що стоiть високо на щоцi? Знаете, що вона означае?

Кроуфорд зiбрав чималу бiблiотеку з татуювання, тiлес них символiв i ритуальних калiцтв.

Старлiнг похитала головою.

– Вони називають ii «смiливiстю», – сказав Кроуфорд. – Вона вам пасуе. На вашому мiсцi я б ii лишив.




Роздiл 9


Фермi «Мускусний щур», родовому маетку Верджерiв бiля рiчки Сасквеганна на пiвночi Мерiленду, притаманна химерна краса. М’ясовиробницька династiя Верджерiв купила цю землю в 1930-х, коли переiхала з Чикаго на схiд, ближче до Вашингтона. Вони могли спокiйно це собi дозволити. Дiлова й полiтична чуйка дозволяла Верджерам жирувати на м’ясних контрактах з армiею США iз часiв Громадянськоi вiйни.

Скандал iз «забальзамованою яловичиною» протягом iспано-американськоi вiйни майже не зачепив Верджерiв. Коли Ептон Сiнклер i журналiсти-викривачi дослiдили небезпечнi робочi умови на м’ясопереробному заводi, то дiзналися, що кiлька Верджерових робiтникiв ненароком перетопилися на жир, пiсля чого iх закатали в консерви й продали як «чистий навколонирковий жир вiд Даргема», що його так полюбляли пекарi. Звинувачення оминули Верджерiв. Вони не втратили жодного урядового контракту.

Верджери уникли цих потенцiйних неприемностей i багатьох iнших за рахунок того, що купляли полiтикiв – единою невдачею стало затвердження Закону про контроль за якiстю м’ясноi продукцii вiд 1906 року.

Зараз Верджери щодня забивали по 86 тисяч голiв великоi рогатоi худоби й приблизно по 36 тисяч свиней – цифри трохи рiзнилися залежно вiд сезону.

Щойно пiдстриженi морiжки на фермi «Мускусний щур», буяння ароматiв бузку в повiтрi – усi цi запахи зовсiм не схожi на бiйню. Єдинi тварини – це понi для дiтей, що приiжджають у гостi, та зграйки гусей, якi пасуться на морiжках, вихляючи своiми задками й схиляючи голови до трави. Собак немае. Будинок, сарай i прилеглi територii розташованi майже в центрi шiстьох квадратних миль нацiонального заповiдника, що так i лишаться в довiчному володiннi родини як особливий виняток, затверджений мiнiстерством природних ресурсiв.

Як i бiльшiсть анклавiв найбагатших людей, «Мускусного щура» нелегко знайти з першого разу. Кларiс Старлiнг пропустила потрiбне вiдгалуження вiд автостради. Повертаючись другорядною дорогою, вона спершу виiхала до торговельного входу – великих ворiт iз ланцюгом i навiсним замком у високому парканi, оточеному лiсом. За ворiтьми – дорога на одну машину, яка зникала в тунелi з дерев. Переговорного пристрою не було. Вона проiхала ще двi милi й побачила вартiвню, що стояла за сотню ярдiв на мальовничiй пiд’iзнiй дорiжцi. Охоронець в унiформi занотував ii iм’я в планшет.

Ще двi милi охайноi дорiжки вивели ii до ферми.

Старлiнг зупинила гуркiтливий «мустанг», аби пропустити зграйку гусей, що переходили дорогу. Вона помiтила вервечку дiтей на гладких шетландських понi, якi виiжджали з гарненького сараю за чверть милi вiд будинку. Головна споруда – маеток, спроектований Стенфордом Вайтом,[27 - Stanford White (1853–1906) – вiдомий американський архiтектор, автор дизайну арки Вашингтона.] – пречудово розташувалася мiж низьких пагорбiв. На вигляд ферма була стабiльною й родючою – край солодких мрiй. Вiн вабив Старлiнг.

Верджерам вистачило здорового глузду, щоб лишити будинок у первинному станi, за винятком одного доповнення, якого Старлiнг поки не бачила, – сучасне крило, що стирчить зi схiдного боку фасаду, мов додаткова кiнцiвка, яку приладнали в результатi гротескного медичного експерименту.

Старлiнг припаркувалася пiд центральним портиком. Коли двигун замовк, вона розчула власне дихання. У дзеркальцi помiтила силует, що наближався верхи. Копита вже цокотiли по асфальту бiля машини, коли Старлiнг вибралася назовнi.

Широкоплеча людина з коротким бiлявим волоссям зiсковзнула з сiдла й, не глянувши на конюха, передала йому вудила.

– Вiдведи його назад, – мовив вершник глибоким, хрипким голосом. – Я Марго Верджер.

Зблизька вершник виявився жiнкою, яка випростала вперед руку, взагалi не згинаючи. Очевидно, що Марго Верджер була бодiбiлдеркою. Сiтчасту тенiску пiд жилавою шиею напинали масивнi плечi й руки. Очi сухо зблискували й здавалися подразненими, наче вона страждала на брак слiз. На Марго були саржевi бриджi для iзди верхи й чоботи без шпор.

– Що це ви водите? – спитала вона. – Старий «мустанг»?

– Вiсiмдесят восьмий.

– П?ятилiтровий? Вiн наче сiв навпочiпки над колесами.

– Так. Це «роуш мустанг».

– Вам подобаеться?

– Дуже.

– Скiльки витискае на максимумi?

– Не знаю. Думаю, достатньо.

– Боiтеся його?

– Шаную. Користуюся з повагою, скажiмо так, – вiдповiла Старлiнг.

– Знаете щось про нього чи просто так купили?

– Знала достатньо, аби купити на крутому аукцiонi, щойно побачила, яка то машина. Згодом дiзналася бiльше.

– Як гадаете, вiн переможе мiй «порше»?

– Залежить вiд того, який саме «порше». Мiс Верджер, менi треба поговорити з вашим братом.

– Його домиють хвилин за п’ять. Можна вирушати. Саржевi бриджi свистiли на великих стегнах Марго Верджер, поки та здiймалася сходами. Тонке свiтле волосся настiльки зрiдiло, що Старлiнг замислилась, чи не приймае Марго стероiди й чи не доводиться iй ховати клiтор пiд липкою стрiчкою.

Для Старлiнг, яка бiльшу частину дитинства провела в лютеранському притулку, цей будинок скидався на музей – з просторими кiмнатами, пофарбованими сволоками над головою та стiнами, на яких висiли портрети гордовитих мертвих людей. На сходових майданчиках стояли китайськi статуетки клуазоне, коридори застилали довгi марокканськi дорiжки.

Рiзка змiна стилю починаеться з новим крилом Верджерового маетку. До сучасноi функцiональноi будiвлi можна потрапити крiзь двiйчастi дверi з матованим склом, якi погано вписуються в склепiнчастий коридор.

Марго Верджер зупинилася бiля дверей. Кинула на Старлiнг блискучий, подразнений погляд.

– Деяким людям важко говорити з Мейсоном, – сказала вона. – Якщо ви знервуетесь чи не стерпите, то пiзнiше я вiдповiм на всi питання, що ви забудете йому поставити.

Існуе одна поширена емоцiя, яку ми всi розпiзнаемо, проте й досi не вигадали для неi назви – щасливий перед смак презирства. Старлiнг прочитала його на обличчi Марго Верджер.

– Дякую, – тiльки й мовила агент.

На подив Старлiнг, першою залою в цьому крилi була велика й добре обставлена кiмната для iгор. Двiйко афроамериканських дiтлахiв гралися помiж гiгантськими м’якими тваринами, одне каталося на оглядовому колесi, а друге штовхало по пiдлозi вантажiвку. По кутках були припаркованi рiзноманiтнi триколiснi велосипеди й вiзочки, а по центру розташувалося велике гiмнастичне мiстечко, пiдлога пiд яким була викладена товстими матами.

В одному з куткiв iгровоi на двомiснiй канапi сидiв високий чоловiк в унiформi медбрата й читав «Vogue». На стiнах було встановлено кiлька вiдеокамер – однi високо, iншi на рiвнi очей. Одна з камер, що висiла високо в кутку, стежила за Старлiнг i Марго Верджер, обертаючись i фокусуючи лiнзи.

Старлiнг уже пройшла той етап, коли iй було боляче дивитися на чорношкiру дитину, проте вона чiтко усвiдомлювала присутнiсть цих дiтлахiв.

Вона iз задоволенням спостерiгала за iхнiм веселим iгровим дiйством, поки вони з Марго Верджер проходили кiмнату.

– Мейсону подобаеться дивитися на дiтлахiв, – сказала Марго Верджер. – Їх лякае Мейсонова зовнiшнiсть, усiх, окрiм найменших, тож вiн спостерiгае в такий спосiб. Потiм вони катаються на понi. Служба опiки в Балтиморi вiдправляе iх сюди на день, мов у дитсадок.

До покою Мейсона Верджера можна дiстатися тiльки крiзь його ванну кiмнату, що обладнана не гiрше за спа-центри й займае простiр на всю ширину крила. Інтер’ер геть не схожий на домашнiй – усюди сталь, хром, промисловi килимки, душовi кабiни з широкими дверима, неiржавкi ванни з пiдйомними пристроями, скрученi в кiльця оранжевi шланги, паровi кабiнки й просторi склянi шафи з мазями вiд «Фармачii дi Санта Марiя Новелла», що у Флоренцii. Повiтря у ваннiй кiмнатi парувало вiд нещодавнього використання, повнилось ароматами бальзаму й грушанки.

Старлiнг побачила свiтло, що пробивалося пiд дверима кiмнати Мейсона Верджера. Воно згасло, щойно Марго торкнулася дверноi ручки.

Гостьова зона в кутку покою Мейсона Верджера була слiпуче освiтлена горiшнiми лампами. Над канапою висiла пристойна копiя «Старого днями» Вiльяма Блейка – Бог, що вiдмiряе простiр своiм циркулем. Картину оповила чорна тканина – на знак нещодавньоi смертi патрiарха Верджерiв. Решту кiмнати поглинула темрява.

З пiтьми долинав ритмiчний гул механiзму, що раз у раз зiтхав.

– Доброго дня, агенте Старлiнг.

Звучний, механiчно пiдсилений голос, губне «б» випадае з «доброго».

– Доброго дня, мiстере Верджер, – мовила Старлiнг у пiтьму. Горiшне свiтло припiкало макiвку. Справжнiй день був деiнде. Сюди день не заходив.

– Сiдайте.

Доведеться цим зайнятися. Зараз – саме час. Нагальна необхiднiсть.

– Мiстере Верджер, розмова, яку ми з вами проведемо, матиме характер свiдчень, тож я мушу записати ii на плiвку. Ви не проти?

– Звiсно, – прозвучав голос мiж зiтханнями механiзму, щiлиннi «с» i «з» випадають зi слiв. – Марго, думаю, наразi можеш iти.

Не глянувши на Старлiнг, Марго Верджер вийшла з кiмнати пiд свист своiх саржевих бриджiв.

– Мiстере Верджер, менi б хотiлося прикрiпити мiкрофон до… вашого одягу чи подушки, якщо це вас влаштуе, або я можу покликати для цього медбрата – як забажаете.

– Заради Бога, – вiдповiв вiн, загубивши «б», а тодi дочекався наступного механiчного подиху. – Можете самi це зробити, агенте Старлiнг. Я поруч, туточки.

Старлiнг не змогла вiдразу вiдшукати перемикачi, щоб увiмкнути свiтло. Вирiшивши, що вона краще бачитиме, коли лампи не слiпитимуть очi, Кларiс виставила вперед руку й вирушила в пiтьму на запах грушанки й бальзаму.

Коли Мейсон увiмкнув свiтло, виявилося, що лiжко ближче, нiж вона очiкувала.

Вираз на обличчi Старлiнг не змiнився. Рука, у якiй вона тримала мiкрофон на клiпсi, вiдсахнулася назад десь на дюйм.[28 - ? 2,5 см.]

Перша думка Старлiнг не була пов’язана з вiдчуттями, що виникли в ii грудях i животi. Це було спостереження про те, що мовнi аномалii Мейсона утворилися в результатi повноi вiдсутностi губ. Із другою думкою прийшло усвiдомлення, що вiн не слiпий. Єдине сине око позирало на неi крiзь такий собi монокль iз трубочкою, яка не давала оку пересохнути, оскiльки бракувало повiки. Над рештою обличчя вже давно попрацювали хiрурги, зробили все можливе, щоб натягти на кiстки рештки шкiри.

Безгубе, безносе обличчя Мейсона Верджера, на якому не лишилося м’яких тканин, шкiрилося самими зубами, мов iстота з глибоких глибин океану. Усi ми звичнi до масок, тож шок вiд побаченого приходить трохи згодом. Шок приходить вiд усвiдомлення, що це людське обличчя, за яким ховаеться розум. Вас млоiть вiд мiмiки, артикуляцii щелепи, вiд ока, що обертаеться, аби вас роздивитися. Роздивитися ваше нормальне обличчя.

У Мейсона Верджера гарне волосся, i, хоч як дивно, саме на нього дивитися найважче. Чорняве з сивими вкрапленнями, воно зав’язане в кiнський хвiст, такий довгий, що дiстане до пiдлоги, якщо перекинути його через подушку. Сьогоднi волосся звилось у велике кiльце на грудях, на черепаховому панцирi респiратора. Людське волосся на тлi огидноi руiни; коси сяють, мов риб’яча луска.

Уже давно паралiзоване тiло Мейсона Верджера зводилося на нiщо пiд простирадлами на високому лiкарняному лiжку.

Перед його обличчям висiв пульт, що скидався на флейту Пана чи губну гармонiку в прозорому пластику. Вiн скрутив язика трубочкою навколо отвору дудки й дмухнув iз наступним подихом респiратора. Лiжко вiдгукнулося гудiнням, трохи розвернуло його до Старлiнг i пiдняло пiдголовник.

– Я дякую Господу за те, що сталося, – сказав Верджер. – То було мое спасiння. Ви прийняли Ісуса, мiс Старлiнг? Маете вiру?

– Мене виростили в закритому релiгiйному середовищi, мiстере Верджер. Решту додумуйте самi, – вiдповiла Старлiнг. – А зараз, якщо ви не проти, я причеплю оце до вашоi подушки. Воно ж тут нiчому не заважатиме?

Голос звучав надто жваво i дбайливо як для Старлiнг.

Їi рука бiля його голови, цi двi плотi поруч – вiд цього Старлiнг аж нiяк не полегшало, як i вiд пульсу в судинах, якi пересадили зi шкiрою понад кiстками обличчя, аби живити його кров’ю. Ритмiчне розширення викликало асоцiацiю з хробаками, що поглинають потраву.

Вона з полегшенням розмотала дрiт i позадкувала до стола, де лишилися диктофон i окремий мiкрофон.

– Спецiальний агент Кларiс М. Старлiнг, номер ФБР 5143690, приймае свiдчення в Мейсона Р. Верджера, номер соцiального страхування 475989823, у нього вдома, у день i рiк, зазначенi вище, пiд присягою й за офiцiйним пiдписом. Мiстер Верджер усвiдомлюе, що прокурором США з Тридцять шостого округу й мiсцевою владою йому надано iмунiтет вiд судового переслiдування, про що свiдчить спiльний меморандум, наданий пiд присягою й за офiцiйним пiдписом. Отже, мiстере Верджер…

– Я хочу розповiсти вам про табiр, – перебив Мейсон iз черговим видихом. – То був чудовий дитячий досвiд, до якого я, по сутi, повернувся.

