Друга фундацiя
Айзек Азiмов


Фундацiя #3
Загадкова, незнана Друга Фундацiя – мета пошукiв мешканцiв Галактики. Без потаемноi держави мутант Мул не може завершити свою омрiяну мiсiю – пiдкорення Всесвiту. Генерал Прiтчер, якого Мул використовуе для своiх потреб, зазнае невдач одна за одною, i мутант розумiе: треба шукати допомоги. Наразi пошуки грунтуються тiльки на словах-орiентирах психоiсторика Гарi Селдона, який вказав напрямок: «на iншому кiнцi Галактики – на краю зiрок»…





Айзек Азiмов

Друга Фундацiя



Пам’ятi Джона В. Кемпбелла-молодшого

(1910 ? 1971)







Пролог


Перша Галактична Імперiя проiснувала десятки тисяч рокiв. Пiд ii централiзованою владою – iнодi тиранiчною, iнодi доброзичливою, але завжди органiзованою – перебували всi планети Галактики. Люди забули, що може iснувати якась iнша форма суспiльного ладу.

Усi, крiм Гарi Селдона.

Гарi Селдон був останнiм великим науковцем Першоi Імперii. Саме вiн забезпечив усебiчний розвиток психоiсторii як квiнтесенцii соцiологii, як науки про людську поведiнку, що оперуе математичними формулами.

Поведiнка окремоi людини непередбачувана, вважав Селдон, але реакцii людських груп пiддаються статистичнiй обробцi. Що бiльшi групи кiлькiсно, то бiльшоi точностi можна досягти. А обсяг людських мас, з якими працював Селдон, дорiвнював населенню всiеi Галактики, якого в той час налiчувалося квiнтильйони.

Саме Селдон зауважив, усупереч здоровому глузду та загальнiй думцi, що блискуча Імперiя, яка видавалася непорушною, перебувае у станi невиправного занепаду та розпаду. Вiн передбачив (а якщо правильнiше – розв’язав своi рiвняння та витлумачив iхнi значення), що Галактика, полишена сама на себе, пройде перiод страждань та анархii, який триватиме тридцять тисяч рокiв, аж поки знову не постане об’еднаний уряд.

Вiн замислив виправити ситуацiю, щоби спрямувати динамiку подiй у таке русло, за якого мир та цивiлiзацiя будуть вiдновленi впродовж одного тисячолiття. З цiею метою Селдон завбачливо заснував двi колонii науковцiв, назвавши iх Фундацiями i зумисно розташувавши «на протилежних кiнцях Галактики». Одна Фундацiя дiяла абсолютно вiдкрито, натомiсть функцiонування iншоi, Другоi, було таемницею за сiмома замками.

У книгах «Фундацiя» i «Фундацiя та Імперiя» йшлося про iсторiю Першоi Фундацii впродовж перших трьохсот рокiв ii iснування. Перша Фундацiя зародилася з маленькоi спiльноти енциклопедистiв, загубленоi на задвiрку Галактики. Перiодично ця спiльнота стикалася з кризами, в яких змiннi фактори людських стосункiв i тогочасних соцiально-економiчних течiй обмежували ii дiяльнiсть. Вiдтак свобода дiй Першоi Фундацii звужувалася до поступу в одному едино правильному напрямку, i коли вона знаходила цей напрямок, тодi перед нею вiдкривався новий горизонт розвитку. Все це було заплановано Гарi Селдоном у тi незапам’ятнi часи, коли вiн був iще живий.

Спираючись на високорозвинену науку, Перша Фундацiя взяла пiд контроль навколишнi варварськi планети. Зiткнувшись iз отаманами-анархiстами, котрi вiдокремилися вiд умирущоi Імперii, вона розгромила iх. Вiдтак така сама доля судилася й останньому сильному iмператору iз його останнiм сильним генералом, переможеними вже на руiнах самоi Імперii.

Потiм Фундацiя зiткнулася iз тим, чого не мiг передбачити Гарi Селдон – iз нездоланною силою однiеi людськоi iстоти, мутанта. Ця iстота на iм’я Мул мала вроджену здатнiсть впливати на емоцii людей i iхню розумову дiяльнiсть. Затятi противники Мула стали його вiдданими слугами. Вiйська не могли битися проти нього. Перед його силою Перша Фундацiя впала, i схеми Селдона були частково зруйнованi.

Але залишалася загадкова Друга Фундацiя, яку шукали всi. Мулу вона була потрiбна, щоби завершити пiдкорення Галактики. Тi, хто був вiдданий Першiй Фундацii, шукали ii зовсiм з iншоi причини. Але де ж вона могла бути? Цього нiхто не знав.

Перед вами iсторiя пошукiв Другоi Фундацii!




Частина І

Пошукова експедицiя Мула



МУЛ. Пiсля падiння Першоi Фундацii сформувалися структурнi аспекти режиму Мула. Коли Перша Галактична Імперiя остаточно розпалася, вiн був единим, хто мiг написати нову iсторiю об’еднаного космосу, воiстину iмперського за своiми масштабами. Попередня торгова iмперiя Фундацii, незважаючи на незриму пiдтримку психоiсторичних пророцтв, була рiзношерстою i слабко пов’язаною мiж собою. Вона не витримувала жодного порiвняння з жорстко контрольованим Союзом свiтiв пiд орудою Мула, особливо в епоху так званого Пошуку…

    Галактична енциклопедiя[1 - Усi цитати з «Галактичноi Енциклопедii» взятi з ii 116-го видання, опублiкованого 1020 р. е. ф. «Encyclopedia Galactica Publishing Co», видавництвом «Terminus», iз дозволу видавцiв. (Прим. авт.)]






1. Двое чоловiкiв i Мул


Енциклопедiя повiдомляе про Мула та його Імперiю набагато бiльше, нiж наведено у цiй цитатi, але майже вся ця iнформацiя не мае безпосереднього стосунку до нашоi теми i е занадто сухою, щоб ми могли нею скористатися у своiх цiлях. Стаття головно стосуеться економiчних умов, що призвели до появи Першого Громадянина Союзу – таким був офiцiйний титул Мула – i подальших економiчних наслiдкiв його вивищення.

Якщо автор згадуваноi статтi i був колись дещо здивований тiею колосальною швидкiстю, з якою Мул пiднявся з нуля до владаря величезного обширу, вiн це приховуе. Якщо ж його здивувало також раптове припинення Мулом експансii на користь консолiдацii завойованоi територii, що тривала п’ять рокiв, то вiн теж приховуе цей факт.

Тому ми вiдмовимося вiд Енциклопедii i продовжимо йти своiм шляхом iз власним потрактуванням iсторii так званого Великого Безцарiв’я – мiж Першою та Другою Галактичними Імперiями – наприкiнцi цього п’ятирiчного перiоду консолiдацii.

Із полiтичного погляду, в Союзi пануе спокiй. З економiчного – заможнiсть. Небагато знайшлося б охочих обмiняти мир пiд мiцною владою Мула на хаос, який передував його правлiнню. У свiтах, що за п’ять рокiв до того запiзнали Фундацiю, мiг витати ностальгiйний жаль, але не бiльше вiд того. Лiдери Фундацii були або мертвi, а отже, нi до чого не придатнi, або наверненi, а отже, кориснi для Мула.

І найкориснiшим iз-помiж навернених був Ген Прiтчер, який на той час мав чин генерал-лейтенанта.



За часiв Фундацii Ген Прiтчер був членом пiдпiльноi Демократичноi опозицii, а заодно i ii капiтаном. Коли Фундацiя здалася Муловi без бою, Прiтчер боровся з Мулом. Боровся, доки не був навернений.

Це навернення не слiд вважати звичайним, здiйсненим пiд тиском вищих обставин i рацiональних мiркувань. Ген Прiтчер достатньо добре це розумiв. Вiн був змiнений, тому що Мул був мутантом iз такими талантами, якi дозволяли йому впливати на психiку звичайних людей, щоби згодом використовувати ii для своiх потреб. Однак це цiлком влаштовувало Прiтчера. На його думку, так i мало бути. Повне задоволення наверненням було одним з основних його симптомiв, утiм, Гена Прiтчера це вже навiть не цiкавило.

І тепер, повертаючись зi своеi п’ятоi важливоi експедицii у безкрайнi обшири Галактики за межами Союзу, ветеран-астронавт i розвiдник вiдчував, як вiд самоi лише думки, що зараз вiн побачить Першого Громадянина, його охоплюе наiвна радiсть. Його суворе обличчя, немовби витесане з одного шматка темного дерева, не виказувало жодних емоцiй. Але Мул i не потребував цього, позаяк мiг бачити емоцii всерединi людини, навiть найслабшi – так само, як звичайна людина бачить рух брови спiврозмовника.

Прiтчер залишив свiй аеромобiль у старому намiсницькому ангарi i зайшов на територiю палацу пiшки – як це було заведено. Вiн пройшов одну милю по нiмотному i порожньому шосе, що стрiлою мчало вперед. Прiтчер знав, що на всiй територii палацу, яка займала не одну квадратну милю, не було жодного охоронця, жодного солдата, жодноi озброеноi людини.

Мул не потребував захисту.

Вiн сам для себе був найкращим, усемогутнiм захисником. У вухах Прiтчера лише тихо вiдлунювали його ж кроки, коли нараз перед його зором постали блискучi, неймовiрно легкi та мiцнi палацовi стiни, якi жахливо здiймалися вгору зухвалими, гiперболiчними, майже патетичними арками, що було характерно для архiтектури пiзньоi Імперii.

У цьому палацi жив один-единий чоловiк, вiд нелюдських розумових властивостей якого залежали нова аристократiя i вся структура Союзу.

При наближеннi генерала величезнi гладкi дверi широко вiдчинилися, i вiн зайшов усередину. Ступив на широкий рухомий пандус i, пiднявшись ним угору, зайшов у безшумний лiфт, щоби через якусь мить опинитися перед маленькими непримiтними дверима. Це був вхiд до особистого помешкання Мула, що розташовувалося в одному з найблискучiших палацових шпилiв.

Дверi вiдчинилися…



Бейл Ченнiс був молодим i не наверненим. Простiше кажучи, його емоцiйна структура ще не була вiдкоригована Мулом. Вона залишилася точнiсiнько такою, як ii сформували спадковiсть та подальшi впливи оточення. І його це теж задовольняло.

У своi неповнi тридцять Бейл Ченнiс здобув надзвичайну популярнiсть у столицi. Вiн був уродливий i кмiтливий, а вiдтак мав успiх у суспiльствi. Вiн був розумний i стриманий, а вiдтак мав успiх у Мула. І всi згаданi успiхи його цiлком задовольняли.

А тепер Мул уперше викликав його на особисту аудiенцiю.

Ноги несли Бейла Ченнiса довгим, блискучим шосе, що вело до палацових шпилiв iз губчастого алюмiнiю, якi колись були резиденцiею намiсника Калгана, який владарював вiд iменi старих iмператорiв, потiм – резиденцiею незалежних князiв Калгана, якi панували вiд свого iменi; а зараз – резиденцiею Першого Громадянина Союзу, який правив власною iмперiею. Ченнiс тихо наспiвував собi пiд нiс. Вiн знав, чому його викликали. Авжеж через Другу Фундацiю! Через цю всеосяжну примару, сама лише думка про яку вiдштовхнула Мула вiд його полiтики безмежного розширення до статичноi обачностi. Офiцiйно цю полiтику називали «консолiдацiею».

Тепер розповзлися чутки – чутки нiколи не зупиниш – мовляв, Мул ось-ось знову почне наступ. Мул виявив, де розташована Друга Фундацiя, i завдасть удару. Мул домовився з Другою Фундацiею i роздiлив Галактику. Мул вирiшив, що Другоi Фундацii не iснуе, i тепер захопить усю Галактику.

Безглуздо перелiчувати всi цi суди-пересуди, що множилися у приймальнях. Вони поширювалися вже не вперше, але нинi, здавалося, мали пiд собою бiльше пiдгрунтя, тож чи не тому всi вiльнi та нестримнi душi, якi розквiтли в умовах вiйни, вiйськових авантюр i полiтичного хаосу i зiв’яли у часи стабiльностi та застiйного миру, тепер тiшилися як могли.

Бейл Ченнiс був одним iз таких людей. Вiн не боявся таемничоi Другоi Фундацii. Ба бiльше, вiн не боявся й Мула – i хизувався цим. Можливо, дехто з тих, хто несхвально ставився до такого молодого скоробагатька, похмуро чекав на момент розплати iз цим веселим ловеласом, який вiдверто насмiхався iз зовнiшностi Мула та його схимницького життя. Нiхто не зважився приеднатися до Бейла, i лише одиницi смiялися разом iз ним. Проте коли з ним нiчого не трапилося, то його репутацiя лише змiцнилася. Ченнiс мугикав якусь мелодiйку, пiдбираючи до неi першi-лiпшi слова. Вийшла така собi нiсенiтниця iз повторюваним приспiвом: «Друга Фундацiя призведе до руйнацii».

Вiн був у палацi.

Величезнi гладкi дверi широко вiдчинилися при наближеннi, i Бейл Ченнiс зайшов усередину. Ступив на широкий рухомий пандус i, пiднявшись ним угору, зайшов у безшумний лiфт, щоби через якусь мить опинитися перед маленькими непримiтними дверима. Це був вхiд до особистого помешкання Мула, що розташовувалося в одному з найблискучiших палацових шпилiв.

Дверi вiдчинилися…



Чоловiк, у якого не було iншого iменi, окрiм як Мул, й iншого титулу, окрiм як Перший Громадянин, дивився крiзь односторонньо прозору стiну на свiтле та величне мiсто, що пишалося на обрii. Із наближенням сутiнок на небi почали з’являтися зiрки, багато зiрок, i всi вони були йому вiрними.

Ця думка викликала в нього гiрку усмiшку. Вiрнiсть особi, яку мало хто бачив.

Вiн, Мул, був не тiею людиною, на яку можна було би глянути без насмiху. Його тiло, що важило майже сто двадцять фунтiв, розтягнулося у довжину на п’ять футiв i вiсiм дюймiв. Його костистi, схожi на прути кiнцiвки огидно i недоладно стирчали з худющого тулуба, а вузьке обличчя губилося за м’язистим носом, що вiдстовбурчувався дюймiв на три.

У загальну картину того фарсу, яким був Мул, не вписувалися лише очi. В iхньому лагiдному поглядi – дивному як для найвеличнiшого завойовника Галактики – проглядався невсипущий смуток.

У цьому мiстi можна було знайти будь-якi розваги, що iх тiльки може надати столиця розкiшного свiту. Вiн мiг би заснувати свою столицю на Фундацii, найсильнiшому з-помiж переможених ним ворогiв, проте вона розташовувалася далеко – аж на самому краечку Галактики. Калган, що перебував ближче до центру i вiддавна зажив слави мiсця розваг аристократii, пiдходив йому краще – зi стратегiчного погляду.

Але до традицiйних столичних веселощiв, пiдсилених нечуваним розквiтом, йому було байдуже.

Мула боялися, йому корилися i, можливо, навiть поважали – з пристойноi вiдстанi. Але хто мiг дивитися на нього без зневаги? Тiльки тi, кого вiн навернув. Однак чого варта була iхня штучна вiрнiсть? Їй бракувало щиростi. Вiн мiг би запровадити титули, створити якiсь складнi ритуали поклонiння, але це також нiчого не змiнило б. Краще – або, принаймнi, не гiрше – просто бути Першим Громадянином i ховатися.

У його душi раптом спалахнув протест – сильний i жорстокий. Жодна частина Галактики не повинна чинити йому перешкод. П’ять рокiв вiн чаiвся тут, на Калганi, через вiчну, туманну загрозу, що линула до нього з глибин космосу – невидиму, нечувану i невiдому Другу Фундацiю. Йому було тридцять два. Вiн ще не старий, але вже почуваеться таким. Його тiло, попри всi розумовi здiбностi мутанта, – фiзично хирляве.

Усi зiрки! Усi до одноi, якi вiн бачить – i кожна, яку вiн не може бачити… всi вони мусять належати йому!

Вiн помститься всiм. Людству, до якого не належав. Галактицi, якiй не пасував.

Над головою холодним свiтлом замерехтiв сигнальний вогник. Мул стежив за пересуванням людини, яка ввiйшла в палац, i водночас його мутантнi здiбностi нiби посилилися у цих просякнутих самотнiстю сутiнках – вiн вiдчув потiк чужих емоцiй, що торкалися його мозку.

Вiн завиграшки впiзнав гостя. Це був Прiтчер.

Капiтан Прiтчер iз колишньоi Фундацii. Капiтан Прiтчер, якого iгнорували й уникали бюрократи з цього занепадницького уряду. Капiтан Прiтчер, дрiбну шпигунську дiяльнiсть якого вiн звiв нанiвець – i пiдняв його з багна. Капiтан Прiтчер, якого вiн спочатку зробив своiм полковником, а потiм – i генералом, розширивши сферу його впливу до галактичного масштабу.

Теперiшнiй генерал Прiтчер, колись незламний бунтiвник, був цiлковито лояльний. І все ж вiн був лояльний не через отриманi вигоди, i не з почуття вдячностi, i не з поштивостi – а лише завдяки штучному наверненню.

Мул чудово знав, що цей мiцний i незмiнний поверхневий шар вiдданостi та любовi, який на свiй лад фарбував кожен емоцiйний порив Гена Прiтчера – це той шар, який вiн сам прищепив п’ять рокiв тому. Десь глибоко пiд ним причаiвся справжнiй Ген Прiтчер – упертий, нетерпимий до влади, пройнятий iдеалiзмом – але навiть вiн сам уже заледве мiг його виявити. За спиною Мула вiдчинилися дверi, i вiн повернувся. Прозора стiна потемнiла, а багрянець надвечiрнього сонця поступився мiсцем яскравому атомному освiтленню.

Ген Прiтчер зайняв призначене йому мiсце. На приватних аудiенцiях у Мула не потрiбно було вклонятися, колiнкувати чи проявляти iншi знаки пошани. Мул був просто Першим Громадянином. До нього зверталися «сер». У його присутностi можна було сидiти, а за необхiдностi – навiть повернутися спиною.

Для Гена Прiтчера все це свiдчило про справжню владнiсть цiеi людини. І вiн цим утiшався.

Мул сказав:

– Учора я отримав ваш останнiй звiт. Зiзнаюся, Прiтчере, що вiн мене трохи пригнiчуе.

Генерал насупив брови.

– Так, я уявляю – але iнших висновкiв, яких я мiг би дiйти, i бути не могло. Нiякоi Другоi Фундацii просто не iснуе, сер.

Мул замислився i повiльно похитав головою, як вiн робив це вже багато разiв.

– Є докази Еблiнга Мiса. Вiд них нiкуди не дiнешся. Знову за старе, подумав Прiтчер, i сказав навпростець:

– Мiс, можливо, i був найкращим психологом Фундацii, але в порiвняннi з Гарi Селдоном вiн немовля. Коли вiн дослiджував працi Селдона, то перебував пiд штучною стимуляцiею, яку здiйснювали ви за допомогою мозкового контролю. Можливо, ви пiдштовхнули його занадто далеко. Вiн мiг помилитися. Сер, вiн мусив помилитися.

Мул зiтхнув, i його похмуре обличчя на тонкiй шиi хитнулося вперед.

– Якби ж вiн прожив iще хоч хвилину. Вiн саме збирався сказати менi, де розташована Друга Фундацiя. Кажу тобi, вiн знав. Менi не потрiбно було вагатися. І не потрiбно було стiльки вичiкувати. І без того втрачено купу часу. Змарновано цiлих п’ять рокiв!

Прiтчер не мiг осуджувати свого правителя за цей прояв слабкостi, позаяк його контрольована психiка забороняла йому подiбнi дii. Натомiсть вiн занепокоено сказав:

– Але яке може бути альтернативне пояснення, сер? Я п’ять разiв вирушав на пошуки. Ви власноруч складали маршрути. Я не оминув жодного астероiда. Це ж дiялося триста рокiв тому, ще за часiв староi Імперii, коли Гарi Селдон нiбито заснував двi Фундацii, якi мали стати ядром новоi Імперii, замiнивши стару. Через сто рокiв пiсля Селдона перша Фундацiя – та, яку ми настiльки добре знаемо – була вже вiдома по всiй Периферii. Через сто п’ятдесят рокiв пiсля Селдона – пiд час останньоi битви зi старою Імперiею – про неi знали в усiй Галактицi. А нинi минуло вже триста рокiв – i де ж ота загадкова Друга Фундацiя? Нi на одному витку Галактики про неi нi чутки не чувати.

– Еблiнг Мiс казав, що вони тримають свое iснування в таемницi. Лише таемнiсть може перетворити iхню слабкiсть на силу.

– Настiльки глибока таемнiсть може означати й те, що iх узагалi не iснуе.

Мул пильно та недовiрливо глянув на нього.

– Нi. Вона точно iснуе. – Вiн пiдняв кiстлявий палець. – Ми трохи змiнимо тактику.

Прiтчер насупився.

– Ви плануете полетiти особисто? Я вам не радив би.

– Нi, звичайно, нi. Тобi доведеться полетiти знову – востанне. Але разом з iншою людиною.

Запала тиша, вiдтак Прiтчер iз напругою в голосi запитав:

– Із ким, сер?

– З одним юнаком, уродженцем Калгана. Його звуть Бейл Ченнiс.

– Нiколи не чув про нього, сер.

– Я знаю. Але вiн меткий на розум, честолюбний i не навернений.

Важка щелепа Прiтчера на мить здригнулася.

– Я не бачу в цьому переваги.

– Але вона iснуе, Прiтчере. Ви винахiдливий i досвiдчений чоловiк. Ви добре менi служите. Але ви навернений. Ваша мотивацiя – це просто штучна та безпорадна вiдданiсть. Коли ви втратили своi iстиннi мотиви, то ви втратили дещо iще – якийсь важко вловимий стимул, який я, ймовiрно, не зможу нiчим замiнити.

– Я не вiдчуваю цього, сер, – похмуро вiдповiв Прiтчер. – Я добре пам’ятаю себе в тi часи, коли був вашим ворогом. І не вiдчуваю, що менi чогось бракуе.

– Звичайно ж, не вiдчуваеш. – Рот Мула сiпнувся у посмiшцi. – Твоя думка в цьому питаннi навряд чи може бути об’ективною. Таким чином, цей Ченнiс – честолюбець за вдачею. Вiн розумiе, що його кар’ера залежить тiльки вiд мене, i робитиме все, що завгодно, аби посилити мою владу, тому що цей шлях до його слави може бути довгим i далеким. Якщо вiн полетить з тобою, це спонукатиме його до пошуку – i цей пошук вiн провадитиме сам, заради себе.

– У такому разi, – вже наполегливiше сказав Прiтчер, – чому б вам не зняти з мене контроль, якщо ви вважаете, що це мене покращить. До мене тепер навряд чи можна ставитися з недовiрою.

– А от цього нiколи не буде, Прiтчере. Доки ти перебуваеш на вiдстанi простягнутоi руки або пострiлу бластера, ти постiйно будеш наверненим. Якби я дав тобi зараз волю, то наступноi митi був би вже мертвий.

Нiздрi генерала розширилися.

– Менi боляче вiд того, що ви так вважаете.

– Я не хочу тебе образити, але зараз ти не в змозi зрозумiти, якими могли би бути твоi почуття, якби вони формувалися вiльно, згiдно з твоею природною мотивацiею. Людський розум не терпить контролю. Через це звичайний гiпнотизер не може загiпнотизувати людину всупереч ii волi. Я можу, бо я не гiпнотизер, i, повiр менi, Прiтчере, те обурення, яке ти не можеш зараз проявити, тому що навiть не здогадуешся про його наявнiсть, це не те, з чим я хотiв би зiткнутися.

Прiтчер нахилив голову. Ця марна розмова виснажувала його.

Вiн iз зусиллям промовив:

– Але як ви можете довiряти цiй людинi? Я маю на увазi, повнiстю – так, як менi, наверненому?

– Ну, цiлковито, мабуть, довiряти не можу. Саме тому ти повинен летiти з ним. Розумiеш, Прiтчере, – Мул занурився у свое крiсло з м’якою спинкою, в якому вiн нагадував недоладну живу зубочистку, – якщо вiн наткнеться на Другу Фундацiю i станеться так, що спiвпраця з ними здасться йому вигiднiшою, нiж зi мною… Розумiеш?

В очах Прiтчера промайнуло глибоке задоволення.

– Так буде краще, сер.

– Абсолютно точно. Але пам’ятай – вiн повинен мати цiлковиту свободу дiй, наскiльки це можливо.

– Звичайно.

– І… ще одне, Прiтчере. Цей молодик – гарний, приемний i легко завойовуе довiру. Не дозволяй йому тебе обдурити. У нього небезпечний i безпринципний характер. Не ставай у нього на шляху, доки як слiд не пiдготуешся до такоi зустрiчi. Це все.

Мул знову залишився на самотi. Вiн дозволив свiтлу вимкнутися, i стiна перед ним знову стала прозорою. Небо вже багрянiло, i мiсто здавалося свiтлою плямою на обрii.

Навiщо йому це все? Якщо вiн справдi стане господарем усiх тих свiтiв – що далi? Хiба тодi такi люди, як Прiтчер, перестануть бути вiдвертими та чудовими, сильними i впевненими у собi? Хiба Бейл Ченнiс втратить свою привабливу зовнiшнiсть? Хiба вiн сам стане iншим, нiж е зараз?

Вiн проклинав своi сумнiви. За чим вiн женеться?

Над головою холодним свiтлом замерехтiв сигнальний вогник. Мул стежив за пересуванням людини, яка ввiйшла до палацу, i водночас його мутантнi здiбностi нiби посилилися у цих просякнутих самотнiстю сутiнках – вiн вiдчув потiк чужих емоцiй, що торкалися його мозку.

Вiн завиграшки впiзнав гостя. Це був Ченнiс. У ньому Мул бачив не сiрiсть, а лише примiтивну стихiю сильного розуму, якого ще нiчого не торкнулося, крiм розмаiтих думок про недосконалiсть Всесвiту. Цей розум бився у припливах i хвилях. На поверхнi – тонка, упокоена обережнiсть iз поодинокими вкрапленнями цинiчноi розпусти. А пiд нею перебував могутнiй потiк вигоди та себелюбства з фонтанами чорного гумору, що били то тут, то там, а ще глибше – бездонне озерце честолюбства, яке живило всi цi емоцii.

Мул вiдчував, що може легко дотягнутись i загатити цей потiк, вирвати це озерце з улоговини i змiнити його течiю, висушити одне рiчище i прокласти друге. Але що з того? Якби вiн нагнув кучеряву голову Ченнiса у глибокому обожнюваннi, хiба це змiнило б його власну гротескнiсть, яка змушувала його цуратися дня i любити нiч, яка зробила його самiтником усерединi iмперii, що беззастережно належала йому одному?

За його спиною вiдчинилися дверi, i Мул повернувся. Прозора стiна потемнiла, а темрява поступилася мiсцем яскравому атомному свiтлу.



Бейл Ченнiс швидко присiв i мовив:

– Така честь для мене не е зовсiм несподiваною, сер.

Мул вiдразу ж потер свiй хобот чотирма пальцями i трохи роздратовано вiдповiв:

– Чому, юначе?

– Припустiмо, що це iнтуiцiя. Якщо не зiзнаватися, що я прислухаюся до плiток.

– Плiтки? Якi саме з десяткiв iхнiх рiзновидiв ви маете на увазi?

– Тi, якi стверджують, що плануеться вiдновлення Галактичного наступу. Сподiваюся, що це правда i я зможу взяти у ньому посильну участь.

– Отже, ти вважаеш, що Друга Фундацiя iснуе?

– Чому нi? Це зробило би життя значно цiкавiшим.

– Зокрема й твое?

– Звичайно. Мене дуже цiкавить ця таемниця! Хiба можна знайти кращий предмет для припущень? У газетних додатках останнiм часом нi про що iнше не пишуть – тож, мабуть, ця тема таки важлива. У «Космосi» один з есеiстiв нашкрябав якусь збочену iсторiю про свiт iстот чистого розуму – самi розумiете, що йдеться про Другу Фундацiю, – якi розвинули свою розумову силу до такоi мiри, що здатнi конкурувати з будь-чим, що вiдомо природничим наукам. Вони можуть пiдривати космiчнi кораблi на вiдстанi свiтлових рокiв, зсувати планети з орбiт…

– Цiкаво. Так. А якими е твоi мiркування з цього питання? Ти пiдтримуеш цю iдею про розумову силу?