– Ми можемо обговорити це згодом, мiстере Верджер, але я гадала, що ми…

– О, ми можемо обговорити це зараз, мiс Старлiнг. Розумiете, тут усе взаемопов’язано. Те, як я зустрiв Ісуса, – це найважливiша рiч, про яку я взагалi вам можу розповiсти, – вiн дочекався наступного зiтхання механiзму. – Мова про християнськiй табiр, який оплатив мiй батько. Заплатив цiлком i повнiстю за всiх сто двадцять п’ять вiдпочивальникiв на озерi Мiчиган. Деякi з них бiдували, за шоколадку що завгодно могли зробити. Може, я цим користався, може, жорстоко з ними поводився, якщо вони не хотiли брати цукерки й робити, як я скажу, – я нiчого не приховую, бо тепер уже все гаразд.

– Мiстере Верджер, давайте обговоримо певну iнформацiю на цю ж…

Вiн ii не слухав, просто чекав, доки машина подаруе йому наступний подих.

– У мене е iмунiтет, мiс Старлiнг, i тепер усе гаразд. Я маю iмунiтет вiд Ісуса, маю iмунiтет вiд прокурора США, маю iмунiтет вiд окружного прокурора Овiнгз-Мiллз, алiлуя. Я вiльний, мiс Старлiнг, i тепер усе гаразд. Я з Ним, просто поруч, i тепер усе гаразд. Вiн Ісус Воскреслий, i в таборi ми називали його Воскром. Нiхто не зрiвняеться з Воскром. Ми переiнакшили його на сучасний лад, розумiете, – Воскр. Я служив Йому в Африцi, алiлуя, служив йому в Чикаго, хай святиться iм’я Його, служу Йому й зараз, i Вiн пiднiме мене з цього ложа, i Вiн покарае ворогiв моiх, i приведе iх до мене, i я чутиму стражденнi крики жiнок iхнiх, i тепер усе гаразд.

Вiн захлинувся слиною й замовк. Пульсуючi судини на його обличчi потемнiли. Старлiнг пiдвелася, щоб покликати когось iз медперсоналу, але не встигла дiстатися дверей, як голос Мейсона ii спинив.

– Я в порядку, тепер усе гаразд.

Може, пряме запитання подiе краще, анiж спроби скерувати його до потрiбноi теми.

– Мiстере Верджер, чи бачили ви доктора Лектера до того, як суд призначив його вашим психiатром? Чи знали його неофiцiйно?

– Нi.

– Ви обидва були членами колегii Балтиморськоi фiлармонii.

– Нi, членство менi надали через благодiйнi внески. На голосування я посилав свого юриста.

– Ви не давали жодних свiдчень на судi у справi доктора Лектера.

Вона поступово вчилася спiввiдносити своi питання з подихами, що вiн набирав для вiдповiдей.

– На судi казали, що доказiв вистачить на п’ять, навiть дев’ять смертних вирокiв. Усе перекреслило оскарження щодо неосудностi.

– Суд сам визнав його неосудним. Доктор Лектер не подавав апеляцii.

– Гадаете, ця деталь настiльки важлива? – спитав Мейсон.

Із цим питанням вона вперше вiдчула його розум, чiпкий та глибокий, що так рiзнився вiд словникового запасу, яким вiн iз нею користувався.

Великий вугор, що наразi призвичаiвся до свiтла, пiднявся з-пiд камiння у своему акварiумi й заходився невтомно колувати – мерехтлива стрiчка з красивим вiзерунком нерiвномiрних кремових цяток на коричневому тлi.

Старлiнг помiтила рух, ухопила його периферiйним зором.

– Це мурена Кiдако, – сказав Мейсон. – У неволi в Токiо живе навiть бiльша. Ця друга за величиною… Загальна назва – «жорстока мурена», хочете побачити чому?

– Нi, – вiдповiла Старлiнг i перегорнула сторiнку у своему блокнотi. – Отже, у ходi терапii, призначеноi вам судовим рiшенням, мiстере Верджер, ви запросили доктора Лектера до себе додому.

– Менi вже нема чого соромитися. Я вам про все розповiм. Тепер усе гаразд. Мене обiцяли вiдпустити пiсля всiх тих сфабрикованих звинувачень у розбещеннi, якщо я вiдбуду п’ятсот годин на соцiальних роботах, попрацюю в собачому притулку й пройду курс терапii з доктором Лектером. Я гадав, що як доктор Лектер у щось вплутаеться, то йому доведеться дати менi послаблення на терапii i вiн не скасуе мое умовно-дострокове, якщо я пропускатиму сеанси чи з’являтимуся на нашi зустрiчi трохи пiд кайфом.

– Саме тодi ви придбали будинок в Овiнгз-Мiллз.

– Так. Я розповiв докторовi Лектеру про все – про Африку, Ідi й таке iнше – i сказав, що покажу йому деякi своi штучки.

– Покажете що?

– Інвентар. Іграшки. Отам у кутку – то маленька портативна гiльйотина, якою я скористався для Ідi Амiна. Можна закинути ii в багажник «джипа» й поiхати будь-куди, у найвiддаленiше село. Встановлюеться за п’ятнадцять хвилин. Приреченi зводять лезо катеринкою хвилин за десять, трохи довше, якщо це жiнка чи дитина. Я нiчого цього не стидаюся, бо тепер очистився.

– Доктор Лектер прийшов до вас додому.

– Так. Я сам вiдчинив йому, пiд кайфом, ви розумiете. Очiкував якоiсь реакцii, але так i не дочекався. Переймався, що вiн мене злякаеться, та вiн здавався геть непорушним. Злякаеться мене – тепер це смiшно звучить. Я запросив його нагору. Показав, що взяв собак iз притулку, двох псiв, якi ладнали мiж собою, посадив iх разом у клiтку, давав iм удосталь свiжоi води, але не годував. Менi було цiкаво, що ж зрештою трапиться… Показав йому свою шибеницю, знаете, для еротичноi асфiксii, коли ти вiшаешся, тiльки не по-справжньому, щоб було приемнiше пiд час… ви мене розумiете?

– Розумiю.

– Ну а вiн, здавалося, не розумiв. Спитав, як воно працюе, а я сказав, що дивний то психiатр, який цього не знае, а вiн вiдповiв, i я нiколи не забуду його посмiшку, вiдповiв: «Покажiть менi». Я тодi подумав – ну все, ти попався!

– І ви йому показали.

– Я цього не соромлюся. Ми вчимося на власних помилках. Тепер я очистився.

– Будь ласка, продовжуйте, мiстере Верджер.

– Тож я натягнув петлю перед своiм великим дзеркалом, просунув у неi голову й, тримаючи механiзм розчеплення однiею рукою, задовольняв себе iншою та все чекав на його реакцiю, але так нiчого й не помiтив. Зазвичай я добре читаю людськi емоцii. Вiн сидiв на стiльцi в кутку кiмнати. Схрестив ноги й зчепив пальцi на колiнi. Потiм пiдвiвся й запустив руку в кишеню пiджака, так елегантно, мов Джеймс Мейсон,[29 - James Neville Mason (1909–1984) – британський та голiвудський актор («Лолiта», «Юлiй Цезар»).] що витягае запальничку, i мовив: «Не бажаете амiловий поппер?»[30 - Ампула з наркотичним препаратом, що загострюе почуття пiд час статевого акту, часто використовувалась гомосексуалами.]Я подумав: ого! Якщо дасть менi одну пiгулку зараз, то йому доведеться постачати менi iх до кiнця життя, щоб не втратити лiцензiю. Вiчний рецепт на лiки. Ну, якщо ви читали звiт, то знаете, що то було дещо бiльше, нiж амiлнiтрит.

– «Ангельський пил», iншi метамфетамiни й трохи «кислоти», – вiдповiла Старлiнг.

– Ого-го, так? Вiн пiдiйшов до дзеркала, у яке я себе роздивлявся, копнув його ногою при пiдлозi й узяв один осколок. Я тодi вже злинув. Вiн наблизився до мене, дав уламок скла, зазирнув у вiчi й мовив, що менi, певно, буде до вподоби зрiзати ним шкiру зi свого обличчя. Вiн випустив псiв. Я згодував iм власне лице. Кажуть, багато часу пiшло на те, щоб зняти всю шкiру. Я сам не пригадую. Доктор Лектер зламав менi шию за допомогою петлi. Лiкарi дiстали мiй нiс, коли прочистили собакам шлунки, проте шкiра вже не прижилася.

Старлiнг трохи забарилася з вiдповiддю, перекладаючи папери на столi.

– Мiстере Верджер, ваша родина призначила винагороду пiсля того, як доктор Лектер утiк з-пiд варти в Мемфiсi.

– Так, мiльйон доларiв. Один мiльйон. Ми поширили оголошення по всьому свiту.

– А ще ви запропонували винагороду за будь-яку корисну iнформацiю, не просто за звичайне затримання й засудження. Ви мали б дiлитися цiею iнформацiею з нами. Ви завжди були чеснi перед законом?

– Не зовсiм, але дiлитися особливо було нiчим.

– Звiдки ви знаете? Ви самостiйно перевiряли якiсь пiдказки?

– Так, i то настiльки, щоб переконатися в iхнiй марностi. Чому б i нi – ФБР нiколи й нiчого нам не казало. Ми отримали наводку з Криту – вона виявилася даремною, i ще одну з Уругваю – ii ми теж не змогли пiдтвердити. Я хочу, аби ви зрозумiли: рiч не в помстi, мiс Старлiнг. Я пробачив доктору Лектеру так само, як наш Спаситель пробачив римським солдатам.

– Мiстере Верджер, ви повiдомили мое керiвництво, що наразi отримали iнформацiю, варту уваги.

– Подивiться в шухлядi, що в крайньому столi.

Старлiнг дiстала з сумочки бiлi бавовнянi рукавички й надiла iх. У шухлядi лежав великий конверт iз обгорткового паперу. Цупкий i важкий. Вона витягла з нього рентгенiвський знiмок i пiднесла до яскравоi горiшньоi лампи. То був рентген лiвоi руки, травмованоi. Вона перерахувала пальцi. Чотири плюс великий.

– Погляньте на п’яснi кiстки, розумiете, про що я?

– Так.

– Порахуйте мiжфаланговi суглоби. П’ять суглобiв.

– З урахуванням великого, у цiеi людини було шiсть пальцiв на лiвiй руцi. Як у доктора Лектера.

– Як у доктора Лектера.

Куточок знiмка, де мав стояти номер рентгену й на зва клiнiки, було вiдрiзано.

– Звiдки ви це дiстали, мiстере Верджер?

– З Рiо-де-Жанейро. Щоб дiзнатися бiльше, я мушу заплатити. Велику суму. Ви можете менi сказати, чи це рука доктора Лектера? Я маю знати, чи треба платити грошi.

– Спробую дiзнатися, мiстере Верджер. Зроблю все можливе. Ви маете обгортку, у якiй прийшов знiмок?

– Вiн у Марго, у пластиковому пакетi, вона вам його видасть. Якщо не заперечуете, мiс Старлiнг, я втомився, i менi потрiбна увага медикiв.

– Мое керiвництво вам доповiсть, мiстере Верджер.

Невдовзi пiсля того, як Старлiнг вийшла з кiмнати, Мейсон Верджер дмухнув у крайню трубочку й мовив:

– Корделле!

З iгровоi кiмнати прийшов медбрат i зачитав Мейсоновi iнформацiю з папки, позначеноi написом «ДЕПАРТАМЕНТ ОХОРОНИ ДИТИНСТВА, МІСТО БАЛТИМОР».

– Франклiн, так? Приведи до мене Франклiна, – сказав Мейсон i вимкнув свiтло над лiжком.



Маленький хлопчик стояв сам-один пiд яскравим горiшнiм свiтлом у кутку для гостей i мружився, вдивляючись у темряву, повну зiтхань. Залунав гучний голос:

– Ти Франклiн?

– Франклiн, – вiдповiв маленький хлопчик.

– Де ти зараз мешкаеш, Франклiне?

– З мамою, Ширлi та Вислюганом.

– Вислюган iз вами весь час живе?

– Вiн то е, то нема.

– Ти сказав «вiн то е, то нема»?

– Ага.

– Мама тобi не рiдна, так, Франклiне?

– Вона менi названа.

– То не перша твоя названа мати, так?

– Не-а.

– Тобi подобаеться там жити, Франклiне?

Хлопчик просяяв:

– У нас е кицька-муркицька. Мама робе оладки в духовцi.

– Скiльки ти вже там мешкаеш, iз цiею мамою?

– Не знаю.

– Ти вже святкував там день народження?

– Так, один раз. Ширлi наробила «кул-ейду».[31 - Марка порошкових напоiв.]

– Любиш «кул-ейд»?

– Полуничний.

– Любиш маму й Ширлi?

– Люблю, ага, i кицьку-муркицьку.

– Ти хочеш там жити? Почуваешся в безпецi, коли лягаеш спати?

– Ага. Я сплю в однiй кiмнатi з Ширлi. Ширлi, вона доросла дiвчина.

– Франклiне, ти не можеш бiльше лишатися з мамою, Ширлi та кицькою-муркицькою. Тобi доведеться вiд них пiти.

– Хто таке сказав?

– Уряд таке сказав. Мама втратила роботу й право на всиновлення. Полiцiя знайшла у вас удома сигарету з марихуаною. Це останнiй тиждень, коли тобi дозволять бачитися з мамою. Останнiй тиждень, коли дозволять бачитися з Ширлi та кицькою-муркицькою.

– Нi, – мовив Франклiн.

– А може, ти iм просто бiльше не потрiбен, Франклiне. З тобою щось не так? У тебе якась вавка на тiлi чи iнша гидота? Може, у тебе шкiра затемна, щоб вони тебе любили?

Франклiн пiдняв сорочку й поглянув на свiй маленький коричневий живiт. Похитав головою. Вiн плакав.

– Ти знаеш, що станеться з кицею? Як звати кицю?

– Кицька-Муркицька, так i звем.

– Ти знаеш, що станеться з Кицькою-Муркицькою? Полiцейськi заберуть Муркицьку в притулок, i там лiкар зробить iй укол. Тобi робили уколи в дитсадочку? Лiкар робив тобi укол? Блискучою голкою? Вони зроблять Муркицi укол. Вона так перелякаеться, коли побачить голку. Лiкар проштрикне ii голкою, Кицi-Муркицi болiтиме, а тодi вона помре.

Франклiн схопився за край сорочки й пiдняв до обличчя. Засунув у рот великий палець, як не робив уже рiк вiдтодi, як його попросила про це мама.

– Ходи сюди, – сказав голос iз темряви. – Ходи сюди, i я розповiм, як уберегти Кицьку-Муркицьку вiд уколу. Ти хочеш, аби Муркицi зробили укол, Франклiне? Нi? То йди сюди, Франклiне.

Франклiн повiльно пiшов у темряву. З очей хлопчика струменiли сльози, вiн смоктав великий палець. Коли вiн опинився за шiсть футiв[32 - ? 1,8 м.] вiд лiжка, Мейсон дмухнув у свою губну гармонiку, i свiтло ввiмкнулося.

Вiд природженоi смiливостi, чи вiд бажання допомогти Кицi-Муркицi, чи вiд приреченого усвiдомлення, що йому нема куди тiкати, Франклiн навiть не здригнувся. Не побiг геть. Стояв на своему мiсцi й дивився Мейсоновi в обличчя.

Мейсон насупив би брови, якби iх мав, аби висловити невдоволення таким результатом.

– Ти зможеш урятувати Кицьку-Муркицьку вiд уколу, якщо сам згодуеш Муркицi щурячу отруту, – сказав Мейсон.

Шипляча «щ» загубилася, але Франклiн усе зрозумiв.

– Ти зла стара бяка, – вiдповiв Франклiн. – Ще й потворна.

Вiн розвернувся й вийшов iз кiмнати – повз ванну зi скрученими шлангами, назад в iгрову.

Мейсон стежив за ним на монiторi.

Медбрат глянув на хлопчика, уважно роздивився його, удаючи, що читае «Vogue».

Франклiн бiльше не зважав на iграшки. Вiн вiдiйшов подалi й усiвся пiд жирафою, обличчям до стiни. Ось i все, що вiн мiг удiяти, аби не смоктати великого пальця.