– О Галактико, нi! Ви думаете, такi iстоти лишалися б на власнiй планетi? Нi, сер, я гадаю, що Друга Фундацiя досi ховаеться, бо насправдi вона значно слабша, нiж ми припускаемо.

– У такому разi я дуже легко можу пояснити, чому я тебе викликав. Чи хотiв би ти очолити експедицiю з пошуку Другоi Фундацii?

На якусь мить Ченнiс, здавалося, був збитий з пантелику тим, що подii розвиваються з трохи бiльшою швидкiстю, нiж вiн був припускав. Його язик явно рiзко загальмував, i сам вiн на якийсь час замовк.

Мул сухо спитав:

– То як?

Ченнiс наморщив лоба.

– Звичайно. Але куди я маю летiти? У вас е якась iнформацiя?

– Із тобою буде генерал Прiтчер…

– Отже, я не очолюватиму експедицiю?

– Робитимеш висновки, коли я закiнчу. Послухай, ти не з Фундацii. Ти уродженець Калгана, чи не так? Так. Тому твоi знання про план Селдона можуть бути дуже розпливчастими. Коли Перша Галактична Імперiя наближалася до свого падiння, Гарi Селдон i група психоiсторикiв, аналiзуючи майбутнiй хiд iсторii за допомогою математичних iнструментiв, що вже не доступнi за наших вiдсталих часiв, створили двi Фундацii – по однiй на кожному кiнцi Галактики, щоби повiльна еволюцiя соцiальних та економiчних сил зробила iх центрами Другоi Імперii. Гарi Селдон планував досягнути цього за тисячу рокiв – а без Фундацiй на це знадобилося б тридцять тисяч. Але вiн не взяв до уваги мене. Я – мутант, i мою появу неможливо передбачити за допомогою психоiсторii, яка здатна мати справу лише з пересiчними реакцiями мас. Тямиш?

– Чудово, сер. Але яким чином це стосуеться мене?

– Найближчим часом ти це зрозумiеш. Я маю намiр об’еднати Галактику вже зараз i досягти тисячолiтньоi мети Селдона за триста рокiв. Одна Фундацiя – свiт учених природничих наук, – як i ранiше, процвiтае пiд моею владою. В умовах процвiтання та злагоди Союзу ядерна зброя, яку вони створили, здатна впоратися з чим завгодно у Галактицi – за винятком, можливо, Другоi Фундацii. Тому я повинен знати про неi бiльше. У генерала Прiтчера сформувалося чiтке уявлення про те, що ii взагалi не iснуе. Я впевнений, що це не так.

Ченнiс делiкатно запитав:

– Звiдки ви про це знаете, сер?

І раптом Мул вихлюпнув на нього свое обурення.

– Тому що в контрольованi мною розуми хтось утрутився. Делiкатно! Тонко! Але не настiльки тонко, щоб я не мiг цього помiтити. І це втручання посилюеться, зачiпляючи цiнних людей у важливi моменти. Ти не запитував себе, що за обачнiсть стримувала мене впродовж усiх цих рокiв вiд активних дiй?

Ось чому ти менi потрiбний. Генерал Прiтчер е найкращим з тих, хто в мене залишився, тож вiн так само у небезпецi. Звичайно, вiн про це не знае. Але ти не навернений, i тому тебе важче вирахувати як людину Мула. Ти можеш дурити Другу Фундацiю довше, нiж будь-хто з моiх людей – i, можливо, достатньо довго. Розумiеш?

– Мм. Так. Але вибачте менi, сер, якщо я запитаю iще про щось. Скажiть, як саме здiйснювалося втручання у мiзки ваших людей? Щоб я мiг визначити змiни у поведiнцi генерала Прiтчера, якщо подiбне станеться. Вони перестають бути наверненими i знову стають нелояльними до вас?

– Нi. Кажу тобi, втручання вiдбувалося тонко. І це тривожить мене ще бiльше, бо таке втручання важче виявити й iнколи доводиться чекати, щоб зрозумiти, чи ця важлива людина просто неуважна, чи на неi вплинули. Їхня вiдданiсть залишаеться незмiнною, але з них витирають всiляку iнiцiативу та винахiдливiсть. Вiдтак я залишаюся з абсолютно нормальною, проте нi до чого не придатною людиною. За останнiй рiк такоi обробки зазнали шестеро моiх людей. Шестеро з найкращих. – Кутик його рота пiднявся. – Тепер вони керують тренувальними базами – i я щиро бажаю, щоби не сталося нiяких надзвичайних ситуацiй, в яких iм доведеться виносити ухвали.

– Припустiмо, сер… припустiмо, що це не Друга Фундацiя.

А якщо це iнший мутант – на подобу вас?

– Нi, планування занадто ретельне i надто вже довгострокове. Одна людина дiяла би з бiльшим поспiхом. Нi, це якийсь цiлий свiт, i ти будеш моею зброею проти нього.

Очi Ченнiса загорiлися, коли вiн сказав:

– Я в захватi вiд такоi можливостi.

Але Мул теж вiдчув його раптовий емоцiйний пiдйом i промовив:

– Так, очевидно, тобi спало на думку, що ти зробиш менi унiкальну послугу, варту особливоi нагороди – можливо, навiть того, щоб стати моiм наступником. Саме так. Але, знаеш, i покарання в мене iснують особливi. Моi емоцiйнi вправляння не обмежуються лише збiльшенням вiрнопiдданих.

І на його тонких губах з’явилася зловiсна посмiшка, коли Ченнiс перелякано зiрвався зi свого мiсця. На якусь мить, лише на мить, його охопило болiсне вiдчуття величезного горя. Воно зникло, залишивши по собi фiзичний бiль, що нестерпно затьмарив його розум. І в головi не залишилося нiчого, крiм сильного потоку гнiву.

Мул сказав:

– Гнiв тобi не допоможе… Ти намагаешся його приховати, чи не так? Але я його бачу. Тож запам’ятай – цей вплив може бути сильнiшим i значно тривалiшим. Я вбивав людей за допомогою емоцiйного контролю, i нема смертi жорстокiшоi, нiж ця.

Вiн зробив паузу i додав:

– Це все!



Мул знову залишився сам. Вiн дозволив свiтлу вимкнутися, i стiна перед ним стала прозорою. Небо було чорним, обриси галактичноi лiнзи розширювалися, простягаючись в оксамитовi глибини космосу.

Уся ця iмлиста туманнiсть була скупченням зiрок, настiльки величезним, що вони, здавалося, зливаються в одне цiле, не залишаючи нiчого, крiм хмари свiтла.

І все це мае належати йому…

А тепер ще одна справа, i можна спати.


Перша iнтерлюдiя

Виконавча Рада Другоi Фундацii проводила засiдання. Для нас це просто голоси. Нi точне мiсце зустрiчi, нi особистостi присутнiх зараз не е важливими.

Крiм того, слушно кажучи, ми навiть не можемо мрiяти, щоби вiдтворити бодай частину засiдання, якщо не хочемо принести в жертву хоча б сяке-таке осмислення читачами того, що там вiдбувалося.

Тут ми маемо справу з психологами – i не просто психологами. Це, якщо можна так висловитися, науковцi iз психологiчною орiентацiею. Це люди, чиi фундаментальнi уявлення про наукову фiлософiю розвинулися у зовсiм iншому напрямку – докорiнно вiдмiнному вiд усiх нам вiдомих. «Психологiя» науковцiв, розвиваючись серед аксiом, виведених зi спостережень природничих наук, насправдi мала лише дотичний стосунок до ПСИХОЛОГІЇ.

Тож пояснювати це так само важко, як пояснювати слiпому, що таке колiр – причому, враховуючи той факт, що автор такий же слiпий, як i його аудиторiя.

Засiдання вiдбувалося успiшно тому, що присутнi там уми прекрасно розумiли хiд думок один одного, i не лише завдяки загальнiй теорii, а й ii практичному застосуванню впродовж тривалого перiоду. У звичних для людей виступах не було потреби. Фрагмент речення сприймався як надмiрна багатослiвнiсть. Жест, бурчання, мiмiка обличчя, навiть занадто довга пауза вже несли якусь iнформацiю.

Тому для людей, розум яких змалку був зорiентований на фiлософiю природничих наук, через надзвичайно специфiчнi словосполучення нам доведеться зробити довiльний переказ невеличкоi частини цiеi конференцii, навiть якщо при цьому втратяться якiсь нюанси.

Один iз голосiв домiнував – i належав вiн людинi, знанiй просто як Перший Спiкер.

– Тепер, мабуть, цiлком очевидно, що саме зупинило Мула у його першiй божевiльнiй гонитвi. Я не можу сказати, що це плямить нашу репутацiю у сенсi того… як була органiзована ця ситуацiя. Вочевидь, вiн уже майже виявив наше мiсцерозташування за допомогою штучно посиленоi мозковоi енергii того, кого вони на Першiй Фундацii називають «психологом». Цього психолога вбили, перш нiж вiн встиг повiдомити Муловi про свое вiдкриття. Подii, що призвели до цього вбивства, були абсолютно випадковими для всiх розрахункiв нижче Третьоi Фази. Мабуть, ви розумiете.

Судячи зi змiни iнтонацiй, заговорив П’ятий Спiкер. У його голосi вчувалася якась похмурiсть:

– Цiлком очевидно, що ситуацiю погано контролювали. Звичайно, ми дуже вразливi при масовiй атацi, особливо коли цю атаку веде такий психiчний феномен, як Мул. Незабаром пiсля того як вiн, захопивши Першу Фундацiю, вперше досяг панiвного становища у Галактицi – якщо бути точним, то через пiвроку, – Мул уже був на Тренторi. Ще через пiвроку вiн був би тут, i, дивовижно, наскiльки усi шанси були проти нас – 96,3+ або -0,05 % якщо бути точним. Ми витратили багато часу, аналiзуючи тi сили, якi зупинили його. Ми, звичайно, знаемо, що керувало ним у першу чергу. Внутрiшнi наслiдки його фiзичного калiцтва та його психiчна унiкальнiсть е для всiх нас очевидними. Однак лише дiйшовши до Третьоi Фази, ми змогли визначити – пiсля того, як усе сталося – ймовiрнiсть його аномальних дiй при наявностi людини, яка проявляе до нього щиру прихильнiсть. А оскiльки такi аномальнi дii залежали вiд присутностi такоi людини у вiдповiдний час, то, по сутi, вся ця справа була випадковiстю. Нашi агенти впевненi, що Мулового психолога вбила жiнка – жiнка, якiй Мул довiряв, i з цiеi причини не контролював ii розум – просто тому, що вiн iй подобався. Оскiльки ця подiя (тi, хто нею зацiкавився, можуть почитати математичний виклад у Центральнiй бiблiотецi) стала для нас попередженням, ми затримували Мула нетрадицiйними методами, щодня ризикуючи всiею схемою iсторичного плану Селдона. Це все.

Перший Спiкер зробив недовгу паузу, щоб присутнi особи могли перетравити значення сказаного. А вiдтак виснував:

– Отже, ситуацiя вкрай нестабiльна. Схема Селдона перебувае практично на гранi краху – i я змушений пiдкреслити, що ми дуже схибили в усiй цiй справi, через свою жахливу недалекогляднiсть ми зiткнулися з тим, що План зараз може зазнати незворотного краху. Час працюе не на нас. Гадаю, що iснуе единий вихiд, та й навiть вiн ризикований.

Ми повиннi дозволити Муловi знайти нас – у певному сенсi. Оратор ще раз помовчав, прислухаючись до реакцii присутнiх, а вiдтак наголосив:

– Повторюю – у певному сенсi!




2. Двое чоловiкiв без Мула


Корабель був майже готовий до вильоту. Все було ясно, крiм мiсця призначення. Мул запропонував повернутися на Трентор – колишню неперевершену всегалактичну столицю найбiльшоi в iсторii людства Імперii, а тепер просто мертву планету.

Прiтчер цього не схвалював. Це був старий, сходжений уздовж i впоперек шлях.

Вiн знайшов Бейла Ченнiса у штурманськiй рубцi корабля. Кучеряве волосся молодика скуйовдилося, а один кучерик упав йому просто на лоб (так нiби його навмисне туди помiстили). Бейл Ченнiс чарiвно усмiхався, демонструючи рiвнi зуби. Глянувши на нього, мужнiй офiцер вiдчув якесь невиразне роздратування.

Хвилювання Ченнiса було очевидним.

– Прiтчере, це нiяк не може бути збiгом. Генерал холодно сказав:

– Я не розумiю предмета нашоi розмови.

– О… Ну тодi, старий, пiдтягуй сюди крiсло i сiдай. Я вивчив твоi записи. І вважаю, що вони чудовi.

– Як… приемно чути!

– Але менi цiкаво, чи дiйшов ти тих самих висновкiв, що i я. Ти коли-небудь пробував проаналiзувати цю проблему методом дедукцii? Я маю на увазi, це дуже добре – навмання прочiсувати зiрки, i все, що ти робив у цих п’яти експедицiях, – це такi собi стрибки зорями.[2 - «Стрибки зорями» (star hopping) – пошук тьмяноi зiрки на небi з допомогою телескопа, коли за орiентир беруть яскраву зiрку. (Тут i далi прим. пер., якщо не зазначено iнше).] Це очевидно. Ти колись пiдраховував, скiльки часу знадобиться, щоб iз такою швидкiстю вiдвiдати кожну планету?

– Так. Кiлька разiв. – Прiтчер не вiдчував жодного бажання йти на компромiс iз цим молодиком, але розум цiеi людини був важливим, бо його могли вкрасти – неконтрольований, а отже, й непередбачуваний.

– Ну тодi припустiмо, що ми готовi все це проаналiзувати i просто спробувати вирiшити, що ми шукаемо.

– Другу Фундацiю, – похмуро вiдповiв Прiтчер.

– Фундацiю психологiв, – виправив його Ченнiс, – якi е слабаками у природничих науках, так само як Перша Фундацiя була слабаком у психологii. Гаразд, ти походиш iз Першоi Фундацii, але я – нi. І, можливо, все це е для тебе очевидним. Ми мусимо знайти свiт, яким керують за допомогою психологiчних навичок, i при цьому вiдсталий з наукового боку.