Корделл терпляче виглядав сльози. Коли медбрат побачив, як здригнулися дитячi плечi, то пiдiйшов до хлопчика й нiжно витер сльози клаптиком стерильноi тканини. А тодi поклав мокрий клаптик у Мейсонiв бокал для мартiнi, що охолоджувався в холодильнику iгровоi поруч iз апельсиновим соком i колою.




Роздiл 10


Знайти медичну iнформацiю про доктора Лектера було нелегко. Якщо враховувати його цiлковите презирство до медичних закладiв i бiльшостi лiкарiв-практикiв, то не дивно, що в нього нiколи не було особистого терапевта.

Державна балтиморська лiкарня для психiчно хворих злочинцiв, де доктора Лектера утримували до його лиховiсного переведення у Мемфiс, тепер зачинилась, i занедбану будiвлю очiкувало знесення.

Полiцiя штату Теннессi була останньою iнстанцiею, яка несла вiдповiдальнiсть за доктора Лектера до його втечi, але там наполягали, що не отримували його медичноi документацii. Наразi вже мертвi офiцери, якi перевезли його з Балтимора до Мемфiса, розписалися тодi за в’язня, але не за його медичнi картки.

Старлiнг провела день на телефонi й за комп’ютером, а потiм вручну обшукала кiмнати для зберiгання речових доказiв у Куантiко та в Будiвлi Гувера. Вона цiлий ранок лазила запилюженою, смердючою, захаращеною кiмнатою доказiв у полiцейському управлiннi Балтимора i провела навiжений день, розбираючись iз некаталогiзованим Зiбранням Ганнiбала Лектера в Меморiальнiй юридичнiй бiблiотецi Фiтцг?ю, де час зупиняеться, поки архiварiуси намагаються вiдшукати потрiбнi ключi.

Зрештою, iй дiстався единий аркуш – побiжний медичний огляд доктора Лектера, який вiдбувся, коли його вперше заарештувала полiцiя штату Мерiленд. І жодних iсторiй хвороб.

Айнелл Корi пережила занепад Державноi балтиморськоi лiкарнi для психiчно хворих злочинцiв i взялася до кращих справ у Лiкарнянiй радi штату Мерiленд. Вона не захотiла розмовляти зi Старлiнг у своему кабiнетi, тож вони зустрiлися в кафетерii на першому поверсi.

Старлiнг узяла собi за звичку приiжджати на зустрiчi ранiше й оглядати узгоджене мiсце здалеку. Корi виявилася пунктуальною до хвилини. Вона була огрядна й блiда, рокiв тридцяти п’яти, без макiяжу та прикрас. Волосся носила майже по пояс, як i колись у старших класах, а на ноги вдягла бiлi сандалii з компресiйними колготами.

Старлiнг збирала пакетики з цукром бiля кавового прилавка й спостерiгала, як Корi всiдаеться за погоджений столик.

Ви можете дотримуватися помилковоi думки, що всi протестанти однаковi на вигляд. Це не так. Так само як уродженцi Карибiв можуть вiдрiзнити жителiв одного острова вiд iншого, так i Старлiнг, яку виховали лютерани, поглянула на цю жiнку й мовила сама до себе: «Церква Христа, у крайньому випадку назарейка».

Старлiнг зняла всi своi прикраси, простенький браслет i золотий кульчик зi здорового вуха, та склала iх у сумочку. Наручний годинник пластиковий, зiйде. Бiльше зi своею зовнiшнiстю вона не могла нiчого вдiяти.

– Інелл Корi? Хочете кави? – спитала Старлiнг, тримаючи в руках двi чашки.

– Правильно казати Айнелл. Я каву не п’ю.

– Тодi я обидвi вип’ю, хочете чогось iще? Я Кларiс Старлiнг.

– Нiчого менi не треба. Не покажете менi якесь посвiдчення з фотографiею?

– Звiсно, – вiдповiла Старлiнг. – Мiс Корi… Можна я звертатимусь до вас на iм’я?

Жiнка стенула плечима.

– Айнелл, менi потрiбна допомога у справi, до якоi ви особисто не маете жодного стосунку. Я просто потребую настанов, аби знайти документацiю з Державноi балтиморськоi лiкарнi.

Айнелл Корi говорить iз перебiльшеною чiткiстю, коли хоче пiдкреслити свою правоту чи гнiв.

– Ми вже все обговорили з комiсiею штату пiд час закриття, мiс…

– Старлiнг.

– Мiс Старлiнг. Ви не знайдете жодного пацiента, який покинув би ту лiкарню без папки. Ви не знайдете жодноi папки, яка б покинула ту лiкарню без узгодження з керiвництвом. Що стосуеться померлих, то мiнiстерству здоров’я iхнi папки були не потрiбнi, Бюро демографiчноi статистики – також, i, наскiльки менi вiдомо, мертвi папки, тобто папки померлих, лишалися в Державнiй балтиморськiй лiкарнi ще пiсля дати мого звiльнення, а я пiшла мало не остання. Утечi перейшли до мiськоi полiцii та управлiння шерифа.

– Утечi?

– Я маю на увазi випадки, коли хтось тiкае з лiкарнi. Інколи тiкали привiлейованi пацiенти.

– Доктора Лектера можна вважати «втечею»? Як гадае те, чи його документи могли потрапити до правових органiв?

– Вiн не був утiкачем. Вiн не проходив як наш утiкач. Коли вiн зник, то перебував не пiд нашим наглядом. Одного разу я спустилася туди, вниз, подивилася на доктора Лектера й показала його моiй сестрi, коли вона приходила до нас iз хлопцями. Менi стае якось гидко й холодно, коли про це згадую. Вiн нацькував одного з пацiентiв, аби той кинув у нас, – вона стишила голос, – сiм’я. Розумiете, про що я?

– Чула про такi випадки, – вiдповiла Старлiнг. – То часом був не Мiггс? Мав натреновану руку.

– Я викреслила це з пам’ятi. А вас я пам’ятаю. Ви прийшли в лiкарню, поговорили з Фредом… доктором Чилтоном, а потiм спустилися в пiдвал до Лектера, так?

– Так.

Доктор Фредерiк Чилтон був директором Державноi балтиморськоi лiкарнi для психiчно хворих злочинцiв i пропав пiд час вiдпустки пiсля втечi доктора Лектера.

– Ви знаете, що Фред зник.

– Так, чула про це.

В очах мiс Корi раптом забринiли сльози.

– Вiн був моiм нареченим, – сказала вона. – А тодi вiн пропав, лiкарню закрили – наче дах завалився менi на голову. Якби не моя церква, я б не впоралася з горем.

– Спiвчуваю, – вiдповiла Старлiнг. – Тепер у вас гарна робота.

– Але Фреда нема. Вiн був чудовим, чудовим чоловiком. У нас було кохання, така любов, що випадае далеко не всiм. Його обрали хлопцем року в Кантонi, коли вiн ходив у старшi класи.

– Ну нiчого собi. Дозвольте спитати вас iще дещо, Айнелл: вiн зберiгав документацiю у своему кабiнетi чи вона лежала на реестратурi, де було ваше робоче…

– Документи були в стiнних шафах у нього в кабiнетi, а потiм iх стало так багато, що ми придбали великi картотечнi шафи в реестратуру. Звiсно, вони завжди були замкненi. Коли ми закрилися, туди на постiйнiй основi переiхала метадонова клiнiка, бiльшiсть речей пересували з мiсця на мiсце.

– Ви коли-небудь бачили, читали документацiю на доктора Лектера?

– Звiсно.

– Не пам’ятаете, чи були там рентгенiвськi знiмки? Рентгени вкладали у медичнi звiти чи зберiгали окремо?

– У. Вкладали у звiти. Вони бiльшi за стандартнi папки, через те було незручно. Ми мали рентгенiвський апарат, але рентгенолог працював не на повну ставку, тож не укладав окремих справ. Чесно кажучи, я не пам’ятаю, чи був знiмок у Лектеровiй папцi, чи нi. Там була стрiчка електрокардiограми, яку Фред iнколи показував гостям, доктор Лектер – я навiть не хочу називати його доктором – був увесь обплутаний дротами електрокардiографа, коли дiстався тiеi бiдноi медсестри. Розумiете, показники були дивними – його пульс практично не змiнився, коли вiн на неi напав. Йому вибило плече, коли всi тi санiтари, ну, навалилися на нього та вiдтягли вiд неi. То треба було зробити йому рентген. Вони б йому не тiко плече вибили, якщо мене попитати.

– Як вам щось спаде на думку, де взагалi може бути та папка, ви менi зателефонуете?

– Ми проведемо те, що звемо «глобальним пошуком». – мовила мiс Корi, смакуючи вираз. – Але не думаю, що щось знайдемо. Багато речей просто покинули, не ми, а працiвники метадоновоi.

У кавових чашок були товстi обiдки, через якi переливаеться кава. Дивлячись, як Айнелл Корi важкою ходою, мов пекельне знамення, йде геть, Старлiнг випила пiвчашки кави, пiдклавши пiд пiдборiддя серветку.

Старлiнг потроху приходила до тями. Вона розумiла, що iй щось надокучило. Може, то була вульгарнiсть чи й гiрше – вiдсутнiсть смаку. Байдужiсть до речей, що милують око. Навiть образ королеви снафу[33 - Snuff-queen – перифраз на позначення повii.] кращий, анiж нiякий, – це факт, хочете ви чути це чи нi.

Старлiнг пошукала в собi ознаки снобiзму й вирiшила, що для снобiзму в неi замало приводiв. Потiм, розмiрковуючи про смак, згадала Евелду Драмго, яка мала його вдосталь. Вiд цiеi думки Старлiнг знову закортiло поглинути саму себе.




Роздiл 11


Отож Старлiнг повернулася в мiсце, де все для неi розпочалося, у Державну балтиморську лiкарню для психiчно хворих злочинцiв, тепер покинуту. Стара коричнева будiвля, дiм болю з позабиваними вiкнами й дверима, пере тягнутий ланцюгами й позначений графiтi, чекае на технiку для знесення.

Лiкарня почала занепадати задовго до того, як пiд час вiдпустки зник ii директор, доктор Фредерiк Чилтон. У зв’язку з подальшим викриттям нерацiонального використання коштiв, а також ветхiстю самоi будiвлi законодавчi органи мусили обрiзати фiнансування. Деяких пацiентiв перевели до iнших закладiв, iншi померли, а ще чимало тинялися торазиновими зомбi по вулицях Балтимора через недолугу програму амбулаторного лiкування, i чимало iх замерзло на смерть.

Стоячи перед старою будiвлею, Кларiс Старлiнг зрозумiла, що встигла перепробувати всi iншi варiанти, бо не хотiла знову приходити в це мiсце.

Доглядач запiзнився на сорок п’ять хвилин. То був приземкуватий, старший чоловiк iз черевиком на високому пiдборi та зi схiдноевропейською зачiскою, яку, певно, йому зробили вдома. Вiн задихано провiв Старлiнг до бокових дверей, за кiлька крокiв далi тротуаром. Замок вибили вандали, i на дверi почепили ланцюг iз двома навiсними замками. Мiж ланками назбиралося пухнасте павутиння. Трава, що проростала крiзь щiлини в сходинках, лоскотала кiсточки Старлiнг, поки доглядач бабрався з ключами. Пiд вечiр набiгли хмари, свiтло стало зернистим i не утворювало тiней.

– Цю будiвлю добре не знаю, тiки дивлюсь пожежнi сигналiзацii, – сказав чоловiк.

– Ви не знаете, тут збереглися документи? Якiсь картотеки чи записи?

Вiн стенув плечима:

– Пiсля больницi тут метадонова клiнiка була, скiкись мiсяцiв. Вони в пiдвал усе знесли, кроватi, постелi, не знаю шо ще. Пагано для моей астми, плiснява, дуже пагана плiснява. Матраци на кроватях у плiснявi, пагана плiснява на кроватях. Дихать там не можу. Сходки високо на мою ногу. Я б показав, дак…

Старлiнг була б рада компанii, навiть його, але доглядач ii б уповiльнив.

– Нi, йдiть. Де ваш офiс?

– Далi по кварталу, де раньше була та контора з водiйськими правами.

– Якщо я не повернуся через годину…

Вiн поглянув на годинник.

– Через пiвчаса менi вже треба йти.

А оце вже, блiн, занадто.

– От що ви зараз зробите для мене, сер: ви чекатимете на ключi у своему офiсi. Якщо я не повернуся за годину, то зателефонуете за номером на оцiй картцi й покажете, куди я пiшла. Якщо вас не буде, коли я повернуся – якщо ви замкнете офiс i пiдете додому, – то я особисто пiду зранку до вашого керiвництва й доповiм про ваш учинок. До того ж – до того ж вас перевiрить служба внутрiшнього оподаткування, а ваше проживання перегляне Управлiння контролю за iммiграцiею та… отриманням громадянства. Ви мене зрозумiли? Менi хотiлося б почути вiдповiдь, сер.

– Та я б вас пождав, звiсно. Не треба такого казать.

– Дуже вам вдячна, сер, – вiдповiла Старлiнг.

Доглядач ухопився своiми великими руками за поруччя, аби переступити на тротуар. Старлiнг слухала, як удалинi замовкають його нерiвномiрнi кроки. Вона поштовхом прочинила дверi й вийшла на майданчик пожежних сходiв. Високi загратованi вiкна в прогонi пропускали сiре свiтло. Вона помiркувала, чи варто замкнути за собою дверi, i вирiшила зав’язати ланцюг на вузол iзсередини, щоб мати змогу вiдчинити дверi, якщо загубить ключ.

Пiд час усiх попереднiх вiдвiдин лiкарнi, коли Старлiнг спiлкувалася з доктором Ганнiбалом Лектером, вона потрапляла всередину з головного входу, тож тепер iй знадобився час, щоб зорiентуватися.

Вона пiднялася пожежними сходами на основний поверх. Матованi вiкна так само перешкоджали слабкому денному свiтлу, i в залi панував пiвморок. Своiм важким лiхтариком Старлiнг вiдшукала перемикач i ввiмкнула горiшне освiтлення – три лампочки й досi свiтили в поламанiй арматурi. На столi реестратури лежали телефоннi дроти з оголеними кiнцями.

У будiвлi побували вандали з фарбою в аерозольних балончиках. Восьмифутовий[34 - ? 2,5 м.] фалос iз яйцями прикрашав стiну в реестратурi, разом iз написом «МАМА ФАРОН ПОДРОЧИ МЕНІ».

Дверi в кабiнет директора були незамкненi. Старлiнг зупинилася в прорiзi. Саме сюди вона прийшла на свое перше завдання вiд ФБР, ще коли була стажеркою, коли всьому вiрила, коли гадала, що як ти вправляешся з роботою, якщо даеш раду, то тебе приймуть незалежно вiд раси, вiри, кольору шкiри, нацiональностi чи того факту, що ти маеш бути одним зi старих добрих хлопцiв. З усього цього iй лишився тiльки один пункт, у який вона вiрила. Старлiнг вiрила, що дае раду.

Ось тут директор лiкарнi Чилтон подав iй масну руку, а тодi почав загравати. Тут вiн торгував таемницями, пiдслуховував i вiрив, що не дурнiший за Ганнiбала Лектера, тут вiн прийняв рiшення, яке дало Лектеровi можливiсть утекти, проливши стiльки кровi.

Чилтонiв стiл i досi стояв у кабiнетi, але стiлець пропав – завдяки маленьким розмiрам його було легко вкрасти. Шухляди порожнi, окрiм розчавленого алказельтцеру.

У кабiнетi лишилися двi картотечнi шафи. На них були простi замки, i колишнiй технiчний агент Старлiнг вiдiмкнула iх менш нiж за хвилину. У нижнiй шухлядi лежав усохлий сендвiч у паперовiй обгортцi, кiлька бланкiв метадоновоi клiнiки, а також ароматизатор для рота, тюбик тонiку для волосся, гребiнець i кiлька презервативiв.