– Хiба це така вже обов’язкова умова? – спокiйно запитав Прiтчер. – Союз Свiтiв не е вiдсталим з наукового боку, хоча наш правитель сильний саме завдяки своiм розумовим здiбностям.

– Це тому, що вiн користуеться можливостями Першоi Фундацii, – почулася трохи роздратована вiдповiдь, – i це единий подiбний резервуар знань у Галактицi. Друга Фундацiя мала би iснувати десь на руiнах зруйнованоi Галактичноi Імперii. А з руiн що вiзьмеш?!

– Отже, ти стверджуеш, що вони, попри фiзичну безпораднiсть, надiленi розумовою силою, достатньою для панування над групою свiтiв?

– Вiдносну фiзичну безпораднiсть. Вони здатнi захистити себе вiд занепалих сусiднiх планет. Але проти вiдновлених вiйськ Мула, за якими стоiть розвинута атомна економiка, вони не вистоять. Інакше чому б iм так старанно приховувати свое мiсцерозташування – як спершу iхнiм засновником, Гарi Селдоном, а тепер i ними самими? Ваша власна Перша Фундацiя не приховувала свого iснування – в тому числi й вiд них, хоч i була единим незахищеним мiстом на самотнiй планетi триста рокiв тому.

Спокiйне обличчя Прiтчера в’iдливо сiпнулося.

– А тепер, коли ти завершив свiй глибокий аналiз, чи не зробиш таку ласку i не глянеш на перелiк усiх королiвств, республiк, планет-держав та рiзноманiтних диктатур у тiй полiтичнiй пустелi, що вiдповiдають твоему опису i ще кiльком чинникам?

– Отже, все це вже розглядалося? – Ченнiс анi на крихту не втратив своеi зухвалостi.

– Звичайно, тут ти цього не знайдеш, але ми розробили повний путiвник по полiтичних утвореннях протилежноi Периферii. Невже ти справдi помислив, що Мул розпочав би пошуки без жодноi системи?

– Ну гаразд, – у голосi молодика з’явилося бiльше енергii. – А як щодо олiгархii Тазенда?

Прiтчер задумливо торкнувся вуха.

– Тазенда? О, здаеться, я знаю про неi. Вони перебувають не на Периферii, так? Начебто втричi ближче до центру Галактики.

– Так. І що з того?

– У наших записах зазначено, що Друга Фундацiя розташована на iншому кiнцi Галактики. Клянуся космосом, це наш единий орiентир. Навiщо тодi взагалi говорити про Тазенду? Їi кутове вiдхилення вiд радiана Першоi Фундацii становить лише 110?120 градусiв, проте аж нiяк не сто вiсiмдесят.

– Але в записах е ще одна зачiпка. Другу Фундацiю було засновано на «краю зiрок».

– У Галактицi не виявлено мiсцевостi з такою назвою.

– Бо це була мiсцева назва, яку пiзнiше вилучили з ужитку задля дотримання цiлковитоi таемностi. Або, можливо, Селдон зi своею групою вигадав ii спецiально. І все ж, мiж «краем зiрок» i Тазендою е певний зв’язок, тобi не здаеться?

– Слабка схожiсть у звучаннi?[3 - В оригiналi гра слiв: Star’s End i Tazenda.] Цього замало.

– Нi.

– Але вона згадуеться у твоiх записах.

– Де? А, так, але це було просто мiсце, де ми запаслися провiантом i водою. У цьому свiтi точно не було нiчого примiтного.

– Ви приземлялися на правлячiй планетi? Там, де розташовуеться резиденцiя уряду?

– Я не можу сказати точно.

Пiд холодним поглядом свого спiврозмовника Ченнiс на якусь хвилю замислився, а вiдтак запитав:

– Глянемо разом у «Об’ектив»?

– Звичайно.



«Об’ектив» був, можливо, найсучаснiшою деталлю тогочасних мiжзоряних крейсерiв. Фактично вiн становив собою складний комп’ютер, що мiг вiдтворити на екранi фрагменти нiчного неба з будь-якоi заданоi точки Галактики.

Ченнiс налаштував координатнi точки, i настiнне свiтло згасло. У тьмяному червоному свiтлi панелi управлiння «Об’ективом» обличчя Ченнiса свiтилося червоним. Прiтчер сидiв у крiслi пiлота, поклавши ногу на ногу, його обличчя ховалось у темрявi.

Коли iндукцiйний перiод минув, на екранi повiльно заблимали свiтлi точки. Вони ставали дедалi помiтнiшими й яскравiшими, а поблизу центру Галактики з’явилися цiлi дiлянки, щедро засiянi зiрками.

– Такий вигляд, – пояснив Ченнiс, – мае нiчне небо взимку, якщо дивитися на нього з Трентора. Це важливий момент, яким, наскiльки я розумiю, до цього часу нехтували пiд час пошукiв. Уся розумна орiентацiя повинна починатися з Трентора, як iз точки вiдлiку. Трентор був столицею Галактичноi Імперii. У науковому та культурному аспектах – навiть бiльше, нiж у полiтичному. Отже, значення будь-якоi назви, що вказуеться в описi, у дев’яти випадках з десяти мае залежати вiд того, як дивитися на неi з Трентора. У зв’язку з цим згадай, що хоча Селдон i походив з Гелiкона, тобто з Периферii, його група працювала на самому Тренторi.

– Що ти намагаешся менi довести? – Рiвний голос Прiтчера крижаним струмком пролився на ентузiазм спiврозмовника.

– Ця карта тобi усе пояснить. Бачиш темну туманнiсть? – Тiнь вiд його руки впала на екран, де сяяла Галактика. Вказiвний палець зупинився бiля крихiтного темного клаптика, схожого на дiру у строкатiй свiтлiй тканинi. – У стелографiчних записах ii називають туманнiстю Пеллота. Придивись на неi уважнiше. Я збiльшу зображення.

Прiтчер спостерiгав, як збiльшуеться зображення на «Об’ективi» i ранiше, але йому все одно перехопило подих. Це було схоже на монiтор корабля, який мчав через переповнену зiрками Галактику, не входячи у гiперпростiр. Зiрки розлiталися вiд центру навсiбiч, спалахуючи i зникаючи з екрана. Поодинокi точки двоiлися, потiм перетворювались у кулеподiбнi. Туманнi плями розсипалися на мiрiади точок. І весь час зберiгалась iлюзiя руху.

Ченнiс пояснював:

– Ти можеш помiтити, що ми рухаемося по прямiй лiнii вiд Трентора до туманностi Пеллота, отже, можна вважати, що ведемо спостереження iз самого Трентора. Ймовiрно, тут е невелика похибка через гравiтацiйне вiдхилення свiтла, для обчислення якого менi не вистачае математичних даних, але я впевнений, що цiею похибкою можна знехтувати.

Темрява розтiкалася по всьому екрану. Коли збiльшення сповiльнилося, зiрки, нiби засмутившись, зникли з усiх його кутiв. На краях збiльшеноi туманностi блискучий свiт обривався рiзким сяйвом, що символiзувало свiтло, яке просто ховалося за вихором фрагментiв атомiв натрiю та кальцiю, що нiчого не випромiнювали, заповнюючи кубiчнi парсеки космосу.

Ченнiс знову взявся пояснювати:

– Жителi цiеi частини космосу називають ii «рот». І це важливо, тому що тiльки з Трентора вона схожа на рот. – Вiн вказав на розрив у тiлi туманностi, що у профiль справдi нагадував скривлений усмiшкою рот, окреслений зоряним свiтлом, що заповнювало його.

– Якщо летiти за «ротом», – сказав Ченнiс, – вниз до «стравоходу», то розрив поступово звужуеться до тоненькоi, ламкоi свiтлоi смужки.

Зображення знову трохи розширилося, поки далi вiд «рота» туманнiсть не побiльшала настiльки, що заповнила весь екран. Палець Ченнiса тихо рухався вниз цим вузьким струмочком свiтла, вiдтак зупинився, а тодi знову продовжив рух, аж до того мiсця, де самотньо сяяла едина зiрка в облозi абсолютноi чорноти.

– «Край зiрок», – просто сказав молодик. – У цьому мiсцi тканина туманностi надто тонка, i свiтло цiеi однiеi зiрки проходить лише в одному напрямку – до Трентора.

– Ти маеш на увазi, що… – почав було генерал i вмовк, вражений власним здогадом.

– Я нiчого не маю на увазi. Це Тазенда – «край зiрок».

Увiмкнулося свiтло. «Об’ектив» вимкнувся. Прiтчер зробив три великi кроки й опинився бiля Ченнiса.

– Чому ти так вирiшив?

Ченнiс вiдкинувся на спинку крiсла iз навдивовижу спантеличеним виразом обличчя.

– Це сталося випадково. Менi, можливо, i хотiлося би сказати, що все це заслуга мого iнтелекту, але насправдi все вийшло випадково. Зрештою, хай як там було, а це саме те, що треба. За нашими даними, Тазенда е олiгархiею. Пiд ii орудою двадцять сiм населених планет. Вона не мае розвиненоi науки. І що найважливiше – це маловiдомий свiт, який дотримуеться суворого нейтралiтету у регiональнiй полiтицi i не схильний до експансii. Гадаю, ми повиннi ii побачити.

– Ти вже повiдомив про це Мула?

– Нi. І вже не повiдомлю. Ми у космосi i готовi до першого стрибка.

Прiтчер iз жахом пiдскочив до екрана. Налаштувавши його, вiн побачив холодний космос. Вiн пильно подивився на цю перспективу, а тодi розвернувся. Його рука мимоволi потягнулася за бластером.

– За чиiм наказом?

– За моiм наказом, генерале, – Ченнiс уперше звернувся до свого супутника, назвавши його звання, – поки я тебе забалакував, ти, мабуть, не вiдчув нiякого прискорення, бо воно вiдбулося в той момент, коли я розширив поле «Об’ектива» – i ти, безсумнiвно, сприйняв його як iлюзiю руху.

– Навiщо? Що ти зараз робиш? Який сенс у цих нiсенiтницях про Тазенду?

– Це не нiсенiтницi. Я говорив цiлком серйозно. Ми летимо туди. Ми вилетiли сьогоднi, бо згiдно з планом, ми повиннi були летiти туди три днi. Генерале, ти не вiриш в iснування Другоi Фундацii, а я вiрю. Ти просто бездумно виконуеш накази Мула, а я передчуваю серйозну небезпеку. У Другоi Фундацii було п’ять рокiв, щоб пiдготуватися. Як саме вони пiдготувалися, я не знаю, але раптом вони мають на Калганi своiх агентiв? Якщо знання про мiсцерозташування Другоi Фундацii буде у моiй головi, то вони можуть це виявити. Мое життя може опинитися у небезпецi, а я дуже люблю свое життя. Навiть якщо подiбнi ризики мiзернi i малоймовiрнi, я краще перестрахуюся. Тож про Тазенду невiдомо нiкому, крiм тебе, а ти дiзнався про це вже тодi, коли ми були у космосi. І навiть у цьому разi в мене ще залишаються сумнiви щодо екiпажу. – Ченнiс знову iронiчно усмiхався, очевидно, повнiстю контролюючи ситуацiю.

Прiтчер прибрав руку з бластера i на якусь мить йому зробилося нiяково. Що стримало його вiд дii? Звiдки ця слабкiсть? Адже були часи, коли вiн, бунтiвний капiтан, якого не пiдвищували по службi у Першiй торговiй iмперii Фундацii, ще був собою, i дiяв не менш швидко i смiливо, нiж зараз Ченнiс. Невже Мул мав рацiю? Невже його контрольований розум настiльки зосереджений на послуху, що вiн втратив iнiцiативу? Вiн вiдчув, як у душi посилюеться зневiра, переходячи у дивну апатiю.

Вiн сказав:

– Чудово! Тiльки у майбутньому консультуйся зi мною, перш нiж вирiшувати щось подiбне.

Не встиг вiн докiнчити, як заблимала сигнальна лампочка.

– Це машинне вiддiлення, – недбало кинув Ченнiс, – вони вже у п’ятихвилиннiй готовностi до стрибка, i я попросив iх дати менi знати, якщо виникнуть якiсь проблеми. Хочеш залишитися на посту?

Прiтчер мовчки кивнув, i раптово залишившись на самотi, замислився про тi муки, що звалюються на людину, коли ii вiк наближаеться до п’ятдесяти. Екран був всiяний поодинокими зорями. Ядро Галактики з одного ii краю виднiлося наче в туманi. От якби вiн позбавився Мула!

Але вже сама думка про це змусила його перелякано здригнутися.



Головний iнженер Гаксланi непривiтно глянув на молодика без форми, який поводився iз впевненiстю флотського офiцера i, схоже, обiймав керiвну посаду. Гаксланi, який служив на флотi ще вiдтодi, як в цього юнака ще й молоко на губах не встигло висохнути, зазвичай, плутав владу iз вiйськовим чином.

Але цього чоловiка призначив Мул, а за Мулом, звичайно, було останне слово. Останне слово у цьому питаннi. Вiн навiть пiдсвiдомо не засумнiвався, наскiльки це правильно, бо його емоцii контролювалися на глибокому рiвнi.

Гаксланi мовчки вручив Ченнiсу маленький овальний предмет. Ченнiс узяв його i чарiвно усмiхнувся.

– Ви ж iз Фундацii, чи не так, шефе?

– Так, сер. Я прослужив на флотi Фундацii вiсiмнадцять рокiв, перш нiж Перший Громадянин прийшов до влади.

– Інженерну справу теж там вивчали?

– Квалiфiкований технiк першого класу, Центральна школа на Анакреонi.[4 - Алюзiя на давньогрецького лiричного поета Анакреона (Анакреонта).]

– Непогано. І ви виявили це на лiнii зв’язку, коли я попросив вас подивитися?

– Так, сер.

– Це ii частина?

– Нi, сер.

– То що ж?

– Гiперреле, сер.

– Цього не достатньо. Я не з Фундацii. Що це?

– Це пристрiй, iз допомогою якого можна вiдстежити пересування корабля крiзь гiперпростiр.

– Інакше кажучи, за нами можуть стежити звiдки завгодно.