Старлiнг замислилася про лiкарняний пiдвал, схожий на каземат, де доктор Лектер прожив вiсiм рокiв. Їй не хотiлося туди спускатися.

Вона могла б скористатися мобiльним i попрохати когось iз мiськоi полiцii спуститися разом iз нею. Могла б попросити польовий офiс у Балтиморi прислати до неi ще одного агента ФБР. Сiрий день майже закiнчився, i навiть зараз iй уже нiяк не уникнути години пiк на дорогах Вашингтона. Якщо доведеться чекати, справи тiльки погiршаться.

Попри пил, вона похилилася на Чилтонiв стiл i спробувала вирiшити. Вона насправдi гадала, що в пiдвалi можуть лежати папки, чи ii просто тягло в те мiсце, де вона вперше побачила Ганнiбала Лектера?

Завдяки кар’ерi в правоохоронних органах Старлiнг дiзналася про себе принаймнi одну рiч, а саме: вона не шукала собi пригод i була б рада нiколи знову не вiдчувати страху. Але в пiдвалi можуть бути папки. Вона зможе це перевiрити за п’ять хвилин.

Вона пам’ятала, як, коли спускалася сюди багато рокiв тому, за спиною ляскали дверi пiдвищеноi безпеки. На той випадок, якщо хтось захоче iх зачинити цього разу, вона зателефонувала до Балтиморського польового офiсу, повiдомила про свое мiсцеперебування й домовилася зв’язатися за годину, коли вийде.

Свiтло ввiмкнулося на внутрiшнiх сходах – ними Чилтон колись давно проводжав ii до пiдвалу. Тут вiн пояснював правила безпеки поводження з Ганнiбалом Лектером, а тут, пiд оцiею лампою, зупинився, щоб дiстати з гаманця фотографiю медсестри, чий язик доктор Лектер з’iв пiд час спроби провести медогляд. Якщо пiд час гамування доктору Лектеру вибили плече, то, звiсна рiч, мав iснувати рентгенiвський знiмок.

Протяг на сходах торкнувся шиi, наче десь було прочинене вiкно.

На майданчику валялася коробка з-пiд гамбургера з «Макдональдза», розкиданi серветки. Поплямована посудина, де колись була квасоля. Рештки iжi. У кутку – звивисте лайно i ще серветки. Свiтло кiнчалося на нижньому сходовому майданчику перед великими сталевими дверима, що вели до вiддiлення для буйних, – тепер вони були прочиненi навстiж, трималися на гаку на стiнi. Лiхтарик Старлiнг мiстив п’ять батарейок D i пускав хороший, широкий промiнь.

Старлiнг освiтила ним довгий коридор колишнього вiддiлення максимальноi безпеки. У дальшому кiнцi виднiлося якесь нагромадження. Дивно бачити вiдчиненi дверi в камерах. Пiдлога була завалена обгортками з-пiд хлiба й паперовими склянками. Бляшанка з-пiд содовоi, почорнiла вiд ужитку, мов трiснута труба, лежала на столi, за яким колись сидiли санiтари.

Старлiнг клацнула перемикачами за постом санiтарiв. Безрезультатно. Вона дiстала мобiльний телефон. У темрявi червоне свiтло видавалося дуже яскравим. Пiд землею вiд мобiлки нiякоi користi, але вона голосно в неi заговорила:

– Баррi, пiджени вантажiвку до бокового входу. Принеси прожектор. Прихопи вiзки, щоб пiдняти речi нагору… ага, спускайся.

Потiм Старлiнг крикнула в темряву:

– Увага там. Я федеральний офiцер. Якщо ви тут нелегально мешкаете, то можете йти. Я вас не заарештую. Ви мене не цiкавите. Якщо ви повернетеся пiсля того, як я закiнчу своi справи, мене це також не цiкавить. Можете зараз виходити. Якщо ви спробуете менi завадити, то отримаете тяжке тiлесне ушкодження, коли я засаджу свинцю вам у дупу. Дякую.

Їi голос прокотився луною в коридорi, де божевiльнi колись зривалися на хрип i жували беззубими яснами грати.

Старлiнг пригадала заспокiйливу присутнiсть великого санiтара Барнi, який чергував тут, коли вона приходила на розмови до доктора Лектера. Дивна чемнiсть, iз якою Барнi й доктор Лектер ставилися один до одного. Тепер Барнi не було. Виринув спогад зi школи, i Старлiнг, щоб зiбратися, змусила себе пригадати:

		Кроки лунають у пам’ятi
		Коридорами, якими ми не йшли,
		До дверей, яких ми не прочиняли,
		Що ведуть у сад троянд.

Сад троянд, еге ж. Нiчогенький сад троянд.

Старлiнг, яку на нещодавнiх нарадах заохочували ненавидiти свою зброю та саму себе, з?ясувала, що торкатися зброi не так уже й неприемно, коли тобi страшно. Вона притисла 45-й калiбр до стегна й пiшла коридором за променем лiхтарика. Важко водночас слiдкувати за обома флангами, нiкого за собою не лишати, обов’язково. Десь крапала вода.

В одних камерах – ряди розiбраних рам вiд лiжок. В iнших – матраци. Посеред коридору натекло води, i Старлiнг, завжди дбаючи про взуття, переступила вузьку калюжу, просуваючись уперед. Вона згадала пораду Барнi, яку вiн дав багато рокiв тому, коли в камерах iще були люди. Тримайтеся середини проходу, коли будете йти.

Картотечнi шафи, ось вони. Посеред коридору, у самому кiнцi, тьмяна оливкова поверхня в променi лiхтарика.

Ось камера, у якiй колись сидiв Множинний Мiггс, повз неi взагалi не хотiлося проходити. Мiггс, який шепотiв до неi непристойностi й кидався тiлесними рiдинами. Мiггс, якого доктор Лектер убив, нарадивши проковтнути власний поганий язик. А коли Мiггс помер, у камерi оселився Семмi. Семмi, чий поетичний талант доктор Лектер заохочував, впливаючи на поета неймовiрним чином. Навiть зараз вона могла чути, як Семмi горлае свiй вiрш:

		Я ХОЧУ ТИ ДО СУСА
		Я ХОЧУ ТИ З РИСТОМ
		І Я ПІТУ ЗІ СУСОМ
		ЯК БУТУ МОЛОЦОМ

У неi досi валялася десь записка, нашкрябана крейдовим олiвцем.

Тепер камера була заставлена матрацами й вузлами з бiлизною, замотаною в простирадла.

І нарештi, камера доктора Лектера.

Мiцний стiл, за яким вiн читав, так само стояв на болтах у центрi кiмнати. Зникли дошки поличок, на яких вiн тримав своi книги, але зi стiни й досi стирчали скоби.

Старлiнг мала б уже повернутися до шаф, але не могла вiдвести очей вiд камери. Тут вiдбулася найдивовижнiша зустрiч у ii життi. Тут ii вражали, шокували, дивували.

Тут вона чула про себе правду, таку жаску, на яку серце вiдгукалося, мов величезний, гучний дзвiн.

Їй хотiлося зайти. Хотiлося зайти в камеру, як хочеться стрибнути з балкона, як манить блиск рейок i шпал, коли чуеш, що прибувае потяг.

Старлiнг посвiтила навколо лiхтариком, зазирнула за картотечнi шафи, пустила промiнь найближчими камерами.

Цiкавiсть перенесла ii за порiг. Вона стояла в центрi камери, де доктор Ганнiбал Лектер провiв вiсiм рокiв. Тепер вона займала простiр, у якому колись бачила його, i чекала, що по шкiрi пiде мороз, але цього не сталося. Поклала зброю та лiхтарик на стiл, переконавшись, що лiхтарик не покотиться, i притулила руки до поверхнi, вiдчувши пiд долонями самi крихти.

Загалом, враження розчаровували. Колишнiй мешканець покинув цю камеру, наче змiя скинула шкiру. Старлiнг помiтила, що до неi прийшло усвiдомлення: смерть i небезпека не завжди чекають на тебе в пастках. Вони можуть прийти з солодким диханням коханоi людини. Або одного сонячного дня на рибному ринку, де з бумбокса лунае «Макарена».

До роботи. Картотека вiсiм футiв завдовжки, усього чотири шафи, до пiдборiддя. У кожнiй – по п’ять шухляд, пiд единим замком iз чотирма штифтами, що висiв бiля горiшньоi шухляди. Усi чотири вiдiмкненi. Усi шухляди забитi справами, подекуди товстими, усi – у папках. Старi паперовi папки «пiд мармур» iз часом погнулися, новiшi справи зберiгалися в коричневих «манiльських» папках. Інформацiя про здоров’я мертвих людей, аж вiд самого вiдкриття лiкарнi в 1932 роцi. Справи розставлено майже за алфавiтом, деякi документи щiльно укладено позаду папок у довгих шухлядах. Старлiнг швиденько перебирала корiнцi, притримуючи важкий лiхтарик на плечi, пальцями вiльноi руки гортаючи папки, шкодуючи, що не прихопила маленький лiхтарик, який можна тримати в зубах. Щойно вона трохи розiбралася в картотецi, стала пропускати цiлi шухляди, промайнувши невелику секцiю «І», потiм «К», вона дiсталася «Л», i тут бац: Лектер, Ганнiбал.

Старлiнг дiстала довгу коричневу папку, одразу промацала ii в пошуках твердого рентгенiвського негатива, поклала папку на стос iнших, розгорнула i знайшла iсторiю хвороби покiйного І. Дж. Мiггса. Чорт забирай. Мiггс навiть у могилi не дае iй спокою. Вона переклала папку на шафу й поспiшила до «М». Коричнева папка Мiггса стояла на мiсцi, за алфавiтом. Порожня. Хтось помилився, укладаючи справи? Хтось випадково поклав документи Мiггса в обкладинку справи Ганнiбала Лектера? Вона пробiглася секцiею «М», видивляючись справу без папки. Потiм повернулася до «І». Усвiдомлення, що iй дещо заважае. Запах цього мiсця став бiльше непокоiти. Доглядач був правий, тут важко дихати. Вона дiсталася середини «І», коли збагнула, що сморiд… швидко посилюеться.

Позаду – тихий сплеск, i вона рiзко озирнулася, наготувавши для удару лiхтарик, швидко засунувши руку пiд вiтрiвку, до зброi. У свiтлi лiхтарика Старлiнг стояв високий чоловiк у брудному ганчiр’i, ступивши однiею величезною, набряклою ногою в калюжу. Одна рука звисала вздовж тiла. Другою вiн тримав осколок вiд розбитоi тарiлки. Одна нога та обидвi стопи були перев’язанi стрiчками з простирадл.

– Привiт, – сказав вiн, ледве рухаючи язиком, розпухлим вiд стоматиту. Старлiнг за п’ять футiв вiдчувала його дихання. Рука пiд курткою перемiстилася вiд зброi до балончика з «Мейсом».

– Привiт, – вiдповiла Старлiнг. – Будь ласка, станьте туди, спиною до грат.

Чоловiк не поворухнувся.

– Ти Сус? – спитав вiн.

– Нi, – сказала Старлiнг. – Я не Ісус.

Голос. Старлiнг пам’ятала цей голос.

– Ти Сус?!

Чоловiк кривив лице.

Цей голос. Ану думай.

– Привiт, Семмi, – сказала Старлiнг. – Як ти? Щойно про тебе згадувала.

Що там про Семмi? Інформацiя прибувала швидко, у довiльному порядку. Виклав голову своеi матерi на тацю для пожертв, поки паства спiвала «Вiддавай Господу найкраще». Сказав, що то найдорожча рiч у нього. У Придорожнiй баптистськiй церквi. Побиваеться, як казав доктор Лектер, що Ісус десь забарився.

– Ти Сус? – мовив Семмi, цього разу жалiсно. Вiн полiз у кишеню й витяг звiдти недопалок, чималий, понад два дюйми завдовжки. Виклав його на осколок тарiлки й простягнув, пропонуючи Старлiнг.

– Семмi, вибач, нi. Я не…

Семмi раптом ожив, розлютився, що вона не Ісус, i у вогкому коридорi загримiв його голос:

		– Я ХОЧУ ТИ ЗІ СУСОМ!
		Я ХОЧУ ТИ З РИСТОМ!

Вiн замахнувся осколком тарiлки з вигнутим, мов мотика, гострим краем i зробив крок до Старлiнг, ступивши обома ногами в калюжу, скорчивши обличчя, хапаючи вiльною рукою простiр мiж собою i Старлiнг.

Спиною вона вiдчула тверду поверхню шаф.

– І ТИ ПІДЕШ З ІСУСОМ… ЯК БУДЕШ МОЛОДЦОМ, – промовила Старлiнг голосно й чiтко, мов гукала до нього з далини.

– Угу, – спокiйно мовив Семмi й зупинився.

Старлiнг порилася в сумочцi, знайшла шоколадний батончик.

– Семмi, у мене е «снiкерс». Любиш «снiкерс»?

Вiн нiчого не вiдповiв.

Вона поклала «снiкерс» на коричневу папку й простягнула ii до Семмi так само, як вiн простягав свою тарiлку.

Вiн зробив перший укус, навiть не знявши обгортки, потiм виплюнув папiр i знову вкусив, з’iвши пiвбатон-чика за одним разом.

– Семмi, тут iще хтось був?

Вiн проiгнорував питання, поклав решту батончика на тарiлку й зник за купою матрацiв у своiй старiй камерi.

– А це що, блiн, таке? – спитав жiночий голос. – Дякую, Семмi.

– Хто ви? – гукнула Старлiнг.

– Не ваше собаче дiло.

– Ви живете тут iз Семмi?

– Та нi. Прийшла на побачення. Ви не могли б нас залишити наодинцi?

– Так. Вiдповiдайте на моi питання. Ви тут давно?

– Два тижнi.

– Тут iще хтось був?

– Якiсь бездомнi, Семмi iх вигнав.

– Семмi вас захищае?

– Полiзь до мене – дiзнаешся. Я ще добре ходжу. Я дiстаю харчi, а вiн мае безпечне мiсце, де iх можна з’iсти. Багато хто мае таку домовленiсть.

– Хтось iз вас бере участь у якiйсь соцiальнiй програмi? Не хочете туди потрапити? Я можу допомогти.

– Вiн уже це пройшов. Виходиш у свiт, крутишся, як шмат лайна, а тодi повертаешся до знайомих мiсць. Що ви шукаете? Чого вам треба?

– Деякi лiкарнянi справи.

– Якщо iх тут нема, то хтось украв – щоб до цього дiйти, великого розуму не треба.

– Семмi? – покликала Старлiнг. – Семмi?

Семмi не вiдповiв.

– Вiн спить, – вiдповiла його подруга.

– Якщо я лишу тут трохи грошей, ви купите собi поiсти? – спитала Старлiнг.

– Нi, я куплю випивку. Їжу можна знайти. А випивку не знайдеш. Дивiться, щоб вам у зад дверi не стукнули, як будете виходити.

– Я покладу грошi на стiл, – сказала Старлiнг.

Їй хотiлося бiгти, вона згадала, як виходила вiд доктора Лектера, згадала, як обхопила себе руками, коли йшла до острова спокою, де колись був пункт санiтара Барнi.

У свiтлi, що падало вiд сходового майданчика, Старлiнг дiстала з гаманця двадцятидоларову банкноту. Поклала грошi на пошарпаний, покинутий стiл Барнi й при тиснула порожньою винною пляшкою. Розгорнула пластиковий пакет iз магазину та поклала туди обгортку вiд справи доктора Лектера, де тепер лежали документи Мiггса, i порожню папку самого Мiггса.