– Так, сер.

– Добре. Це нова версiя пристрою, чи не так? Вiн був розроблений одним iз науково-дослiдних iнститутiв, створених Першим Громадянином?

– Гадаю, що так, сер.

– І ця робота е державною таемницею, чи не так?

– Гадаю, що так, сер.

– І незважаючи на це, цей пристрiй тут. Це iнтригуе.

Ченнiс кiлька секунд перекладав гiперреле з однiеi руки в iншу, потiм рiзко простягнув його iнженеровi.

– Вiзьмiть i покладiть його назад – точно туди i точно так, як знайшли. Зрозумiли? А потiм забудьте про цей випадок. Геть-чисто забудьте!

Головний iнженер притлумив у собi майже автоматичне бажання вiддати честь, рiзко розвернувся й пiшов.



Рух корабля через Галактику був прив’язаний до маршруту – точковоi пунктирноi лiнii, яка тягнулася вдалину вiд зiрки до зiрки. Зазначенi точки були мiзерними дiлянками вiд десяти до шiстдесяти свiтлових секунд завдовжки, якщо провести iх у нормальному просторi, а мiж ними простягалися iнтервали у багато парсекiв – стрибки крiзь гiперпростiр.

Бейл Ченнiс сiв бiля панелi керування «Об’ективом» i знову вiдчув, як його мимоволi охоплюе якесь обожнювання, коли вiн дивиться на цей пристрiй. Вiн не був уродженцем Фундацii i взаемозв’язок мiж поворотом ручки чи розривом контакту для нього не був звичною справою.

Цей «Об’ектив» мiг би втомити навiть уродженця Фундацii. У його неймовiрно компактному корпусi було безлiч електронних схем, необхiдних для точного визначення розташування сотень мiльйонiв зiрок одна стосовно одноi. І навiть якщо вже це не було видатним досягненням, «Об’ектив» мiг показувати положення будь-якоi частини Галактичного поля вiдносно трьох просторових осей або вiдносно центру.

Саме через це «Об’ектив» спричинив справжню революцiю у мiжзоряних подорожах. У днi юностi мiжзоряних мандрiв розрахунок кожного стрибка крiзь гiперпростiр означав значний обсяг роботи, що займало вiд одного дня до одного тижня – i ця робота здебiльшого полягала у бiльш-менш точному розрахунку «позицii корабля» за Галактичною шкалою стандартiв. По сутi, йшлося про ретельне спостереження за щонайменше трьома значно вiддаленими одна вiд одноi зiрками, мiсцерозташування яких вiдносно довiльно вибраного галактичного нуля третього порядку було вiдоме.

У цьому словi «вiдоме» насправдi ховався пiдступ. Для будь-кого, хто ознайомлений iз зоряним полем з однiеi конкретноi точки вiдлiку, зiрки е такими ж неповторними, як i люди. Але варто стрибнути хоча б на десять парсекiв, i навiть ваше власне сонце неможливо буде впiзнати. Воно навiть може зникнути з поля зору. Вiдповiддю, звичайно, був спектроскопiчний аналiз. Упродовж столiть основним об’ектом мiжзоряноi iнженерноi справи був аналiз «свiтлового пiдпису» все бiльшоi i бiльшоi кiлькостi зiрок iз усе бiльшою деталiзацiею. Водночас зростала точнiсть самого стрибка, затверджувалися стандартнi маршрути подорожей через Галактику, вiдтак мiжзорянi мандрiвки ставали все менше мистецтвом i все бiльше наукою.

І все ж навiть за часiв Фундацii з ii вдосконаленими комп’ютерами i новим методом механiчного сканування зоряного поля для пошуку вiдомого «свiтлового пiдпису» iнодi потрiбно було витратити кiлька днiв, щоби знайти три зiрки, а потiм обчислити iхню позицiю в регiонах, що ранiше були незнайомi пiлоту.

Поява «Об’ектива» докорiнно змiнила стан речей. По-перше, для всiх обчислень тепер потрiбнi були координати лише однiеi зiрки. По-друге, з ним мiг дати собi раду навiть такий новачок у космосi, як Ченнiс.

Найближчою видимою зiркою у цей момент була Вiнсеторi, якщо виснувати iз розрахункiв стрибка i появи у центрi екрана яскравоi цятки. Ченнiс сподiвався, що це i е Вiнсеторi.

Робочий екран «Об’ектива» був розташований поруч iз бортовим екраном корабля, i Ченнiс увiв на ньому координати Вiнсеторi. Потiм увiмкнув реле, i перед ним яскраво спалахнуло зоряне поле, в центрi якого теж була яскрава зiрка, що на позiр не мала жодного вiдношення до тiеi, першоi. Вiн налаштував «Об’ектив» вздовж осi Z i розширював поле, поки фотометр показав, що обидвi зiрки мають однакову яскравiсть.

Ченнiс подивився на другу зiрку через бортовий екран i виявив, що перша, на робочому екранi, аналогiчна. Вiн повiльно встановив на робочому екранi такий самий кут вiдхилення. Скривився i з невдоволеною гримасою вiдхилив результат. Потiм покрутив знову – на екранi з’явилася друга зiрка, потiм – третя. Чоловiк усмiхнувся. Нарештi вдалося. Можливо, фахiвець iз натренованим просторовим сприйняттям змiг би зробити це з першоi спроби, але в нього вийшло з третьоi.

Це було коригування. Тепер останнiй крок – два поля перекрилися i злилися в якусь подобу свiтляного моря не надто правильноi форми. Бiльшiсть зiрок двоiлися. Але остаточне налаштування зайняло небагато часу.

Подвiйнi зiрки розтанули одна в однiй, залишилося одне поле, i тепер «позицiю корабля» можна було прочитати безпосередньо на циферблатах. Уся процедура зайняла менше нiж пiвгодини.

Ченнiс знайшов Прiтчера в його особистiй каютi. Генерал готувався до сну. Вiн пiдняв голову.

– Якiсь новини?

– Нiчого особливо. Ще один стрибок – i будемо на Тазендi.

– Я знаю.

– Не хочу надто тобi набридати, якщо ти вже лягаеш спати, але скажи, чи ти переглянув плiвку, пiдiбрану в Сiлi?

Ген Прiтчер кинув зневажливий погляд на згадану статтю, що лежала у чорному корпусi на низькiй книжковiй полицi.

– Так.

– І що ти думаеш з цього приводу?

– Думаю, що якщо у цьому регiонi Галактики за всю ii iсторiю й iснувала якась наука, то зараз вона вже повнiстю втрачена.

Ченнiс широко усмiхнувся.

– Я розумiю, що ти маеш на увазi. Це доволi сумно, чи не так?

– Нi, якщо ти любиш читати хронiки державцiв. Хоча вони, я сказав би, не заслуговують на довiру в обох випадках: там, де iсторiя торкаеться головним чином особистостей, картинки стають або чорними, або бiлими – вiдповiдно до iнтересiв автора. Я вважаю все це абсолютно непотрiбним.

– Але там йдеться про Тазенду. Ось на чому я намагався зробити акцент, коли дав тобi цю плiвку. Це едине джерело зi згадкою про них, яке я змiг вiднайти.

– Чудово. У них е хорошi i поганi державцi. Вони завоювали небагато планет, якiсь битви виграли, якiсь програли. Нiчого особливого. Навряд чи, Ченнiсе, це додае щось суттеве до твоеi теорii.

– Але ти випустив з уваги кiлька моментiв. Хiба ти не помiтив, що вони нiколи не утворювали коалiцiй? Вони завжди залишалися поза полiтикою у цiй зорянiй глухоманi. Як ти кажеш, вони завоювали небагато планет, але потiм зупинилися – i не тому, що зазнали якоiсь приголомшливоi поразки. Схоже на те, нiби вони розширюють свою територiю настiльки, щоби бути в змозi захистити себе, але не настiльки, щоби привертати увагу.

– Дуже добре, – пролунала байдужа вiдповiдь. – Я не заперечую проти висадки. У найгiршому випадку – змарнуемо трохи часу.

– О нi. В найгiршому випадку ми зазнаемо цiлковитоi поразки. Якщо це виявиться Другою Фундацiею. Не забувай, що це може бути свiт, в якому е стiльки Мулiв, що всiх iх тiльки Космос може знати.

– То що ти пропонуеш?

– Висадитися на якiйсь незначнiй пiдвладнiй iм планетi i спершу вивiдати про Тазенду якомога бiльше, а потiм вже iмпровiзувати.

– Гаразд. Не заперечую. А тепер, якщо ти не проти, я хотiв би вимкнути свiтло.

Ченнiс махнув рукою i вийшов.

У темнiй маленькiй кiмнатi, на острiвцi рухомого металу, що загубився у безмежжi космосу, генерал Ген Прiтчер не мiг заснути, прокручуючи в головi думки, що привели його до таких фантастичних висновкiв.

Якщо все те, що вiн iз болем змушений був визнати за правду – а в такому випадку всi факти збiгалися, – то виходить, що Тазенда е Другою Фундацiею. Інших варiантiв немае. Але яким чином? Яким чином?

Невже це може бути Тазенда? Звичайний свiт? Нiчим не примiтний? Глухий закуток, що загубився серед уламкiв Імперii? Скалка серед уламкiв? Вiн пригадав, нiби з вiдстанi, зморщене обличчя Мула i його високий голос, коли той розповiдав про старого психолога з Фундацii, Еблiнга Мiса – едину людину, котра, можливо, дiзналася таемницю Другоi Фундацii.

Прiтчер згадав напругу в Мулових словах: «Мiса нiби переповнювало здивування. Здавалося, Друга Фундацiя перевершила всi його очiкування, рушивши у напрямку, абсолютно вiдмiнному вiд того, що вiн мiг би припустити. Якби ж я тiльки мiг прочитати його думки, а не емоцii! Але його емоцii були простi – це стало для нього величезною несподiванкою».

Несподiванка – ось що було ключовим словом. Щось надзвичайно дивовижне! А тепер з’явився цей хлопчик, цей усмiхнений юнак, який жваво i весело розповiдае про Тазенду та ii непримiтну вiдсталiсть. І вiн повинен мати рацiю. Повинен. Інакше все це не мае сенсу.

Остання думка, що промайнула у свiдомостi Прiтчера, була трохи зловтiшною. Цей гiперпросторовий маячок на лiнii зв’язку все ще на мiсцi. Годину тому вiн його перевiрив, коли Ченнiса не було поруч.


Друга iнтерлюдiя

Це була випадкова зустрiч у передпокоi зали засiдань Ради – лише кiлька хвилин перед тим, як зайти до зали, щоб зайнятися злободенними справами – i тiльки швидкий обмiн кiлькома думками.

– Отже, Мул уже в дорозi.

– Так, я теж це чув. Ризиковано. Дуже ризиковано!

– Нi, якщо справи йтимуть, як заплановано.

– Мул не звичайна людина, i вибраними ним iнструментами важко манiпулювати так, щоби вiн цього не помiтив. У контрольованi уми важко проникати. Кажуть, що вiн уже помiтив кiлька випадкiв.

– Так, але я не бачу, як цього можна уникнути.

– Легше працювати з тими, хто не контролюеться. Але таких людей на його керiвних посадах дуже мало…

Вони зайшли до зали. Іншi з Другоi Фундацii рушили за ними.




3. Двое чоловiкiв i селянин


Россем – один iз тих маргiнальних свiтiв, якими зазвичай нехтують у галактичнiй iсторii i якi майже нiколи не привертають увагу мiрiад людей iз щасливiших планет.

В останнi днi Галактичноi Імперii у його пустелях жила невелика кiлькiсть полiтичних засланцiв, а обсерваторiя та маленький флотський гарнiзон слугували для того, щоб не допустити цiлковитого занедбання планети. Пiзнiше, у зловiснi днi чвар, ще до Гарi Селдона, збiдованi люди – втомленi десятилiттями нестабiльностi та небезпеки, життям на розграбованих планетах, спостереженням за примарною змiною iмператорiв, якi торували свiй шлях до багряницi заради кiлькох безплiдних рокiв правлiння – втiкали з густонаселених центрiв i шукали притулку у безплiдних куточках Галактики.

Уздовж холодних пустель Россема тулилися села. Його червоне сонце було маленьким рум’яним скнарою, який тримав усе скупе тепло бiля себе, тож дев’ять мiсяцiв на рiк на землi лежав тонкий шар снiгу. Весь цей час мiсцевi злаки тихо спали у грунтi, а потiм, коли вперте промiння сонця пiдвищувало температуру майже до п’ятдесяти градусiв,[5 - 10 градусiв за Цельсiем.] росли i дозрiвали ледь не з панiчною швидкiстю.

Маленькi тварини, схожi на кiз, общипували траву на луках, розгрiбаючи снiг своiми крихiтними трипалими копитцями.

Таким чином, жителi Россема мали хлiб, молоко i – коли могли зберегти тварин – ще й м’ясо. Темнi та зловiснi лiси, що обплутали своiми сучкуватими деревами половину екваторiальноi частини планети, постачали людям жорстку, дрiбношарову деревину для будiвництва жител.

Це дерево, разом iз хутром та деякими мiнералами, навiть вiдправляли на експорт, i кораблi Імперii час вiд часу прилiтали сюди, привозячи навзаем сiльськогосподарську технiку, атомнi обiгрiвачi i навiть телевiзори. Останнi справдi не були такими вже недоречними, оскiльки довга зима вганяла селян у самотню глибоку сплячку.

Імперська iсторiя проходила повз селян Россема. Торговi кораблi, що зупинялися на планетi, роблячи швидкi стрибки, могли приносити якiсь новини; iнодi прибували новi втiкачi – якось навiть прилетiла вiдносно велика група, та так i залишилася – i зазвичай привозили з собою новини про галактичнi подii.

Тiльки у таких випадках россемiти дiзнавалися про кровопролитнi битви та розстрiл кожного десятого жителя або про тиранiв-iмператорiв i непокiрних намiсникiв. Вони зiтхали, хитаючи головами, пiдтягали хутрянi комiрцi ближче до бородатих облич, i сидячи на сiльському майданi пiд кволим сонцем, фiлософствували про людську злобу.