– Бувайте. Бувай, Семмi, – гукнула вона до чоловiка, який кружляв-кружляв свiтом, а тодi повернувся до знайомого пекла. Вона хотiла висловити сподiвання, що Ісус невдовзi прийде, але подумала, що це було б дурiстю.

Старлiнг вибралася на свiтло, аби й собi продовжити кружляти свiтом.




Роздiл 12


Якщо дорогою до пекла е бiчнi «кишенi», то вони неодмiнно мають бути схожi на пункт невiдкладноi допомоги при Мерiлендськiй багатопрофiльнiй лiкарнi милосердя. Понад присмертним виттям сирен, понад виттям людей при смертi, понад торохкотiнням нош iз крапельницями, понад вереском i криком з каналiзацiйних люкiв здiймаються стовпи пари, забарвленi червоним вiд великоi неоновоi вивiски «ШВИДКА ДОПОМОГА», сяють, мов вогняний стовп самого Мойсея, у пiтьмi та перетворюються на хмари при денному свiтлi.

Барнi вийшов зi стовпа пари, зводячи могутнiми плечима пiд курткою, похиливши вперед круглу обстрижену голову, i широкими кроками мiряв порепаний асфальт, йдучи на схiд, назустрiч свiтанку.

З роботи вiн вийшов на двадцять п’ять хвилин пiзнiше, нiж зазвичай, – полiцiя привезла обдовбаного сутенера з вогнепальним пораненням, який полюбляв бити жiнок, i старша медсестра попросила Барнi затриматися. Вони завжди просили Барнi затриматися, якщо надходили пацiенти, схильнi до насильства.

Кларiс Старлiнг позирнула на Барнi з-пiд глибокого каптура куртки й пропустила його вперед на пiвкварталу iншим боком вулицi, а тодi вже пiдхопила на плече свою мiстку сумку й пiшла за ним. Коли вiн пройшов паркiнг та автобусну зупинку, Старлiнг вiдчула полегшення. За Барнi легше стежити пiшки. Вона не знала напевне, де вiн мешкае, i мала дiзнатися, перш нiж вiн ii помiтить.

У тихому районi за лiкарнею мешкали «синi комiрцi» змiшаних рас. Район, де на автiвку бажано ставити запобiжний замок, але забирати з собою на нiч акумулятор не треба, i дiти можуть гратися надворi.

За три квартали Барнi перечекав, доки з тротуару з’iде мiкроавтобус, а тодi повернув на пiвнiч, на вулицю з вузенькими будинками, деякi – з мармуровими сходами й охайними садочками. Кiлька порожнiх вiтрин – шибки неушкодженi й намиленi. Магазини тiльки починали вiдчинятись, i перехожих було мало. Припаркованi обабiч вулицi вантажiвки на пiвхвилини затулили iй огляд, i вона мало не наштовхнулася на Барнi, запiзно помiтивши, що вiн зупинився. Старлiнг уже була навпроти нього, на iншому боцi вулицi, коли вiн знов опинився в ii полi зору. Може, вiн теж ii побачив, але Старлiнг була не певна.

Вiн стояв, засунувши руки в кишенi куртки, похиливши голову, з-пiд брiв дивився на якийсь кавалок, що рухався посеред вулицi. На дорозi лежав мертвий голуб, одне крило трiпотiло вiд поривiв вiтру, що здiймали машини. Партнер мертвоi пташки колував i колував над тiлом, позираючи то лiвим, то правим оком; маленька голова смикалася з кожним кроком рожевих лапок. Коло за колом, iз м’яким голубиним воркотом. Проiхало кiлька машин, тодi фургон, а вцiлiла пташка в останню мить вiдлiтала, увертаючись вiд транспорту.

Може, Барнi на неi поглянув, Старлiнг точно не могла сказати. Їй треба було йти далi, iнакше ii могли помiтити. Коли вона озирнулася через плече, Барнi сидiв навпочiпки посеред дороги, пiднявши руку, щоб на нього зважали водii.

Старлiнг сховалася за рiг, зняла куртку з каптуром, дiстала з великого кошеля светр, бейсболку й спортивну сумку, швидко перевдяглася, запхала куртку з кошелем до спортивноi, а волосся – пiд кепку. Вона влилася в зграйку прибиральниць, якi поверталися додому з роботи, i завернула назад на вулицю, до Барнi.

Склавши долонi човником, вiн тримав у них мертвого голуба. Уцiлiлий птах, свиснувши крилами, злетiв на дроти над головою Барнi й став за ним спостерiгати. Барнi поклав мертву пташку на морiжок i пригладив пiр’я. Потiм пiдняв широке обличчя до птаха на дротi й щось сказав. Коли вiн пiшов собi далi, вцiлiлий птах упав на морiжок i продовжив колувати над тiлом, походжаючи у травi. Барнi не озирнувся. За сотню ярдiв вiн зупинився бiля сходинок до багатоквартирного будинку й полiз дiставати ключi, Старлiнг пробiгла пiвкварталу i наздогнала його, не встиг вiн вiдiмкнути дверi.

– Барнi. Привiт.

Вiн розвернувся на сходах, аж нiяк не поспiшаючи, i подивився на неi згори вниз. Старлiнг устигла забути, що очi в Барнi посадженi неприродно широко. Вона побачила в них розум i вiдчула маленький електричний розряд – зв’язок.

Вона зняла кепку й розпустила волосся.

– Я Кларiс Старлiнг. Пам’ятаеш мене? Я…

– Та сама Джi,[35 - G-9, S-9 – штабний офiцер, керiвник органiв вiйськово-цивiльного адмiнiстрування, який займаеться узгодженням операцiй мiж вiйськовим командуванням i цивiльним населенням. G-9, S-9 – штабний офiцер, керiвник органiв вiйськово-цивiльного адмiнiстрування, який займаеться узгодженням операцiй мiж вiйськовим командуванням i цивiльним населенням.] – вимовив Барнi без жодноi емоцii. Старлiнг склала долонi й кивнула.

– Ну так, та сама Джi. Барнi, менi треба з тобою поговорити. Неофiцiйно, менi треба дещо в тебе попитати.

Барнi зiйшов сходинками вниз. Навiть коли вiн став перед Старлiнг на тротуарi, iй усе одно доводилося дивитися на нього знизу вгору. Вона не злякалася габаритiв Барнi, на вiдмiну вiд бiльшостi чоловiкiв.

– Чи згоднi ви визнати для протоколу, офiцере Старлiнг, що менi не зачитали права? – голос був високий i хрипкий, як у Тарзана у виконаннi Джоннi Вайсмюллера.

– Звiсно, я тебе не «вiдмiрандила».[36 - Правило Мiранди, згiдно з яким пiдозрюваному пiд час арешту треба зачитати права.] Визнаю.

– Не хочете сказати це в сумку?

Старлiнг вiдкрила сумку й заговорила в неi гучним голосом, наче там сидiв троль:

– Я не «вiдмiрандила» Барнi, вiн не знае про своi права.

– Далi вулицею е одна кав’ярня нiчого така, – сказав Барнi. – Скiльки капелюхiв ви носите в тiй сумцi?

– Три, – вiдповiла Старлiнг.

Повз них проiхав фургон з «iнвалiдними» номерами, i Старлiнг одразу вiдчула, що пасажири на неi дивляться, але цi стражденнi часто хтивi i мають на це повне право. Юнаки, якi сидiли в машинi на наступному переходi, також на неi дивились, але нiчого не сказали через Барнi. Будь-який предмет, вистромлений з вiкна, миттево привернув би увагу Старлiнг (вона й досi чекала на помсту «крiпiв»), але мовчазне витрiщання можна стерпiти.

Коли вони з Барнi зайшли до кав’ярнi, фургон позадкував у провулок, щоб розвернутись, i поiхав туди, звiдки прибув.

Їм довелося чекати, доки звiльниться кабiнка в цiй переповненiй забiгайлiвцi, де подавали шинку зi смаженими яйцями й офiцiант щось кричав на гiндi кухарю, який з винуватим виглядом перевертав м’ясо довгими щипцями.

– Поiжмо, – запропонувала Старлiнг, коли вони всiлися. – За рахунок Дядечка Сема. Як життя, Барнi?

– З роботою все гаразд.

– Ким працюеш?

– Санiтаром, дипломований медбрат.

– А я гадала, ти вже матимеш середню медичну освiту, може, медiнститут закiнчив.

Барнi стенув плечима й потягся до молочника. Пiдвiв очi на Старлiнг.

– Вам всипали за те, що пiдстрелили Евелду?

– Ще побачимо. Ти ii знав?

– Бачив раз, коли привезли ii чоловiка, Дiжона. Вiн уже був мертвий, сплинув на санiтарiв кров’ю ще до того, як потрапив у «швидку». Із нього вже фiзрозчин лився, коли до нас дiстався. Вона все не пускала його, намагалася вiдбитися вiд медсестер. Менi довелося… самi розумiете… Красива жiнка, та й сильна. Їi не привозили пiсля того, як…

– Нi, ii визнали мертвою на мiсцi подii.

– Я так i думав.

– Барнi, коли ти передав доктора Лектера людям iз Теннессi…

– Вони нечемно з ним поводились.

– Коли ти…

– І тепер усi вони мертвi.

– Так. Його вартовi примудрилися прожити три днi. Ти протримався вiсiм рокiв, наглядаючи за доктором Лектером.

– Насправдi, шiсть рокiв – вiн там уже був, коли я прийшов.

– Як тобi це вдалося, Барнi? Якщо не проти, то дай менi вiдповiдь: як тобi вдалося з ним вижити? Справа ж не тiльки в чемностi.

Барнi поглянув на свое вiдображення в ложцi, спершу з вигнутого боку, потiм з опуклого, i на мить замислився.

– Доктор Лектер мав iдеальнi манери, не скутi, а легкi та елегантнi. Я тодi проходив однi дистанцiйнi курси, i вiн подiлився своiми поглядами. Це не означае, що вiн не вбив би мене без вагань, щойно випала б нагода, – одна риса людського характеру не виключае жодну iншу.

Вони можуть iснувати поруч, добре i погане. Сократ сказав набагато краще. У вiддiленнi максимального захисту не можна про таке забувати, нiколи. Якщо постiйно про це пам’ятати, все буде гаразд. Доктор Лектер, певно, пожалкував, що познайомив мене з Сократом.

Для Барнi, котрому бракувало формальноi освiти, Сократ був новим досвiдом, наче знаменна зустрiч.

– Безпека стояла окремо вiд розмови, то геть iнша рiч, – продовжив вiн. – Безпека нiколи не була чимось особистим, навiть коли менi доводилося позбавляти його кореспонденцii чи гамувати в перев’язи.

– Ви з доктором Лектером багато говорили?

– Інколи вiн мiсяцями нiчого не казав, iнколи ми вели розмови пiзно вночi, коли крики стихали. Власне, я тодi проходив дистанцiйнi курси й нiчого не знав, а вiн вiдкрив менi цiлий свiт, буквально, купу всього – Светонiя, Гiббона, всiх.

Барнi взяв чашку. Свiжу подряпину на тильному боцi руки вкривала оранжева смуга бетадину.

– Ти нiколи не думав, що пiсля втечi вiн може прийти по тебе?

Барнi захитав своею величезною головою:

– Якось вiн менi сказав, що як е вибiр, то вiн надае перевагу грубiянам. «Органiчнi грубiяни» – так вiн iх називав.

Барнi засмiявся – рiдкiсне видовище. У нього були маленькi дитячi зуби, тому ця радiсть видавалася трохи манiякальною, наче веселощi немовляти, коли воно вiдригуе кашку в обличчя противного дядечка.

Старлiнг замислилася, чи не забагато часу провiв Барнi в пiдземеллi з психами.

– А як щодо вас, вам нiколи не бувало… страшно пiсля його втечi? Нiколи не думали, що вiн i по вас може прийти? – спитав Барнi.

– Нi.

– Чому?

– Бо вiн сказав, що не прийде.

Дивно, та ця вiдповiдь iх обох задовольнила.

Принесли яечню. Барнi й Старлiнг зголоднiли i кiлька хвилин не вiдривалися вiд тарiлок. Тодi…

– Барнi, коли доктора Лектера перевели до Мемфiса, я попросила в тебе малюнки з його камери, i ти iх менi принiс. Що сталося з рештою речей – з книжками, записами? У лiкарнi немае навiть його медичноi картки.

– Там був такий бардак, – Барнi зробив паузу, стукаючи сiльничкою по долонi. – Такий бардак, ну, ви розумiете, у лiкарнi. Мене скоротили, багатьох тодi скоротили, речi просто валялися без ладу. Нiхто не знае…

– Перепрошую? – перебила Старлiнг. – Я за цим галасом не розчула, що ти сказав. Учора ввечерi я дiзналася, що примiрник «Кулiнарного словника» Александра Дюма з пiдписом i примiтками доктора Лектера було продано на закритому аукцiонi в Нью-Йорку два роки тому. Його придбав приватний колекцiонер за шiстнадцять тисяч доларiв. Афiдевiт, що пiдтверджував право власностi продавця, був пiдписаний «Керi Флоксом». Барнi, ти не знайомий з тим «Керi Флоксом»? Сподiваюся, що знайомий, бо його рукою пiдписана твоя заява на влаштування до лiкарнi, де ти наразi працюеш, тiльки от iм’я стоiть «Барнi». Вiн i податкову декларацiю за тебе заповнював. Вибач, я не почула, що ти там ранiше казав. Не хочеш почати ще раз? Скiльки ти отримав за книжку, Барнi?

– Близько десяти, – вiдповiв Барнi, дивлячись iй у вiчi.

Старлiнг кивнула:

– На чековi вказано десять iз половиною. Скiльки ти отримав за iнтерв’ю з «Базiкалом» пiсля втечi доктора Лектера?

– П’ятнадцять штук.

– Круто. Молодець. Сам вигадав усю ту маячню, що iм наговорив?

– Я знав, що доктор Лектер не став би заперечувати.

Вiн би в менi розчарувався, якби я не поводив iх за носа.

– Вiн напав на ту медсестру ще до того, як ти прийшов у Державну балтиморську?

– Так.

– Йому вибили плече.

– Здаеться.

– Йому зробили рентген?

– Мабуть.

– Менi потрiбен знiмок.

– Гм-м-м-м.

– Я з’ясувала, що автографи Лектера подiляються на двi категорii: однi написанi чорнилом i зробленi до ув’язнення, а другi – крейдяним олiвцем чи м’яким фломастером, уже в лiкарнi. Олiвець коштуе дорожче, але, гадаю, ти це вже знаеш. Барнi, я вважаю, що ти маеш усi тi речi й хочеш потроху, роками розпродавати iх колекцiонерам автографiв.

Барнi стенув плечима й нiчого не вiдповiв.

– Я вважаю, що ти чекаеш, поки Лектер знову буде в модi. Чого ти хочеш, Барнi?

– Хочу побачити всього Вермеера,[37 - Jan Vermeer van Delft (1632–1675) – один iз найвизначнiших живописцiв золотоi доби голландського мистецтва.] перш нiж помру.

– Чи треба питати, хто познайомив тебе з Вермеером?

– Ми серед ночi багато про що говорили.

– А ви не говорили про те, що вiн робитиме, якщо опиниться на волi?

– Нi. Гiпотези доктора Лектера не цiкавлять. Вiн не вiрить у силогiзми, синтези чи абсолют узагалi.

– У що ж вiн вiрить?

– У хаос. І в нього навiть не треба вiрити. Вiн самоочевидний.

Старлiнг захотiла трохи пiдiграти Барнi.

– Ти так кажеш, наче сам у нього вiриш, – вiдповiла вона, – i водночас уся твоя робота в Балтиморськiй лiкарнi полягала в тому, щоб пiдтримувати порядок. Ти був старшим санiтаром, усiм порядкував. Ти i я, ми обое задiянi в системi порядку. Доктор Лектер не змiг вiд тебе втекти.