А потiм, за якийсь час, торговi кораблi перестали прилiтати зовсiм, i жити стало важче. Припинилися поставки смачних iмпортних харчiв, тютюну та технiки. У невиразних словах, що приносили телевiзiйнi гiперхвилi, вчувалося все бiльше тривоги. А насамкiнець до них долетiла звiстка про те, що Трентор розграбований. Велика столиця всiеi Галактики, чудова, легендарна, неприступна та неперевершена домiвка iмператорiв, розорена i лежить у руiнах.

Це було щось немислиме, i багатьом селянам Россема, якi все життя порпалися у своiх полях, могло здатися, що це вся Галактика от-от загине.



А потiм одного дня знову прилетiв корабель. Старi люди в усiх селах мудро кивали i, пiдводячи змученi очi, шепотiли, що в часи iхнiх батькiв теж таке було – таке, та не зовсiм.

Цей корабель не був iмперським. На його носi бракувало емблеми Імперii – зорельота та сонця. Вiн радше скидався на громiздке одоробло, злiплене з уламкiв старiших кораблiв. І люди, якi жили в ньому, називали себе солдатами Тазенди. Селяни були збитi з пантелику. Вони не чули про Тазенду, але все ж таки зустрiли солдатiв гостинно, як заведено. Прибульцi детально розпитували про природу планети, кiлькiсть жителiв, кiлькiсть мiст (це слово селяни помилково сприйняли як «села», заплутавши гостей), тип економiки тощо.

Потiм прилетiли iншi кораблi i поширили по всiй планетi прокламацii, де оголошувалося, що тепер Тазенда е правлячим свiтом, що податковi станцii будуть розташованi по всьому екватору – у населених регiонах – i що кожного року, згiдно з податковими формулами, стягуватиметься певний вiдсоток хутра та зерна.

Россемiти безтямно заклiпали очима, не розумiючи слова «податки». Коли прийшов час збору, багато хто з них заплатив, або стояв нi в сих, нi в тих, коли прибульцi в мундирах вантажили до широких наземних машин зiбране збiжжя та шкури.

То тут, то там обуренi селяни збиралися групками i зустрiчали чужинцiв зi старовинними мисливськими рушницями, але нiчого з цього не вийшло. Коли прилетiли люди з Тазенди, вони з бурчанням розiйшлися i лише з тривогою спостерiгали за тим, як iхня важка боротьба за iснування ставала ще важчою.

Але поступово було встановлено нову рiвновагу. Тазендiйський губернатор скромно жив у селi Джентрi, звiдки вигнали всiх россемiтiв. Вiн зi своiми урядовцями був схожий на сiрих потойбiчних iстот i нечасто потрапляв на очi россемiтам. Збирачi податкiв – россемiти, якi перебували на службi Тазенди – час вiд часу навiдувалися до селян, але тi вже призвичаiлися до цього, вiдтак навчилися ховати збiжжя, худобу заганяти у лiси i не показувати достаток у хатi. Потiм клеiли дурня, запевняючи збирачiв, що все, що тi бачать, i е iхнiм майном.

Проте навiть того, що виростало, дедалi меншало, податки також зменшувалися, так нiби Тазенда втомилася здирати грошi з цього убогого свiту.

Із часом виникла торгiвля, тож, можливо, Тазенда дiйшла висновку, що така справа значно прибутковiша. Жителi Россема вже не отримували бездоганнi вироби Імперii, але навiть тазендiйськi машини та харчi були кращими за рiдний мотлох. Привозили i жiночий одяг – кращий вiд сiрого домотканого вбрання, i це вже було не абищо!

Таким побитом галактична iсторiя знову потекла собi тихомирно, а селяни знову порпалися у своiй землi.



Вийшовши з хати, Наровi чхнув у бороду. Перший снiг уже сiявся на тверду землю, i тьмяне небо вкрили рожевi хмари. Вiн уважно глянув угору i вирiшив, що бурi не буде. Можна без проблем поiхати до Джентрi i позбутися надлишкiв зерна, обмiнявши iх на консерви, яких потiм вистачить на довгу зиму.

Вiн розвернувся i, вiдчинивши дверi, гаркнув:

– Ти машину заправив, довбню?

Зсередини хтось вiдгукнувся. До цього голосу приеднався найстарший син Наровi, чия коротенька борiдка була ще похлоп’ячому рiденькою.

– Машина, – похмуро вiдповiв вiн, – заправлена i добре iде, але осi в поганому станi. Моеi вини тут нема. Я вже казав тобi, що тут потрiбен спецiалiст.

Старий вiдступив, глянув на свого сина i, насупивши брови, пiдняв пiдборiддя.

– То, може, я в цьому винен? Де i як я тобi вiзьму того спецiалiста? Хiба в мене був за цi п’ять рокiв нормальний урожай? Чи, може, мою худобу болячки не мучили? Чи, може, звiрi самi iз себе шкуру знiмали…

– Наровi! – з хати пролунав добре знайомий голос, зупинивши чоловiка на пiвсловi. Вiн пробурчав: – Добре, добре… тепер ще й твоя мати мусить утрутитися у справи мiж батьком i сином. Виведи машину i простеж за тим, щоб причепи були надiйно закрiпленi.

Вiн плеснув руками у рукавицях i ще раз глянув на небо. Над головою клубилися тьмяно-червонi хмари, а в промiжках мiж ними визирало сине холодне небо. Сонце ховалося за цим покровом.

Вiн уже збирався опустити голову, коли його очi зачепилися за щось у небi, палець мимоволi пiднявся вгору, i вiн широко роззявив рота, забувши, що надворi мороз.

– Жiнко, – рiзко гукнув вiн. – Йди-но сюди, стара.

Із вiкна вигулькнуло обурене обличчя. Жiнчинi очi простежили за його пальцем, а тодi почулося охання. Скрикнувши, дружина збiгла вниз дерев’яними сходами, спiшно закутуючись у теплу хустку та якесь рядно. Коли вона зупинилася бiля чоловiка, рядно абияк укривало ii голову та вуха, а хустка неохайно звисала з плечей.

– Це ж корабель iз зовнiшнього космосу, – прогугнявила вона.

Наровi сердито вiдповiв:

– Звичайно, а що ж iще це може бути? У нас гостi, стара, гостi!

Корабель повiльно спускався на голе замерзле поле на пiвнiчнiй дiлянцi ферми Наровi.

– Але що ж нам робити? – охнула жiнка. – Чи можемо ми проявити до цих людей гостиннiсть? Чи пiдiйде iм долiвка нашоi халупи i залишки вчорашнього кукурудзяного коржа?

– То iм iти до наших сусiдiв чи що? – Наровi, який вже аж побуряковiв вiд холоду, своiми руками у хутряних рукавичках схопив жiнку за дужi плечi.

– Серденько мое, – промуркотiв вiн, – ти принесеш два крiсла з нашоi кiмнати, подивишся, яке жирне козенятко можна зарiзати i обсмажити з бульбою; i спечеш свiжий корж. А я зараз пiду привiтати цих можновладцiв iз зовнiшнього космосу i… i… – Вiн iзсунув набiк свiй великий капелюх i нерiшуче почухав потилицю. – Так, i вiзьму iз собою глечик бражки. Щось мiцненьке – це завжди приемно.

Пiд час цiеi промови жiнка лише безгучно вiдкривала рот. Вона не зронила нi слова. І лише коли вiн закiнчив, щось нерозбiрливо прохрипiла.

Наровi пiдняв палець.

– Стара, що казали старiйшини тиждень тому? Га? Поворуши мiзками. Старiйшини ходили вiд ферми до ферми – самi! Уяви собi, наскiльки це важливо! І казали: якщо приземлятимуться якiсь кораблi iз зовнiшнього космосу, iх негайно потрiбно про це повiдомити – за наказом губернатора.

І як менi тепер не скористатися можливiстю здобути прихильнiсть можновладцiв? Подивись уважно на цей корабель. Ти бачила щось подiбне? Цi люди iз зовнiшнього космосу багатi i значимi. Сам губернатор розсилае про них настiльки термiновi повiдомлення, що старiйшини мусять самi ходити вiд ферми до ферми у таку холодну погоду. Мабуть, уже по всьому Россему розiслали звiстку про те, що цi люди вкрай потрiбнi лордам Тазенди – i от вони приземляються на моiй фермi.

Вiн аж пiдстрибнув вiд нетерплячки.

– Виявимо до них належну гостиннiсть, а потiм вони самому губернатору замовлять за мене слiвце, а там… чого на свiтi не бувае?!

Його дружина раптом вiдчула мороз, що пощипував ii крiзь тонкий домотканий одяг. Вона поспiшила до дверей, крикнувши через плече:

– У такому разi поквапся.

А Наровi вже мчав у тому напрямку, де приземлився корабель.

Нi холод цього свiту, нi його порожнi та похмурi простори не турбували генерала Гена Прiтчера. Втiм, як i злиденнi околицi, чи спiтнiлий вiд завзяття селянин.

Корабель, залишений у космосi, за звичайних обставин мiг дати собi раду, але все ж таки вiн особисто почувався не надто впевнено. Звичайно ж, вiдповiдав за цей крок Ченнiс. Прiтчер подивився на молодого чоловiка i зауважив, як той весело пiдморгуе у бiк щiлини в хутрянiй передiлцi, де на мить з’явилося зацiкавлене жiноче обличчя.

Що ж, принаймнi Ченнiс поводився абсолютно невимушено. Цей факт Прiтчер вiдзначив iз якимось сарказмом. Усе поки що йшло не так, як спланував Ченнiс. А тим часом браслети на iхнiх зап’ястях залишалися единим засобом зв’язку з кораблем. Раптом господар широко всмiхнувся, кiлька разiв схилив голову й улесливо сказав:

– Шляхетнi лорди, я з превеликою радiстю насмiлюся вам сказати, що мiй старший син – хороший, достойний хлопець, якому лише моя бiднiсть не дае змоги здобути добру освiту – звiстив мене, що незабаром прибудуть старiйшини. Сподiваюся, що перебування тут було для вас приемним, як i моi скромнi побутовi умови, якi можу собi дозволити – позаяк я бiдний, хоч i працьовитий, чесний i скромний фермер, це вам тут будь-хто пiдтвердить.

– Старiйшини? – невимушено поцiкавився Ченнiс. – Це головнi люди у вашому регiонi?

– Так, шляхетнi лорди, i всi вони чеснi та гiднi люди, бо все наше село знане на Россемi як справедливе i праведне мiсце – хоча життя тут важке, i врожаi на полях та здобич у лiсах – мiзернi. Можливо, ви, шляхетнi лорди, скажете старiйшинам про мою повагу до мандрiвникiв i, може, станеться так, що вони виклопочуть для мене новий фургон, бо старий уже ледь повзае, а лише вiд нього залежить наш прожиток.

Вiн дивився на них iз таким смиренням i напруженням, що Прiтчер поблажливо кивнув, як i належало «шляхетним лордам», якими iх тут вважали.

– Повiдомлення про вашу гостиннiсть досягне вух старiйшин.

Потiм вони ненадовго залишилися наодинцi, i Прiтчер скористався цим моментом, щоб поговорити з Ченнiсом, який вже явно почав куняти.

– Менi не дуже подобаеться ця iдея про зустрiч зi старiйшинами, – сказав вiн. – Ти маеш якiсь думки щодо цього?

Ченнiс начебто здивувався.

– Нi. Що саме тебе турбуе?

– Менi здаеться, ми маемо тут важливiшi справи, нiж привертати до себе увагу.

Ченнiс квапливо заговорив тихим, монотонним голосом:

– Для того, щоб зробити наступнi кроки, нам, можливо, необхiдно буде привернути увагу. Ми не знайдемо потрiбних людей, Прiтчере, якщо будемо просто рухатися навпомацки. Люди, якi керують за допомогою розумових трюкiв, необов’язково повиннi мати офiцiйну владу. Ймовiрнiше за все, психологи Другоi Фундацii становлять украй незначну меншiсть у пропорцii до всього населення – так само як у вашiй Першiй Фундацii технiки та вченi. Звичайнi жителi, ймовiрно, такi ж, як i повсюди. Психологи ж можуть напрочуд добре таiтися, а владнi люди при цьому щиро вважатимуть себе справжнiми хазяями. Наше вирiшення цiеi проблеми можна знайти тут, на цьому замерзлому шматку планети.

– Я нiчого не розумiю.

– Ну послухай, це ж доволi очевидно. Тазенда, мабуть, е величезним свiтом – iз мiльйонами чи сотнями мiльйонiв населення. Як ми зможемо iдентифiкувати серед них психологiв i повiдомити Муловi, що дiйсно знайшли Другу Фундацiю? Але тут, у цьому крихiтному селянському свiтi, на залежнiй планетi, всi тазендiйськi правителi, як сказав наш господар, зосередженi у своему головному селi Джентрi. Їх там може бути лише кiлька сотень, Прiтчере, i серед них мусить бути хоч один або й навiть кiлька людей iз Другоi Фундацii. Зрештою, ми потрапимо туди, але давай спочатку побачимося зi старiйшинами – це логiчний крок на нашому шляху.

Вони трохи вiдсунулися один вiд одного, коли до кiмнати знову влетiв iхнiй чорнобородий i чомусь дуже схвильований господар.

– Шляхетнi лорди, старiйшини вже йдуть. Я ще раз дуже прошу вас закинути про мене слiвце… – Вiн зiгнувся майже вдвое у приступi улесливостi.

– Ми неодмiнно згадаемо про вас, – сказав Ченнiс. – Це вашi старiйшини?

Це, очевидно, були вони. Їх було трое.

Один пiдiйшов i, вклонившись iз гiднiстю та повагою, сказав:

– Для нас це честь. Транспорт уже чекае, шановне панство, i ми будемо радi поспiлкуватися з вами у нашiй залi засiдань.


Третя iнтерлюдiя

Перший Спiкер задумливо дивився на нiчне небо. Перистi хмари мчали у свiтлi зiрок. Космос мав вiдверто ворожий вигляд. Вiн i сам собою був холодним i страшним, а тепер десь у ньому ще й ховалася ця дивна iстота, Мул, i вiд цього небо видавалося ще темнiшим i лиховiснiшим.

Зустрiч закiнчилася. Вона тривала недовго. Були певнi сумнiви та питання, пов’язанi зi складнiстю математичного доведення можливостi впливу на розумового мутанта iз неврiвноваженою психiкою. Потрiбно було врахувати всi можливi варiанти. Чи правильно вони дiють? Десь у цьому районi космосу – не так уже й далеко за галактичними масштабами – був Мул. Що вiн запланував?

Упоратися з його людьми було доволi просто. Вони зреагували – i реагують – згiдно з планом. А як щодо самого Мула?




4. Двое чоловiкiв i старiйшини


Старiйшини цього району Россема не зовсiм виправдали iхнi очiкування. Вони не були звичайною екстраполяцiею селянства – старшi, авторитетнiшi, менш доброзичливi.

Анiтрохи.

Те почуття власноi гiдностi, зауважене пiд час першоi зустрiчi, проявлялося дедалi глибше, аж доки не стало iхньою визначальною рисою.

Вони сидiли за овальним столом, нiби група видатних i поважних мислителiв. Бiльшiсть iз них уже проминули вiк свого фiзичного розквiту, хоча навiть бороди у тих кiлькох, котрi iх мали, були акуратними i доглянутими. І все ж серед старiйшин вистачало i людей, молодших за сорок, тож очевидно, що слово «старiйшини» було радше титулом, що засвiдчував повагу, а не вказiвкою на вiк.

Двое гостей iз зовнiшнього космосу сидiли за столом на почесному мiсцi i в урочистiй тишi, що супроводжувала доволi невибагливу iжу – радше церемонiальну, нiж поживну – та призвичаювалися до новоi обстановки, що контрастувала з попередньою.

Пiсля закiнчення трапези i двох шанобливих зауважень (занадто коротких, щоб iх можна було назвати промовами), зроблених, очевидно, найшанованiшими старiйшинами, збори набули неформального характеру.

Здавалося, гiднiсть, продемонстрована пiд час прийому чужоземцiв, нарештi поступилася мiсцем люб’язнiй сiльськiй цiкавостi та доброзичливостi.

Усi з’юрмилися навколо двох чужинцiв, i на тих ринула цiла злива запитань.

Їх розпитували, чи важко керувати космiчним кораблем, скiльки людей потрiбно для цiеi роботи, чи можна виготовити кращi двигуни для iхнiх наземних автомобiлiв; чи правда, що в iнших свiтах рiдше падае снiг – кажуть, у Тазендi так i е; скiльки народу живе у iхньому свiтi i чи вiн такий же завеликий, як i Тазенда, чи далеко вiн розташований; iз чого зiтканий iхнiй одяг i чому вiн мае металевий блиск; чому вони не носять хутро; чи голяться щодня, що за камiнь на перснi Прiтчера – перелiк розтягувався до безкiнечностi.

Питання майже завжди адресувалися Прiтчеру – так нiби вони, сприйнявши його за старшого, автоматично надiлили бiльшим авторитетом. Прiтчер змушений був давати все розлогiшi вiдповiдi. Здавалося, нiби його оточив дитячий натовп. Їхнi питання були сповненi цiлковитого й щирого подиву. Їхньому прагненню дiзнатися про все просто неможливо було опиратися чи вiдмовити.

Прiтчер пояснив, що космiчними кораблями неважко керувати, а команди бувають рiзними, залежно вiд розмiру корабля – вiд однiеi до багатьох осiб, що вiн не знае устрою двигунiв iхнiх автомобiлiв, але, без сумнiву, iх можна покращити, що клiмат у рiзних свiтах рiзноманiтний майже до безкiнечностi, що у його свiтi живуть багато сотень мiльйонiв жителiв, але свiт цей набагато менший i мiзернiший за велику iмперiю Тазенда, що iхнiй одяг зiтканий iз силiконового пластику, у якому металевий блиск створений за рахунок правильноi зорiентованостi поверхневих молекул, що цей одяг може штучно обiгрiватися, тож нiяке хутро непотрiбне, що вони голяться щодня, а камiнь на його перснi називаеться аметистом. Питання лунали одне за одним. Вiн вiдчув, як цi наiвнi провiнцiали мимоволi розтоплюють його серце.

І щоразу, коли вiн вiдповiдав, помiж старiйшинами починалося жваве обговорення – здаеться, вони дiлилися враженнями вiд почутого. Зрозумiти про що вони розмовляють було майже неможливо, оскiльки вони переходили на власну акцентовану версiю унiверсальноi галактичноi мови, що за час перебування в iзоляцii вiд потокiв живоi мови архаiзувалася.

Можна сказати, що iхнi короткi коментарi були на межi розумiння, але сама суть вiд стороннiх вислизала.

Нарештi Ченнiс не витримав i перервав:

– Шановне панство, ви мали би трохи вiдповiсти i на нашi питання, оскiльки ми тут чужi i нам було би дуже цiкаво дiзнатися про все, що пов’язано з Тазендою.

І тут запанувала тиша, i кожен iз досi балакучих старiйшин замовк. Їхнi руки, якими вони так швидко й витончено жестикулювали пiд час розмови, надаючи своему мовленню бiльшоi експресii та рiзноманiтнiших вiдтiнкiв, раптом мляво опустилися на колiна. Вони крадькома поглядали один на одного, явно бажаючи, щоб за них говорив хтось iнший.

Прiтчер швидко втрутився у розмову:

– Мiй супутник питае про це з доброзичливою метою, через ту славу Тазенди, якою повниться Галактика, i ми, звичайно, повiдомимо губернаторовi про вiрнiсть та любов старiйшин Россема.

Нiхто не зiтхнув iз полегшенням, але iхнi обличчя посвiтлiшали. Один зi старiйшин погладив бороду великим та вказiвним пальцями, випрямляючи ii невеликий завиток, i заявив:

– Ми вiрнi слуги володарiв Тазенди.

Роздратування Прiтчера прямолiнiйним питанням Ченнiса вщухло. Принаймнi, вiн пересвiдчився, що вiк, наближення якого вiн вiдчував останнiм часом, не позбавив його здатностi загладжувати грубi помилки iнших.

Вiн продовжив:

– У нашiй далекiй частинi Всесвiту ми мало знаемо про iсторiю володарiв Тазенди. Зважимося припустити, що вони милостиво правили тут упродовж тривалого часу.

Вiдповiдав той самий старiйшина, який говорив ранiше. Всi iншi якось природно i непомiтно поступилися йому цим правом. Вiн сказав:

– Уже навiть дiд найстаршого з-помiж нас не згадае тих часiв, коли володарiв тут не було.

– Це були мирнi часи?

– Це були мирнi часи! – Вiн завагався. – Губернатор сильний i могутнiй володар, який не вагаючись, покарав би зрадникiв. Нiхто з нас, звичайно, до зрадникiв не належить.

– Гадаю, у минулому вiн покарав тих, хто на це заслуговував. Знову вагання.

– Тут нiхто не був зрадником – нi нашi батьки, нi батьки наших батькiв. Але в iнших свiтах були такi люди, i вони знайшли свою смерть дуже швидко. Недобре думати про це, бо ми скромнi люди, бiднi фермери, i не цiкавимося полiтичними справами.

У його голосi, як i в очах iнших, явно вiдчувався страх. Прiтчер спокiйно сказав:

– Чи не могли б ви нам повiдомити, як ми можемо потрапити на прийом до вашого губернатора?

Це прохання спричинило несподiване сум’яття.

Пiсля тривалоi мовчанки старiйшина сказав:

– А хiба ви не знаете? Губернатор буде тут завтра. Вiн чекав на вас. Для нас це велика честь. Ми… ми щиро сподiваемося, що ви скажете йому схвальнi слова про нашу вiдданiсть.

Усмiшка на обличчi Прiтчера трохи сiпнулася.

– Чекав на нас?

Старiйшина здивовано глянув то на одного, то на iншого.

– Ну… ось уже тиждень, як ми на вас чекаемо.



Їхнi кiмнати були, без сумнiву, найрозкiшнiшими в цьому свiтi. Прiтчер поселився в гiршiй. Ченнiс не проявив нiчого, крiм байдужостi до зовнiшнiх чинникiв.

Мiж ними з’явилася якась напруга – але вже iншоi природи, нiж ранiше. Прiтчер вiдчував, що настав час виносити якусь ухвалу, але все ж таки ще на щось вичiкував. Перша зустрiч iз губернатором могла збiльшити ставки до небезпечних розмiрiв i водночас допомогти виграти цю авантюру з багатократною перевагою. Дивлячись на Ченнiса, вiн вiдчув хвилю гнiву: у молодика помiж бровами пролягла невеличка складка, причому вiн iз якоюсь дражливою нерiшучiстю закопилив нижню губу. Генерал ненавидiв безглузде лицедiйство i прагнув покласти цьому край.

Вiн сказав:

– Схоже, на нас уже чекали.

– Так, – просто вiдповiв Ченнiс.

– І це все? Ти бiльше нiчого не хочеш додати? Ми прилетiли сюди i виявили, що губернатор уже чекае на нас. Цiлком iмовiрно, що ми дiзнаемося вiд губернатора, що i на самiй Тазендi нас теж чекають. І тодi який сенс в усiй нашiй мiсii?

Ченнiс пiдняв голову i, не приховуючи втоми у своему голосi, промовив:

– Очiкувати – це одне, а знати, хто ми i для чого прийшли, зовсiм iнше.

– Ти сподiваешся приховати це вiд людей iз Другоi Фундацii?

– Можливо. Чому б i нi? Ти готовий менi допомогти? Припустiмо, наш корабель виявили в космосi. Що незвичного в тому, що якась держава утримуе прикордоннi спостережнi пости? Навiть якби ми були звичайними чужинцями, то все одно зацiкавили б iх.

– Настiльки зацiкавили, що сам губернатор iде до нас, а не навпаки?

Ченнiс знизав плечима.

– Розберемося з цiею проблемою пiзнiше. Давай спочатку глянемо, що це за губернатор.

Прiтчер мляво вишкiрився. Ситуацiя ставала абсурдною. Ченнiс продовжив з якимось фальшивим захопленням:

– Принаймнi, ми знаемо одне. Тазенда е Другою Фундацiею, бо iнакше мiльйони зiбраних нами дрiбних доказiв помилковi. Чим iнакше можна пояснити той явний страх, в якому тримае цих тубiльцiв Тазенда? Я не бачу жодних ознак полiтичного панування. Вочевидь, iхнi групи старiйшин збираються довiльно i без жодних перешкод. Оподаткування, про яке вони кажуть, видаеться менi помiрним i не надто ефективним. Тубiльцi багато розводяться про бiднiсть, але мають вигляд здорових i ситих. Їхнi будинки незграбнi, а поселення примiтивнi, але очевидно, що вони цiлком вiдповiдають своему призначенню.

Справдi, цей свiт мене захоплюе. Я нiколи не бачив похмурiшого краю, але переконаний, що населення жодним чином не страждае i що в iхньому простому життi iм якось вдаеться пiдтримувати добре збалансований рiвень щастя, якого бракуе у складних популяцiях розвиненiших центрiв.

– То ти, виходить, шанувальник селянських чеснот?

– Хай боронять мене зiрки! – Ченнiса, здаеться, розвеселила ця iдея. – Я просто звертаю увагу на важливiсть усього цього. Вочевидь, Тазенда е ефективним адмiнiстратором – i ця ефективнiсть дуже вiдрiзняеться вiд ефективностi староi Імперii, чи Першоi Фундацii, чи навiть нашого Союзу. Вони всi механiчно перенесли всю владу на своiх пiдданцiв за рахунок нематерiальних цiнностей. Тазенда приносить щастя, що не залежить вiд достатку. Хiба ти не бачиш, що все iхне правлiння зорiентоване iнакше? Воно не фiзичне, а психологiчне.

– Справдi? – Прiтчер дозволив собi iронiю. – А як щодо страху, з яким цi старiйшини говорили про покарання зрадникiв цими добросердими психологами-адмiнiстраторами? Як це вiдповiдае твоiй тезi?

– А хiба вони були об’ектами покарання? Вони кажуть лише про покарання iнших. Так нiби знання про покарання настiльки добре iмплантоване у iхню свiдомiсть, що у застосуваннi самого покарання нема потреби. Вiдповiднi ментальнi установки так умiщенi в iхнi мiзки, що я впевнений: на планетi немае жодного тазендiйського солдата. Хiба ти сам усього цього не розумiеш?

– Можливо, зрозумiю, – сказав Прiтчер, – коли побачу губернатора. До речi, а якщо нашими мiзками теж управляють?

Ченнiс вiдповiв iз жорстоким презирством:

– Ти вже мав би до цього звикнути.

Прiтчер помiтно зблiд i з зусиллям вiдвернувся вiд нього. Того дня вони бiльше не розмовляли.



Була вже тиха, безвiтряна й холодна нiч, коли Прiтчер, прислухавшись до сну свого напарника, тихо налаштував свiй наручний передавач на ультрахвильовий дiапазон, що був недоступний для пристрою Ченнiса i, безшумно торкнувшись його нiгтем, установив зв’язок iз кораблем.

Вiдповiдь надiйшла у виглядi маленьких вiбрацiй, що ледь перевищували порiг сприйняття.

Прiтчер двiчi запитав:

– Ви ще не зв’язувалися? Йому двiчi вiдповiли:

– Нi. Ми завжди чекаемо.

Вiн устав iз лiжка. У кiмнатi було холодно, i чоловiк загорнувся у хутряну ковдру, всiвся у крiсло i задивився на скупчення зiрок, настiльки рiзних за своею яскравiстю та розташуванням навiть в одноманiтному туманi галактичноi лiнзи, що панувала у нiчному небi його рiдноi Периферii.

Десь там, помiж зiрками, була вiдповiдь на тi складнi питання, що переповнювали його, i Прiтчер вiдчув тугу за цiею вiдповiддю, що прийде i покладе цьому край.

На якусь мить вiн знову замислився, чи мав рацiю Мул, стверджуючи, що навернення позбавило його твердоi впевненостi в собi. А може, це просто вiк i непевнiсть цих останнiх рокiв?

Йому було вже байдуже. Вiн втомився.



Губернатор Россема приiхав без особливоi помпезностi. Його единим супутником був чоловiк у формi, який сидiв за кермом першого автомобiля.

Сам автомобiль мав пишний дизайн, але Прiтчеровi вiн здався малопродуктивним. Автомобiль незграбно розвертався; i не один раз зупинявся – можливо, через занадто швидке перемикання передач. Із його конструкцii вiдразу можна було зрозумiти, що вiн працював на хiмiчному, а не на ядерному паливi.