– Я вже це пояснював.

– Бо ти нiколи не забував про безпеку. Попри те що в певному сенсi побратався з…

– Нi з ким я не братався, – сказав Барнi. – Вiн нiкому не брат. Ми обговорювали теми, що цiкавили нас обох. Принаймнi менi про тi речi було цiкаво дiзнаватися.

– Доктор Лектер глузував iз тебе, коли ти чогось не знав?

– Нi. А з вас глузував?

– Нi, – вiдповiла вона, не бажаючи зачiпати почуття Барнi, бо вперше усвiдомила комплiмент, закладений у насмiшцi монстра. – Вiн мiг би глузувати з мене, якби захотiв. Ти знаеш, де його речi, Барнi?

– А що, за них призначено винагороду?

Старлiнг згорнула серветку й поклала ii пiд край тарiлки.

– Винагорода така, що тебе не звинуватять у перешкоджаннi правосуддю. Я вже раз вiдпустила тебе, коли ти поставив «жучка» на мiй стiл у лiкарнi.

– «Жучок» належав покiйному доктору Чилтону.

– Покiйному? Звiдки ти знаеш, що вiн – покiйний доктор Чилтон?

– Ну, вiн на сiм рокiв запiзнюеться, – вiдповiв Барнi. – Не думаю, що вiн найближчим часом з’явиться. Дозвольте запитати вас, спецагенте Старлiнг, а що задовольнить вас?

– Я хочу побачити рентген. Менi потрiбен рентген. Якщо е книги, що належали докторовi Лектеру, я теж хочу iх побачити.

– Скажiмо, ми знайдемо такi речi, що з ними буде потiм?

– Ну, чесно кажучи, тут я не певна. Федеральний прокурор може вилучити всi матерiали як речовi докази у справi про втечу з-пiд варти. Тодi вони плiснявiтимуть у його переповненiй кiмнатi речдокiв. Якщо я огляну тi речi, не знайду нiчого цiкавого в книгах i повiдомлю про це, то ти зможеш заявити, що доктор Лектер iх тобi подарував. Вiн уже сiм рокiв in absentia,[38 - Вiдсутнiй (лат.).] тож можна подати цивiльний позов. Живих родичiв у нього немае. Я рекомендуватиму, щоб тобi вiддали всi непотрiбнi матерiали. Май на увазi, що моi рекомендацii сидять на нижньому рiвнi тотемного стовпа. Певно, рентген ти назад не отримаеш, як i медичну документацiю, оскiльки вiн не мав права iх тобi передавати.

– А якщо я поясню вам, що не маю цих речей?

– То матерiали за Лектером стане дуже важко продати, оскiльки я видам бюлетень i повiдомлю ринок, що за купiвлю й володiння ними ми будемо заарештовувати й притягувати до вiдповiдальностi. А ще я отримаю ордер, аби обшукати твое помешкання.

– Бо вже довiдалися, де те помешкання е. А якщо iх кiлька?

– Не певна. Скажу тобi от що: як ти здаси матерiали, то не матимеш жодного клопоту за те, що iх узяв, враховуючи, що могло б iз ними трапитися, якби ти iх там залишив. Щодо обiцянки повернути тобi все назад – напевне сказати не можу, – Старлiнг зробила паузу, риючись у сумцi. – Знаеш, Барнi, у мене така пiдозра, що ти не отримав вищу медичну освiту через те, що не можеш зав’язувати стосунки. Може, пiд судом десь був. Розумiеш? А тепер пригадай – я нiколи не шукала твiй «службовий список», нiчого не перевiряла.

– Нi, тiльки зазирнули до моеi декларацii та робочоi анкети, усього. Як зворушливо.

– Якщо ти був пiд судом, то, може, федеральний адвокат того округу замовить за тебе слiвце, судимiсть знiмуть.

Барнi промокнув тарiлку шматком тоста.

– Ви вже закiнчили? Прогуляймося трохи.

– Я бачила Семмi, пам’ятаеш, його поселили в камеру Мiггса? Вiн там i досi живе, – сказала Старлiнг, коли вони вийшли надвiр.

– Я гадав, що лiкарню закрили.

– Так i е.

– Семмi приписаний до якоiсь програми?

– Нi, просто живе там, у темрявi.

– Думаю, вам варто про нього доповiсти. Вiн слабкий, дiабетик, вiн помре. Знаете, чому доктор Лектер змусив Мiггса проковтнути язика?

– Здаеться, так.

– Убив за те, що Мiггс вас образив. Такий специфiчний привiд. Не журiться: Лектер однаково зробив би це, рано чи пiзно.

Вони пройшли повз будинок, де жив Барнi, до морiжка, де голуб i досi кружляв над тiлом свого мертвого друга.

Барнi вiдiгнав його помахом руки.

– Лети собi, – сказав вiн птаху. – Годi журитися. А то тебе тут коти з’iдять.

Голуб зi свистом полетiв геть. Вони не бачили, де вiн сiв. Барнi пiдiбрав мертву пташку. Тiльце з гладенькими крильцями легко ковзнуло в кишеню.

– Знаете, одного разу доктор Лектер дещо про вас сказав. Може, пiд час нашоi останньоi розмови чи однiеi з останнiх. Пташка нагадала. Хочете знати, що вiн сказав?

– Звiсно, – вiдповiла Старлiнг.

У шлунку ворухнувся снiданок, але вона не збиралася здригатись.

– Ми говорили про успадковану, закладену в пiдсвiдомiсть поведiнку. За приклад вiн навiв генетику голубiв-ролерiв, нирцiв. Вони високо злiтають, а тодi перекидаються в повiтрi, падаючи до землi. Є неглибокi ролери й глибокi. Двох глибоких схрещувати не можна, бо потомство падатиме аж до землi, розбиватиметься й помиратиме. Ось що вiн тодi сказав: «Офiцер Старлiнг – глибокий нирець, Барнi. Сподiваймося, що один iз ii батькiв не був глибоким».

Старлiнг довелося прикусити язика.

– Що робитимеш iз пташкою? – спитала вона.

– Обскубу та з’iм, – вiдповiв Барнi. – Ходiмо в будинок, я вiддам вам рентгенiвський знiмок i книжки.

Несучи довгастий пакунок назад до лiкарнi, де була припаркована машина, Старлiнг почула, як десь на деревi тужливо скрикнув уцiлiлий голуб.




Роздiл 13


Завдяки увазi одного божевiльного та одержимостi iншого, Старлiнг хоч на деякий час отримала те, чого завжди хотiла, – кабiнет у легендарному пiдземному коридорi Поведiнковоi психологii. Гiрко було дiстати цей кабiнет саме таким чином.

Старлiнг нiколи не сподiвалася, що вiдразу ж потрапить в елiтний Вiддiл поведiнковоi психологii, щойно закiнчить Академiю ФБР, але вiрила, що мiсце там можна заслужити. Вона знала, що спочатку доведеться провести кiлька рокiв у польових офiсах.

Старлiнг добре вправлялася з роботою, а от iз офiсними iнтригами – не дуже, i лише за кiлька рокiв вона усвiдомила, що нiколи не потрапить до Поведiнковоi психологii, попри бажання керiвника вiддiлу Джека Кроуфорда.

Основна причина лишалася для неi невiдомою, доки Старлiнг, наче астроном, який вiдкривае чорну дiру, не вийшла на помiчника заступника Генерального прокурора Пола Крендлера – за впливом, який вiн поширював навколо себе. Вiн так i не пробачив ii за те, що вона першою знайшла серiйного вбивцю Джейма Гамба, i ледве пережив той факт, що вся увага преси дiсталася Старлiнг.

Одного дощового зимового вечора Крендлер зателефонував iй додому. Вона взяла слухавку в халатi й пухнастих капцях iз кролячими мордами, iз волоссям, загорнутим у рушник. Дата мiцно засiла в ii пам’ятi, бо то був перший тиждень операцii «Буря в пустелi». Старлiнг тодi була технiчним агентом i щойно повернулася з Нью-Йорка, де мiняла радiо в лiмузинi представництва Іраку при ООН. Новенький приймач був достоту такий самий, як i старий, за тим винятком, що транслював розмови, якi точилися в машинi, на супутник мiнiстерства оборони. Ризикована справа в приватному гаражi,i Старлiнг нiяк не могла заспокоiтися.

На якусь коротку дику мить вона вирiшила, що Крендлер зателефонував привiтати ii з успiшним виконанням операцii.

Вона пам’ятала дощ, що бив у вiкна, i голос Крендлера у слухавцi, трохи незв’язне мовлення, шум бару на тлi.

Вiн запросив ii на побачення. Сказав, що зможе заiхати за пiвгодини. Вiн був одружений.

– Не думаю, мiстере Крендлер, – вiдповiла вона й натиснула кнопку запису на автовiдповiдачi, вiд чого пролунав характерний сигнал, i на iншому кiнцi повiсили слухавку.

Зараз, роки по тому, у кабiнетi, який вона колись так хотiла отримати, Старлiнг вивела на клаптику паперу олiвцем свое iм’я i почепила липкою стрiчкою на дверi. Не смiшно – вона зiрвала з дверей клаптик i викинула в смiття.

У тацi для вхiдних паперiв лежав единий лист. То була анкета вiд редакцii «Книги рекордiв Гiннесса», де наготувалися зарееструвати ii як жiнку-офiцера правоохоронних органiв, яка вбила найбiльшу кiлькiсть злочинцiв за всю iсторiю Сполучених Штатiв. Як пояснював видавець, термiн «злочинцi» вжито умисно, оскiльки всi померлi мали численнi судимостi за скоення тяжких злочинiв, а на арешти трьох було виписано ордери. Анкета полетiла в смiтник слiдом за iм’ям Старлiнг.

Вона вже другу годину дзюбала клавiатуру робочого комп’ютера, здуваючи з обличчя неслухнянi прядки волосся, коли Кроуфорд постукав у дверi, а тодi просунув у них голову.

– Старлiнг, телефонував Браян iз лабораторii. Мейсонiв рентген i той, що ти отримала вiд Барнi, збiгаються. Це рука Лектера. Знiмки ще оцифрують i порiвняють, але вiн каже, що сумнiвiв нема. Ми все занесемо в захищену папку Лектера в ПЗНЗ.

– Як щодо Мейсона Верджера?

– Скажемо йому правду, – вiдповiв Кроуфорд. – Ми з тобою чудово знаемо, Старлiнг, що вiн не стане нiчим дiлитися, якщо тiльки не натрапить на брилу, яку самотужки не зможе зрушити. Але якщо ми зараз спробуемо перехопити його наводку в Бразилii, вона зникне.

– Ви ж казали залишити його в спокоi, я так i зробила.

– Але ж чимось ви тут займалися-таки.

– Мейсонiв рентген послали експрес-доставкою компанii DHL. DHL подивилися на штрих-коди й iнформацiю на пакунку та вказали мiсце, де його прийняв кур’ер. Готель «Ібарра» в Рiо, – Старлiнг пiдняла руку, упереджуючи питання. – Нi-нi, суто нью-йоркськi джерела. Жодних запитiв до Бразилii. Телефоннi розмови Мейсона, бiльшiсть iз них, проходять через комутатор спортивного букмекера в Лас-Вегасi. Можете собi уявити, який обсяг дзвiнкiв вони приймають.

– Чи хочу я знати, як ти роздобула цю iнформацiю?

– Абсолютно легально, – вiдповiла Старлiнг. – Ну, здебiльшого легально – у нього вдома я нiчого не лишала. У мене е коди, якi дозволяють переглядати його телефоннi рахунки, от i все. Усi технiчнi агенти такi мають. Скажiмо, вiн перешкоджае слiдству. Враховуючи його зв’язки, скiльки б ми домагалися ордера на прослуховування й стеження? Та й що ти йому зробиш, навiть як засудиш? Але вiн використовуе букмекерську контору.

– Зрозумiло, – сказав Кроуфорд. – Комiсiя з азартних iгор штату Невада може поставити на лiнiю «жучок» або натиснути на букмекера й дiзнатися те, що нам потрiбно, а саме – куди йдуть отi виклики.

Вона кивнула:

– Я облишила Мейсона, як ви й сказали.

– Бачу, – вiдповiв Кроуфорд. – Можеш передати Мейсоновi, що ми розраховуемо на допомогу Інтерполу й посольства. Скажи, маемо вiдправити туди людей, якi почнуть готувати екстрадицiю. Імовiрно, Лектер чинив злочини в Пiвденнiй Америцi, тож краще влаштувати екстрадицiю, перш нiж полiцейськi Рiо почнуть переглядати своi папки пiд грифом «Cannibalismo». Якщо вiн узагалi в Пiвденнiй Америцi. Старлiнг, вас не нудить вiд розмов iз Мейсоном?

– Треба налаштовуватися. Ви мене самi навчили, коли ми мали справу з тою потопельницею в ЗахiднiйВiрджинii. Та що я таке кажу, «потопельниця». То була людина на iм’я Фредрiка Бiммел, i так, вiд Мейсона мене нудить. Останнiм часом мене багато вiд чого нудить, Джеку.

Старлiнг так здивувалася, що аж замовкла. Вона ще нiколи не зверталася до керiвника вiддiлу Джека Кроуфорда на iм’я, нiколи не збиралася називати його Джеком i тому була збентежена. Вона уважно подивилася в його обличчя, на якому, як вiдомо всiм працiвникам вiддiлу, дуже важко читати емоцii. Вiн усмiхнувся, криво та сумно.

– Мене також, Старлiнг. Не хочеш прожувати пару таблеток пептобiсмолу перед тим, як телефонувати Мейсоновi?

Мейсон Верджер не потурбувався розмовляти зi Старлiнг. Секретарка подякувала за повiдомлення й сказала, що вiн перетелефонуе. Але вiн так i не вийшов на неi особисто. Для Мейсона, який у списку оповiщення стояв на кiлька пунктiв вище за Старлiнг, збiг рентгенiв новиною не був.




Роздiл 14


Мейсон дiзнався, що то рентгенiвський знiмок руки доктора Лектера, задовго до того, як про це повiдомили Старлiнг, бо Мейсон мав кращi джерела в мiнiстерствi юстицii, анiж вона.

Мейсона повiдомили електронним листом за пiдписом iнтернет-користувача Token287. Це другий нiкнейм помiчника конгресмена США Партона Веллмора при юридичному комiтетi Палати представникiв. До офiсу Веллмора надiйшов електронний лист вiд Cassius199 – другий нiкнейм Пола Крендлера з мiнiстерства юстицii.

Мейсон тiшився. Вiн не вважав, що доктор Лектер перебувае в Бразилii, але рентгенiвський знiмок доводив, що тепер у нього нормальна кiлькiсть пальцiв на лiвiй руцi. Ця iнформацiя збiгалася з новою наводкою з Європи щодо мiсця перебування доктора. Мейсон здогадувався, що пiдказка прийшла вiд iталiйських правоохоронцiв, i то був найсвiжiший слiд Лектера, який траплявся йому протягом багатьох рокiв.

Мейсон не мав намiру дiлитися своею наводкою з ФБР. Сiм рокiв невтомних зусиль, доступ до конфiденцiйних федеральних справ, вiдсутнiсть мiжнародних обмежень i великi суми грошей дозволили Мейсоновi випередити ФБР у пошуках Лектера. Вiн дiлився iнформацiею з Бюро тiльки в тому випадку, якщо хотiв поживитися його ресурсами.

Про людське око вiн наказав секретарцi смикати Старлiнг питаннями про те, як просуваеться справа. У записнику секретарки стояв наказ вiд Мейсона телефонувати Старлiнг принаймнi двiчi на день.

Мейсон одразу ж переказав п’ять тисяч доларiв своему iнформатору в Бразилii, щоб вiн вистежив походження рентгенiвського знiмка. Резервний фонд, що вiн переказав у Швейцарiю, був значно бiльшим, i Мейсон був готовий заплатити ще, якщо отримае перевiрену iнформацiю.

Вiн вважав, що те джерело в Європi дiйсно вийшло на доктора Лектера, але iнформатори вже стiльки разiв дурили Мейсона, що вiн навчився бути обережним. Незабаром мали надiйти докази. А поки доказiв не було, Мейсон полегшував собi очiкування, зосередившись на тому, що станеться з доктором, коли той потрапить у руки Верджера. Пiдготовка до цiеi зустрiчi тривала вже давно, бо ж Мейсон був фахiвцем зi страждань…

Ми не здатнi осягнути вибiр Господа, коли вiн по силае нам страждання, не здатнi його зрозумiти – хiба що Його обурюе невиннiсть. Очевидно, Йому треба пiдказати, куди скеровувати лють, iз якою Вiн перiщить землю.

Мейсон прийшов до усвiдомлення своеi ролi в цьому дiйствi на двадцятий рiк паралiчу, коли тiло пiд простирадлами майже зникло i вiн зрозумiв, що нiколи бiльше не стане на ноги. Його крило в маетку «Мускусного щура» було готове, а ще вiн мав важелi впливу, проте не безкiнечнi, оскiльки патрiарх Верджерiв, Молсон, i досi стояв бiля керма.

Це сталося на Рiздво того року, коли доктор Лектер утiк. Пiд впливом емоцiй, притаманних цьому святу, Мейсон гiрко шкодував, що не влаштував убивство доктора Лектера в лiкарнi. Тепер вiн знав, що доктор Лектер ходить десь там, по цiй землi, мандруе собi свiтом i, певна рiч, дуже непогано проводить час.

Сам Мейсон лежав пiд апаратом штучного дихання, загорнутий у м’яку ковдру, а поруч стояла медсестра, переминаючись iз ноги на ногу, шкодуючи, що нема змоги присiсти.

На ферму «Мускусний щур» привезли кiлькох дiтлахiв iз бiдноти, аби заспiвали колядок. З дозволу лiкаря в кiмнатi Мейсона ненадовго прочинили вiкно, впустивши свiже повiтря, а пiд вiкном, тримаючи в долоньках свiчки, спiвали дiти.

У кiмнатi Мейсона вимкнули свiтло, i в чорному просторi понад фермою зависли зiрки, такi близькi.

– О мiстечко Вифлеем, як нерухомо ти лежиш![39 - «O little town of Bethlehem, how still we see thee lie» – церковний гiмн, написаний 1868 року.]

		Як нерухомо ти лежиш.
		Як нерухомо ти лежиш.

На нього навалився глум, захований у цих рядках. Як нерухомо ти лежиш, Мейсоне!

Рiздвянi зiрки в небi за вiкном зберiгали задушливе мовчання. Зiрки нiчого йому не вiдповiли, коли вiн поглянув на них угору своiм благальним, виряченим оком, помахав iм пальцями, якi ще рухалися. Мейсоновi примарилося, що йому перехопило подих. Вiн подумав, що якби задихався в космосi, то наостанок побачив би цi гарнi, мовчазнi, бездиханнi зiрки. Тепер йому здалося, що вiн задихаеться, що респiратор не встигае за ним, що треба чекати на подих яскравих лiнiй, якi вихляли, рiздвяним зеленим кольором пiдсвiчували показники життедiяльностi на монiторах – маленькi ялиночки на тлi чорноi, лiсовоi ночi монiторiв. Шпичаки серцебиття – систола, дiастола.

Медсестра перелякалась, уже збиралася натиснути на тривожну кнопку, уже збиралася дiстати адреналiн.

Глум цих рядочкiв: Як нерухомо ти лежиш, Мейсоне!

Тодi, на Рiздво, сталася богоява. Не встигла медсестра натиснути кнопку чи дiстати лiки, першi жорсткi щетинки майбутньоi помсти торкнулися його блiдоi, неспокiйноi клешнi-примари та стали його заспокоювати.

Побожнi люди, якi по всьому свiту збираються на рiздвянi меси, вiрять, що через диво перетворення iдять справжне тiло Христове та п’ють справжню кров Його. Мейсон розпочав готувати навiть бiльш дивовижну церемонiю, для якоi перетворення не знадобиться. Вiн став планувати момент, коли доктора Ганнiбала Лектера з’iдять живцем.




Роздiл 15


Мейсон отримав дивну освiту, яка, проте, iдеально пасувала до життя, що наготував для нього батько, та до завдань, якi стояли перед ним тепер.

У дитинствi вiн ходив до школи-пансiону, яку щедро спонсорував його батько, i на часту вiдсутнiсть Мейсона там дивилися крiзь пальцi. Бувало, старший Верджер цiлi тижнi займався справжньою освiтою Мейсона, брав iз собою хлопчика на двори для худоби та на скотобiйнi, що були основою його статку.

Молсон Верджер був першопрохiдцем у багатьох галузях м’ясопереробноi промисловостi, особливо у сферi економiки. Його раннi експерименти з дешевими кормами прирiвнювалися до дослiдiв Баттергема, якi той проводив за п’ятдесят рокiв до того. Молсон Верджер пiдмiшував до рацiону свиней борошно зi щетини, пере молоте куряче пiр’я та гнiй у кiлькостях, якi для того часу вважалися зухвалими. У 1940-х його сприймали за вiдчайдушного фантазера, коли Молсон першим забрав у свиней свiжу питну воду й примусив пити стiчну настоянку, що складалася з ферментованих продуктiв життедiяльностi тварин, аби форсувати прирiст ваги. Насмiшки припинилися, коли вiн отримав першi прибутки, i конкуренти поспiхом узялися копiювати тактику.

Лiдерство Молсона Верджера в м’ясопереробнiй промисловостi на цьому не спинилося. Вiн хоробро й за власний кошт боровся проти Акта про гуманний забiй, суто з економiчних позицiй, i домiгся збереження законностi таврування на мордi худоби, хоча правова компенсацiя дорого йому обiйшлася. Разом iз Мейсоном вiн провадив широкомасштабнi експерименти з передзабiйним утриманням тварин, визначаючи, як довго iх можна позбавляти води та iжi перед забиттям без значноi втрати ваги.

Саме Верджер фiнансував генетичнi дослiдження, якi зрештою призвели до значноi гiпертрофii м’язових тканин у свиней бельгiйських порiд без супутнього витiкання сокiв – справжня проблема для «бельгiйцiв». Молсон Верджер купляв селекцiйний матерiал по всьому свiту й спонсорував низку селекцiйних програм за кордоном.

Але м’ясопереробна промисловiсть – це перш за все робота з людьми, i нiхто не розумiв цього краще за Молсона Верджера. Йому вдалося залякати лiдерiв профспiлок, коли тi спробували були замахнутися на його прибутки з вимогами збiльшити зарплатню та покращити умови безпеки. У цiй сферi вiн задiяв мiцнi зв’язки з органiзованою злочиннiстю, успiшно користуючись ними протягом тридцяти рокiв.

У тi часи Мейсон був надзвичайно схожий на свого батька – темнi, блискучi брови понад блiдо-синiми очима рiзника та низька лiнiя росту волосся, яке затуляло чоло, зачесане з правого боку на лiвий. Бувало, пiд напливом почуттiв Молсон Верджер любив обхопити руками синову голову – просто щоб помацати, немов переконувався в родинних зв’язках за допомогою фiзiогномiки, – так само вiн обмацував свинячi рила й за будовою черепа мiг визначити генетичнi характеристики тварини.

Мейсон був здiбним учнем i навiть пiсля того, як травми прикували його до лiжка, мiг приймати слушнi дiловi рiшення, якi виконували його пiдпанки. Саме син Молсона, Мейсон, пiдкинув уряду США та ООН iдею винищити всiх мiсцевих свиней на Гаiтi, бо вiд них начебто йшла загроза африканського свинячого грипу. Вiн зумiв продати уряду великих бiлих американських свиней, аби тi замiнили корiнне поголiв’я. У гаiтянських умовах великi, випещенi свинi мерли, як мухи восени, i Мейсон мав раз по раз постачати нових особин, доки гаiтянцi не замiнили своiх свиней на маленьких витривалих свинок-копачiв iз Домiнiканськоi Республiки.

Тепер, набравшись за життя знань i досвiду, Мейсон розбудовував механiзми своеi помсти й почувався, мов Страдиварi, що пiдходить до робочого стола.

О, якi поклади iнформацii та ресурсiв зберiгалися пiд Мейсоновим безликим черепом! Лежачи у своемулiжку й творячи подумки, мов глухий Бетховен, вiн згадував, як ходив на тваринницькi ярмарки з батьком, як вони придивлялися до конкурентiв, як Молсон завжди тримав напоготовi маленький срiбний нiж, що вислизав з-пiд його жилета i врiзався в свинячi спини, перевiряючи глибину хребтового сала, а тодi Молсон, якому через авторитет нiхто не мiг заперечити, iшов геть пiд обурений вереск, засунувши руку назад у кишеню, великим пальцем вiдзначаючи рiвень жиру на лезi.

Мейсон посмiхнувся б (якби мав губи), пригадуючи, як його батько штрикнув ножем кнура-конкурента з програми 4-H,[40 - 4-H Club – глобальна мережа органiзацiй, у яких молодi допомагають розвинути громадянську свiдомiсть, лiдерськi здiбностi, вiдповiдальнiсть тощо; назва походить вiд напрямкiв розвитку особистостi «head, hearts, hands, health» (голова, серця, руки, здоров’я).] який гадав, що всi навколо – його друзi. Дитина, що вигодовувала кнура, заплакала, батько дитини розлютився, накинувся на Молсона, але Верджеровi головорiзи викинули чоловiка з намету. Якi то були добрi, веселi часи!

На тваринницьких ярмарках Мейсон бачив екзотичних свиней з усього свiту. І для досягнення своеi новоi мети вiн зiбрав найкраще з побаченого.

Мейсон розпочав селекцiйну програму вiдразу ж пiсля свого Рiздвяного Одкровення й проводив бiльшiсть дослiдiв на невеличкiй фермi для розведення свиней, яку Верджери придбали на Сардинii, поблизу iталiйського узбережжя. Вiн обрав це мiсце через вiддаленiсть вiд цивiлiзацii i водночас тiсний зв’язок iз Європою.

Мейсон вважав (i небезпiдставно), що пiсля втечi доктора Лектера першою зупинкою поза межами Сполучених Штатiв стане Пiвденна Америка. Проте вiн завжди тримався думки, що людина зi смаками доктора Лектера мае осiсти в Європi, – тому щороку посилав спостерiгачiв на Зальцбурзький музичний фестиваль та iншi культурнi заходи.

Ось що Мейсон надiслав своiм селекцiонерам iз Сардинii, розбудовуючи театр смертi доктора Лектера:

Велетенська лiсова свиня, Hylochoerus meinertzhageni, шiсть соскiв i тридцять вiсiм хромосом, винахiдливий жерун, заповзятий та всеiдний, як i людина. Сягае двох метрiв завдовжки в гiрських гуртах, важить приблизно двiстi сiмдесят п’ять кiлограмiв. Велетенська лiсова свиня – нарiжний камiнь у програмi Мейсона.

Класичний европейський дикий кабан, S. scrofa scrofa, тридцять шiсть хромосом у найчистiшiй формi, бородавки на рилi вiдсутнi, суцiльна щетина й великi за грозливi iкла, масивна, швидка й люта тварина, здатна розтоптати гострими копитами гадюку й з’iсти ii, мов черв’ячка «слiм-джим».

Пiд час тiчки чи гону, а також захищаючи поросят вони кидаються на будь-який об’ект, що може становити загрозу. Самки мають по дванадцять соскiв i стають добрими матерями. У S. scrofa scrofa Мейсон вiднайшов настрiй та зовнiшнiй вигляд, якi чудово пасували до останнього, пекельного видовища для доктора Лектера, коли його пожиратимуть живцем.

Вiн також придбав свиней з острова Оссабо – за агресивнiсть, а цзясiнських чорних – за високий рiвень естрадiолу.

Фальшивою нотою стало введення бабiруси, Babyrousa babyrussa, зi Схiдноi Індонезii, яку також називають «свинячим оленем» за iкла непомiрноi довжини. Бабiруса розмножувалася повiльно, мала всього два соски й при ста кiлограмах ваги коштувала надто дорого. Час не змарнувався, оскiльки Мейсон паралельно виводив iнше поголiв’я, до якого бабiруса не входила.

Щодо зубного апарату – тут Мейсон мав невеликий вибiр. Майже в усiх видiв були зуби, пiдхожi для такого завдання: три пари гострих рiзцiв, одна пара видовжених iклiв, чотири пари малих молярiв i три пари потужних моля рiв, унизу й угорi, що разом становить сорок чо тири зуби.

Будь-яка свиня може з’iсти мерця, але для того, щоб змусити ii iсти живу людину, потрiбна певна освiта. Це завдання було покладено на сардинцiв Мейсона.

Тепер, пiсля семи рокiв зусиль i численних виводiв, результати… вражали.




Роздiл 16


У горах Дженнарженту на островi Сардинiя зiбралися всi дiйовi особи, крiм доктора Лектера, i Мейсон тепер зосередився на засобах документування смертi доктора – для прийдешнiх поколiнь i власного глядацького задоволення. Приготування вже давно були завершенi, лишалося тiльки перевiрити бойову готовнiсть.

Вiн займався цiею делiкатною справою телефоном через комутатор легiтимного спортивного букмекера бiля казино «Кастевейз» у Лас-Вегасi. У величезному обсязi дзвiнкiв, що проходили крiзь комутатор протягом вихiдних, його виклики були маленькими, непомiтними цяточками.

Механiчний радiоголос Мейсона, без вибухових i африкат, прокотився вiд нацiонального заповiдника бiля узбережжя Чесапiкськоi затоки до пустелi й назад – через Атлантику, спершу до Рима.

У квартирi на сьомому поверсi однiеi з будiвель по вiа Аркiмеде, за однойменним готелем, дзвонить телефон, хрипке подвiйне гарчання апарата, що дзеленчить iталiйською. У темрявi – заспанi голоси.

– Cтsa? Cтsa c’й?

– Accendi la luce, idiтta.[41 - – Що таке? У чому рiч? – Увiмкни свiтло, iдiоте. (Італ.)]

Умикаеться лампа бiля лiжка. На лiжку – трое. Молодик, що лежить найближче до телефона, пiднiмае слухавку й передае ii опасистому старшому чоловiковi посерединi. З iншого краю лiжка – бiлявка рокiв двадцяти. Вона пiднiмае сонне обличчя до свiтла, а потiм знову влягаеться.

– Pronto, chi? Chi parla?[42 - – Слухаю, хто то? Хто говорить? (Італ.)]

– Оресте, друже мiй. Це Мейсон.

Огрядний чоловiк приходить до тями, жестом указуе молодиковi подати йому склянку мiнеральноi води.

– Ах, Мейсоне, друже мiй, вибач, я спав, котра там година?

– Уже скрiзь пiзня година, Оресте. Пам?ятаеш, що я обiцяв зробити для тебе i що ти мусиш зробити для мене?

– Ну звiсно.

– Час настав, друже мiй. Ти знаеш, чого я хочу. Я хочу зйомку з двох ракурсiв, хочу звук кращоi якостi, нiж у твоiх порнофiльмах, а ще тобi доведеться виробляти власну електрику, тому розташуй генератор якнайдалi вiд знiмального майданчика. Хочу гарнi кадри живоi природи, для подальшого монтажу, та спiв пташок. Я хочу, аби завтра ти перевiрив знiмальний майданчик i почав його устатковувати. Обладнання можеш лишити там, я забезпечу охорону, а ти матимеш змогу повернутися до Рима до початку зйомки. Будь готовий стати за камеру протягом двох годин пiсля мого сигналу. Ти все затямив, Оресте? У «Сiтiбанку» тебе чекае переказ у евро, зрозумiв?

– Мейсоне, я наразi займаюся…

– Ти хочеш це зробити, Оресте? Ти казав, що втомився знiмати порнушку, чорнушку й те iсторичне лайно для RAI.[43 - RAI – Radiotelevisione Italiana – громадська телерадiокомпанiя в Італii.] Ти серйозно налаштований зняти це кiно, Оресте?

– Так, Мейсоне.

– Тодi iдь сьогоднi ж. Готiвку отримаеш у «Сiтiбанку». Я хочу, щоб ти поiхав.

– Куди, Мейсоне?

– На Сардинiю. Прилетиш у Кальярi, тебе зустрiнуть.

Наступний дзвiнок пiшов до Порто-Торрес, що на схiдному узбережжi Сардинii. Виклик тривав недовго. Говорити особливо не було про що, оскiльки механiзм уже давно було налагоджено – ефективна машина, мов портативна гiльйотина Мейсона. До того ж екологiчнiша, хоч i не така швидка.




ІІ

Флоренцiя





Роздiл 17


Нiч у серцi Флоренцii, старе мiсто, майстерно освiтлене.

Палаццо Веккiо постае з темноi площi, осяяний прожекторами, надзвичайно середньовiчний зi своiми арковими вiкнами та зубцями, мов вишкiр гелловiнського гарбуза, iз дзвiницею, що здiймаеться в темне небо.

Кажани ганятимуться за комахами на тлi осяйного циферблата до самого свiтанку, коли в повiтря пiднiмуться ластiвки, наполоханi дзвонами.

Старший слiдчий Квестури Рiнальдо Паццi, у дощовику, що чорнiв серед мармурових статуй, застиглих пiд час гвалту й убивств, вийшов iз тiнi Лоджii[44 - Лоджiя Ланчi – будiвля на площi Синьйорii у Флоренцii, поблизу галереi Уффiцi.] та перетнув площу, повертаючи, наче соняшник, блiде обличчя до свiтла навколо палацу. Вiн спинився на тому мiсцi, де спалили реформатора Савонаролу,[45 - Girolamo Savonarola (1452–1498) – флорентiйський поет, монах-домiнiканець, у 1494 роцi за пiдтримки Францii заснував Флорентiйську теократичну республiку.] i поглянув угору на вiкна, де його власний предок зустрiв свою лиху долю.

Там, iз того високого вiкна, скинули Франческо де Паццi – голого, з петлею на шиi, аби вiн помирав, звиваючись i б’ючись об тверду стiну. Архiепископ у повному церковному вбраннi, який висiв поруч iз Паццi, не дарував душевного спокою. Вирячивши очi, оскаженiвши вiд задухи, архiепископ вгризся зубами в плоть Паццi.

Уся родина Паццi постраждала тiеi недiлi, 26 квiтня 1478 року, за вбивство Джулiано де Медiчi й спробу вбивства Лоренцо Прекрасного пiд час меси в соборi.

Тепер Рiнальдо Паццi, з роду Паццi, який ненавидiв уряд так само, як i його предки, який прислухався до шепоту сокири, принижений i безталанний, прийшов до цього мiсця, аби вирiшити, як найкраще скористатися единою щасливою нагодою.

Старший слiдчий Паццi вiрив, що знайшов серед мешканцiв Флоренцii Ганнiбала Лектера. Вiн отримав шанс вiдновити репутацiю та насолодитися визнанням у своему ремеслi, спiймавши лиходiя. Також Паццi випав шанс продати Ганнiбала Лектера Мейсоновi Верджеру за такi грошi, що йому навiть не снилися, – якщо пiдозрюваний насправдi виявиться Лектером. Звiсно, таким чином Паццi продасть i власну понiвечену честь.

Паццi очолював вiддiл розслiдувань у Квестурi не просто так: вiн був талановитим, i свого часу ним рухав вовчий голод до успiху в професii. А ще йому лишилися шрами вiд того единого випадку, як вiн в амбiтному поспiху та запалi вхопив свiй дар за оголене лезо.

Вiн обрав це мiсце, щоб кинути жереб, бо саме тут колись пережив момент прозрiння, яке принесло йому славу, а тодi зруйнувало життя.

Італiйське вiдчуття iронii було достоту притаманне Паццi: як доречно, що те доленосне прозрiння прийшло до нього саме пiд цим вiкном, бiля стiни, де й досi мiг звиватися лютий дух його пращура. Саме в цьому мiсцi вiн мiг би навiки повернути удачу роду Паццi.

Полювання на iншого серiйного убивцю, Il Mostro,[46 - Прiзвисько реального, проте, ймовiрно, так i не впiйманого серiйного вбивцi.] спочатку принесло Паццi визнання, а потiм випустило воронiв клювати йому серце. Той досвiд уможливив нове вiдкриття. Проте завершення справи Il Mostro вiддавало гiрким, мов попiл, присмаком у ротi Паццi й схиляло до небезпечноi гри поза законом.

Il Mostro, Флорентiйський монстр, полював на коханцiв у Тосканi протягом сiмнадцяти рокiв у 1980-х i 1990-х. Монстр пiдкрадався до парочок, поки тi обiймалися в затишних тосканських провулках. Вiн поклав собi за звичай убивати коханцiв малокалiберним пiстолетом, дбайливо викладати з них натюрморти, прикрашати квiтами й оголювати лiву грудь жiнки. Його живi картини видавалися на диво знайомими, лишали з вiдчуттям dеj? vu.

Монстр також вирiзав анатомiчнi трофеi, крiм единого випадку, коли стратив парочку довговолосих нiмцiв-гомосексуалiв, очевидно, помилково.

Громадський тиск на Квестуру щодо затримання Il Mostro був дуже сильним i посунув iз роботи попередника Рiнальдо Паццi. Коли Паццi заступив на посаду старшого слiдчого, то нагадував людину, що намагаеться вiдбитися вiд бджiл. Репортери роiлися в його кабiнетi, щойно iх туди пускали, а фотографи чатували на вiа Дзара за головним офiсом Квестури, де вiн паркував автомобiль.

Туристи, якi в той перiод вiдвiдували Флоренцiю, мають пам’ятати розклеенi всюди плакати, з яких позирало едине око, попереджаючи парочки про Монстра.

Паццi працював мов одержимий.

Вiн зв’язався з Вiддiлом поведiнковоi психологii американського ФБР, аби там допомогли створити психологiчний портрет убивцi, i перечитав усю доступну лiтературу з ефбеерiвських методiв профайлiнгу. Вiн ужив превентивних заходiв: iнколи на затишних вуличках i цвинтарних закутках для побачень збиралося бiльше полiцейських, анiж коханцiв, i вони сидiли попарно в автiвках. Офiцерiв жiночоi статi бракувало. За спекотноi погоди парочки чоловiкiв по черзi вдягали перуки, жертвуючи вусами. Паццi сам подав приклад, зголивши власнi.

Монстр був обережним. Вiн убивав, проте не мав потреби вбивати часто.

Паццi помiтив, що протягом останнiх рокiв траплялися довгi перiоди, коли Монстр узагалi нi на кого не нападав – один iз них тягнувся цiлих вiсiм рокiв. Паццi вхопився за цей факт. Вiн методично й клопiтливо домагався органiзацiйноi допомоги вiд усiх агенцiй, яких тiльки мiг залякати, конфiскував у племiнника комп’ютер, щоб користуватися ним вкупi з единою персоналкою Квестури, i таким чином Паццi створив перелiк усiх злочинцiв пiвнiчноi Італii, чиi строки ув’язнення збiгалися з перiодами бездiяльностi серiйного вбивцi Il Mostro. У списку було дев’яносто сiм осiб.

Паццi позичив швидкий та зручний, хоч i старий «альфа- ромео GTV», що колись належав ув’язненому банкiвському грабiжнику, i за мiсяць намотав на машинi понад п’ять тисяч кiлометрiв, щоб особисто зустрiтися з дев’яноста чотирма засудженими та опитати iх. Решта вже померли або були недiездатними.

На мiсцях злочинiв майже не було речових доказiв, якi допомогли б йому скоротити цей список. Зловмисник не лишав анi тiлесних рiдин, анi вiдбиткiв пальцiв.

На мiсцi вбивства в Імпрунетi знайшли едину стрiляну гiльзу. Патрон центрального запалення 22-го калiбру «вiнчестер-вестерн» iз вм’ятинами вiд екстрактора, що виникають вiд самозарядного пiстолета «кольт», можливо, типу «вудсмен».

Пiсля скоення всiх злочинiв лишалися кулi 22-го калiбру з тiеi самоi зброi. На кулях не було насiчок вiд глушника, проте його використання не можна було виключати.

Паццi, як справжнiй Паццi, передусiм був амбiтним, а ще мав молоду гарненьку дружину, у якоi дзьобик не затулявся нi на мить. Клопоти стерли дванадцять фунтiв[47 - ? 5,5 кг.] iз його худорлявоi статури. Молодшi працiвники Квестури потайки вiдмiчали його подiбнiсть до мультиплiкацiйного персонажу Вайла І. Койота.[48 - Wile E. Coyote – койот iз мультфiльмiв «Looney Tunes», який вiчно ганяеться за пташкою-припутнем i не може ii впiймати.]

Якiсь молодi розумаки встановили на комп’ютер Квестури програму, що трансформувала обличчя Трьох Тенорiв[49 - Ідеться про Хосе Каррераса, Пласiдо Домiнго й Лучано Павароттi.] на вiслюка, свиню та цапа, i Паццi хвилинами вдивлявся в одну з метаморфоз i вiдчував, як його власне обличчя набувае подоби вiслюка.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=29854041&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Корейський релiгiйний лiдер i громадський дiяч, засновник «Церкви об’еднання». (Тут i далi прим. перекл.)




2


SWAT (special weapons assault team – «штурмова група зi спецiальним озброенням» або special weapons and tactics – «спецiальне озброення й тактика») – спецзагони в США, якi використовують пiд час складних операцiй, що виходять за рамки можливостей звичайних полiцейських. Назва вимовляеться як суцiльне слово, на вiдмiну вiд бiльшостi англiйських абревiатур, якi читаються по лiтерах.




3


? 68 кг.




4


Район у Вашингтонi, де розташовувався мiсцевий польовий офiс ФБР.




5


Представник правоохоронних органiв у США на кшталт помiчника шерифа чи судового пристава.




6


Категорiя вогнепальноi зброi в США, до якоi належать кулемети, гвинтiвки, глушники й вибуховi пристроi.




7


Кобура у виглядi петлi.




8


Annie Oakley (1860–1926) – американська жiнка-стрiлець, брала участь у виставах Баффало Бiлла.




9


«Avon» – марка американськоi штурмовоi зброi, як пояснюеться нижче, а також косметична фiрма. Існуе старий рекламний ролик цiеi косметики, де звучить пiсня «Avon calling»: привiтна панянка дзвонить у дверi до черговоi жiнки, щоб зробити з неi чарiвну красуню, на кшталт нашоi реклами «Ми йдемо до вас!».




10


Питання «Почiм рибка?» ставлять повiям або наркоторгiвцям (амер. сленг).




11


Cimabue (1240 – пiсля 1302) – iталiйський живописець, передвiсник Вiдродження, створював для храмiв фрески, мозаiки, iкони.




12


Ідеться про так звану стрiлянину 1992 року в мiсцевостi Рубi-Рiдж, у результатi якоi загинули федеральний маршал i два заручники.




13


Облога агентами ФБР маетку Маунт-Кармел, у результатi якоi загинуло 76 осiб з релiгiйноi групи «Гiлка Давида», у тому числi понад 20 дiтей i двi вагiтнi жiнки.




14


Програма запобiгання насильницьким злочинам, англ. VICAP.




15


Двайт Ейзенгауер – 34-й президент США; Омар Бредлi – генерал Армii США в часи Другоi свiтовоi вiйни, товаришував з Ейзенгауером; Джордж Паттон – американський генерал, командував нормандською операцiею пiд час Другоi свiтовоi вiйни.




16


Реконструкцiя – процес реiнтеграцii переможених у Громадянськiй вiйнi пiвденних штатiв у державу США, перебудова системи з рабовласницькоi на вiльну. Вiдбувалась у 60 – 70-х роках ХІХ столiття.




17


Cracker – бiле прiсне галетне печиво; redneck – дослiвно «червона шия» (вiд роботи в полi).




18


Ідеться про вагомi епiзоди Громадянськоi вiйни в США (початок 1860-х рокiв).




19


Пластична вибухова речовина, поширена в США.




20


Англiйською звучить як «Fidelity, Bravery, Integrity» й утворюе абревiатуру FBI = ФБР.




21


Mary Surratt (1823–1865) – власниця пансiону, одна зi звинувачених у вбивствi Лiнкольна.




22


Марка професiональноi звукозаписувальноi апаратури.




23


Докладний звiт ФБР про всi дii агентiв пiд час операцiй.




24


Часто так називають понiвеченi вуха в боксерiв.




25


У 1905 роцi в Пекiнi методом лiнчування стратили чоловiка на iм’я Фу Чу Лi, який убив китайського принца. Увесь процес ретельно задокументував фотограф Жорж Батай.




26


Роздiл Загального закону про боротьбу зi злочиннiстю, у якому наведено умови дозволу на прослуховування.




27


Stanford White (1853–1906) – вiдомий американський архiтектор, автор дизайну арки Вашингтона.




28


? 2,5 см.




29


James Neville Mason (1909–1984) – британський та голiвудський актор («Лолiта», «Юлiй Цезар»).




30


Ампула з наркотичним препаратом, що загострюе почуття пiд час статевого акту, часто використовувалась гомосексуалами.




31


Марка порошкових напоiв.




32


? 1,8 м.




33


Snuff-queen – перифраз на позначення повii.




34


? 2,5 м.




35


G-9, S-9 – штабний офiцер, керiвник органiв вiйськово-цивiльного адмiнiстрування, який займаеться узгодженням операцiй мiж вiйськовим командуванням i цивiльним населенням. G-9, S-9 – штабний офiцер, керiвник органiв вiйськово-цивiльного адмiнiстрування, який займаеться узгодженням операцiй мiж вiйськовим командуванням i цивiльним населенням.




36


Правило Мiранди, згiдно з яким пiдозрюваному пiд час арешту треба зачитати права.




37


Jan Vermeer van Delft (1632–1675) – один iз найвизначнiших живописцiв золотоi доби голландського мистецтва.




38


Вiдсутнiй (лат.).




39


«O little town of Bethlehem, how still we see thee lie» – церковний гiмн, написаний 1868 року.




40


4-H Club – глобальна мережа органiзацiй, у яких молодi допомагають розвинути громадянську свiдомiсть, лiдерськi здiбностi, вiдповiдальнiсть тощо; назва походить вiд напрямкiв розвитку особистостi «head, hearts, hands, health» (голова, серця, руки, здоров’я).




41


– Що таке? У чому рiч? – Увiмкни свiтло, iдiоте. (Італ.)




42


– Слухаю, хто то? Хто говорить? (Італ.)




43


RAI – Radiotelevisione Italiana – громадська телерадiокомпанiя в Італii.




44


Лоджiя Ланчi – будiвля на площi Синьйорii у Флоренцii, поблизу галереi Уффiцi.




45


Girolamo Savonarola (1452–1498) – флорентiйський поет, монах-домiнiканець, у 1494 роцi за пiдтримки Францii заснував Флорентiйську теократичну республiку.




46


Прiзвисько реального, проте, ймовiрно, так i не впiйманого серiйного вбивцi.




47


? 5,5 кг.




48


Wile E. Coyote – койот iз мультфiльмiв «Looney Tunes», який вiчно ганяеться за пташкою-припутнем i не може ii впiймати.




49


Ідеться про Хосе Каррераса, Пласiдо Домiнго й Лучано Павароттi.