Тазендiйський губернатор м’яко ступив на тонкий шар снiгу i пройшов уперед мiж старiйшинами, якi вишикувалися у два ряди. Вiн швидко увiйшов усередину, не дивлячись на них. Старiйшини рушили назирцi.

Двое чоловiкiв iз Союзу Мула спостерiгали за всiм цим крiзь вiкна кiмнат. Вiн – губернатор – був кремезним, доволi мiцним, приземкуватим i невиразним.

Але що з того?

Прiтчер вилаяв себе за втрату самовладання, проте на його обличчi, звичайно, зберiгався крижаний спокiй. Вiн не вiдчував жодного приниження перед Ченнiсом, але добре тямив, що кров’яний тиск у нього пiдвищився, а в горлi пересохло.

Цей страх був неприродним. Вiн не належав до того типу тупих, позбавлених уяви людей без нервiв, якi були занадто бiднi на розум, щоб чогось боятися – але природний страх вiн мiг би пояснити i проiгнорувати.

Однак зараз усе було iнакше. Це був iнший страх.

Вiн швидко глянув на Ченнiса. Молодик лiниво дивився на своi нiгтi i спокiйно зачищав якусь дрiбну нерiвнiсть.

Щось усерединi Прiтчера викликало сильне обурення. І чому це Ченнiс не боiться психiчного навернення?

Прiтчер подумки опанував себе i спробував пригадати. Яким вiн був до того, як Мул навернув його з колись непохитного демократа? Пригадувалося важко.

Вiн не мiг повернутися думками у цi часи. Не мiг розiрвати мiцнi узи, що емоцiйно еднали його з Мулом. Вiн пам’ятав, що колись намагався вбити його, але не мiг згадати, якi емоцii охоплювали його тодi. Це мiг бути механiзм самозахисту, створений його власним розумом, але вiд самоi лише iнтуiтивноi згадки про цi можливi емоцii – не усвiдомлення деталей, а тiльки осягнення загального напряму – вiн вiдчував, як його починае нудити.

А якщо губернатор манiпулюе його свiдомiстю?

А якщо непомiтнi ментальнi щупальцi вихованця Другоi Фундацii пролiзли крiзь емоцiйнi трiщини у його гримi, розсунули iх i знову з’еднали…

Вiн уперше нiчого не вiдчув. Нi болю, нi потрясiння – нi навiть вiдчуття розриву. Вiн завжди любив Мула. Якщо i був колись час, задовго до того – задовго до цих п’яти коротких рокiв, – коли вiн вважав, що не любив його, ненавидiв його, – то це була жахлива iлюзiя. І сама згадка про цю iлюзiю змусила його знiяковiти.

Але вiн не вiдчув жодного болю.

Чи повториться це на зустрiчi з губернатором? Чи зiллеться все, що було ранiше – уся його служба Муловi, усi його життевi устоi, – iз цим каламутним сном з iншого життя, що мiститься в словi «демократiя»? Мул – це теж сон, i лише для Тазенди його вiрнiсть… Вiн рiзко вiдвернувся.

Його знову знудило.

А потiм вiн почув у вусi голос Ченнiса:

– Гадаю, це вiн, генерале.

Прiтчер знову повернувся. Один зi старiйшин мовчки вiдчинив дверi i став на порозi з виглядом, сповненим гiдностi та спокiйноi поваги.

Вiн сказав:

– Його свiтлiсть губернатор Россема вiд iменi володарiв Тазенди з радiстю даруе свiй дозвiл на аудiенцiю i пропонуе вам з’явитися перед ним.

– Звичайно. – Ченнiс рвучко пiдтягнув ремiнь i поправив на головi россемiтський капюшон.

Прiтчер зцiпив зуби. Починався справжнiй ризик.

Губернатор Россема не справив особливого враження своiм зовнiшнiм виглядом. Вiн був iз непокритою головою, i рiденьке свiтло-коричневе волосся, що вже почало сивiти, додавало йому м’якостi. Його кощавi надбрiвнi дуги похмуро нависали над очима, i тi, оточенi мереживом тонких зморшок, здавалися проникливими. Його нещодавно поголене пiдборiддя було маленьким та м’яким, через що будь-який псевдовчений-фiзiогномiст назвав би власника такого пiдборiддя «м’якотiлим».

Прiтчер уникав очей i спостерiгав за пiдборiддям. Вiн не знав, чи це дасть якийсь результат – якщо взагалi щось може дати результат.

Голос губернатора був пронизливим i байдужим:

– Ласкаво просимо до Тазенди. Мир вам! Ви вже поiли?


Четверта iнтерлюдiя

Два Спiкери проходили повз, i один зупинив iншого.

– Я маю звiстку вiд Першого Спiкера.

В очах iншого замерехтiло передчуття чогось недоброго.

– Точка перетину?

– Так! Можливо, ми доживемо, щоб побачити свiтанок!




5. Один чоловiк i Мул


Нiщо в дiях Ченнiса не вказувало на те, що вiн усвiдомив непомiтну змiну у своему ставленнi до Прiтчера та в iхнiх стосунках. Вiн вiдкинувся на спинку жорсткоi дерев’яноi лави, витягнувши перед собою ноги.

– Яке в тебе склалося враження про губернатора? Прiтчер знизав плечима.

– Нiякого. Як на мене, вiн точно не схожий на якогось психiчного генiя. Напрочуд жалюгiдний екземпляр Другоi Фундацii, якщо припустити, що вiн до неi належить.

– Ну, я так не вважаю. Менi важко сказати, який тут можна зробити висновок. Припустiмо, ти належиш до Другоi Фундацii, – Ченнiс замислився, – що б ти зробив? Припустiмо, ти розумiеш, для чого ми тут. Як би ти впорався з нами?

– Здiйснивши навернення, ясна рiч.

– Як Мул? – Ченнiс рiзко пiдняв голову. – А чи зрозумiли б ми це, якби вони нас навернули? Цiкаво… А якщо вони звичайнi психологи, але дуже розумнi.

– У такому разi я дуже швидко нас знищив би.

– І наш корабель? Нi. – Ченнiс похитав указiвним пальцем. – Прiтчере, старий, ми ж бо блефуемо. Як i вони. Це може бути лише блеф. Навiть якщо вони добре володiють емоцiйним контролем, ми з тобою – тiльки фасад. Вони повиннi боротися з Мулом i тому мають бути з нами настiльки ж обережнi, як i ми з ними. Гадаю, вони знають, хто ми такi.

Прiтчер холодно поглянув на нього.

– І що ти збираешся робити?

– Чекати, – вiдрiзав вiн. – Нехай вони прийдуть до нас. Вони занепокоенi, можливо, через корабель, але, мабуть, бiльше через Мула. Вони спробували блеф iз губернатором. Це не спрацювало. Ми залишилися незворушними. Тепер наступний, кого вони до нас пiдiшлють, буде представник Другоi Фундацii, i вiн запропонуе нам якусь угоду.

– А далi?

– А далi ми укладемо цю угоду.

– Сумнiваюся.

– Бо ти вважаеш, що це буде подвiйна гра стосовно Мула? Не буде.

– Нi, Мул у змозi впоратися з будь-якою подвiйною грою, що б ти не вигадав. Але я все одно не згоден.

– Бо не вiриш, що ми зможемо вести подвiйну гру з Другою Фундацiею?

– Мабуть, нi. Але й це не причина.

Ченнiс позирнув на предмет у руцi напарника i похмуро сказав:

– Хочеш сказати, що причина в цьому.

Прiтчер погойдав бластером.

– Ти маеш рацiю. Тебе заарештовано.

– За що?

– За зраду Першого Громадянина Союзу. У Ченнiса занiмiли губи.

– Що вiдбуваеться?

– Зрада! Як я вже сказав. А з мого боку – усунення проблеми.

– Ти маеш якiсь докази? Якiсь факти, припущення, фантазii? Ти з глузду з’iхав?

– Нi. А ти? Думаеш, Мул просто так вiдправляе шмаркачiв iз безглуздими й необачними мiсiями? Менi вже тодi це здалося дивним. Але я згаяв час, бо сумнiвався. Чому вiн вiдправив тебе? Бо ти постiйно скалишся i вдягаешся у моднi ганчiрки? Чи тому, що тобi двадцять вiсiм?

– Мабуть, тому, що менi можна довiряти. Чи логiчнi причини тебе не цiкавлять?

– А, можливо, тому, що тобi не можна довiряти. Що, як виявляеться, цiлком логiчно.

– Ми що тут змагаемось у парадоксах? Чи це якась словесна гра – хто скаже найменше, використавши найбiльше слiв?

Бластер наблизився, а разом iз ним i Прiтчер. Вiн зупинився перед юнаком.

– Встати!



Ченнiс неспiшно пiдвiвся, i м’язи його живота навiть не напружилися, коли дуло бластера вперлося в нього.

Прiтчер сказав:

– Мул хотiв знайти Другу Фундацiю. Це не вдалося нi йому, нi менi, а оскiльки цю таемницю не змiг розгадати жоден iз нас, значить, вона добре захована. Тому залишалася ще одна спiрна можливiсть – знайти шукача, який заздалегiдь знав, де схованка.

– І це я?

– Мабуть, так. Тодi я ще, звичайно, цього не розумiв, але мiй розум, хоч вiн i сповiльнений, усе ще працюе у правильному напрямку. Як легко ми знайшли «край зiрок»! З якою дивовижною точнiстю ти визначив правильне спрямування лiнзи серед нескiнченноi кiлькостi варiантiв! А зробивши це, ми знову ж таки вибираемо правильну точку для спостереження! Ти невиправний дурень! Невже ти настiльки мене недооцiнював, що навiть не замислився над тим, чи проковтну я таку комбiнацiю неможливих випадковостей?

– Хочеш сказати, що менi надто щастило?

– Аж занадто, нiж годилося б будь-якому вiрнопiдданому.

– Може, це тому, що в тебе занадто куцi уявлення про везiння?

Прiтчер знову тицьнув у нього бластером, хоча на його обличчi, що опинилося навпроти Ченнiса, лише холодний блиск очей видавав дедалi бiльший гнiв.

– Це тому, що тебе найняла Друга Фундацiя.

– Найняла? – В голосi Ченнiса прозвучало безмежне презирство. – Доведи.

– Або ти перебуваеш пiд психiчним впливом.

– Без вiдома Мула? Це смiшно.

– Із вiдома Мула. Саме так, мiй юний телепню. Із вiдома Мула. Чи гадаеш, що тобi дали би просто так погратися з кораблем? Ти привiв нас до Другоi Фундацii, як i планувалося.

– Я намагаюся знайти хоч якесь рацiональне зерно у цих безкiнечних словах. Можна тебе спитати: чому я мав усе це робити? Якби я був зрадником, то навiщо менi вести вас до Другоi Фундацii? Чому б менi просто не погасати Галактикою, весело стрибаючи туди-сюди, i знайти не бiльше, нiж знайшов ти пiд час усiх своiх експедицiй?

– Заради корабля. Цiлком очевидно, що жителям Другоi Фундацii потрiбна для самооборони ядерна зброя.

– Вигадай щось розумнiше. Один корабель нiчим iм не допоможе, i якщо вони вважають, що завдяки йому вивчать усю ядерну фiзику i наступного року збудують атомнi електростанцii, це воiстину неуявнi простаки. Такi ж простаки, як i ти.

– У тебе буде можливiсть пояснити це Муловi.

– Ми повертаемося на Калган?

– Навпаки. Ми залишимося тут. А Мул приеднаеться до нас приблизно через п’ятнадцять хвилин. Ти думаеш, вiн не стежив за нами, мiй спритний, кмiтливий i самозакоханий бовдуре? Ти добре нам пiдiграв. Можливо, ти не привiв би до нас наших жертв, але точно зробив би нас жертвами.

– Можна менi присiсти, – сказав Ченнiс, – i пояснити все у графiчних малюнках? Будь ласка.

– Ти будеш стояти!

– Що ж, я можу сказати це i стоячи. Ти гадаеш, що Мул стежив за нами за допомогою гiперреле на лiнii зв’язку?

Здавалося, бластер хитнувся. Ченнiс не був певен, що це дiйсно так. Вiн сказав:

– Щось у тебе не дуже здивований вигляд. Але я не марнуватиму час, гадаючи, прикидаешся ти чи нi. Так, я знав про це. А тепер, показавши тобi, що я знав те, чого, на твою думку, не мав би знати, я розповiм тобi те, чого ти не знаеш – я в цьому впевнений.

– Що ти все ходиш околяса, Ченнiсе?! Я гадав, що ти винахiдливiший.

– Винахiдливiсть тут нi до чого. Звичайно ж, iснували зрадники або ворожi агенти, якщо тобi бiльше подобаеться цей термiн. Але Мул довiдався про це у доволi дивний спосiб. Розумiеш, схоже, дехто з його навернених людей зазнав втручання.

Цього разу бластер дiйсно хитнувся. Це було очевидно.

– Я пiдкреслюю це, Прiтчере. Ось чому йому був потрiбен я. Я не був наверненим. Хiба вiн не пiдкреслював, що йому потрiбен не навернений? Вiн казав тобi про справжню причину чи нi?

– Спробуй щось iнше, Ченнiсе. Якби я був проти Мула, я би це знав. – Швидко i непомiтно щось промайнуло у мозку Прiтчера. Це те саме вiдчуття. Те саме. Звичайно, цей чоловiк бреше.

– Ти хочеш сказати, що вiдчуваеш вiдданiсть Муловi. Вiдданiсть нiхто не пiдробить. Мул сказав, що це можна було би занадто легко виявити. Але як ти почуваешся? Мляво? Ти почувався нормально з самого початку подорожi? Чи може, iнодi ти почувався дивно, так нiби ти – не зовсiм ти? Що ти зараз намагаешся зробити – пробити в менi дiрку, не натискаючи на спусковий гачок?

Прiтчер вiдвiв свiй бластер на пiвдюйма.

– Що ти хочеш усiм цим сказати?

– Я кажу, що тебе змiнили. Тебе обробили. Ти не бачив, як Мул установив це гiперреле. Ти нiкого не бачив за цим заняттям. Думаю, ти просто знайшов його там, утiм, як i я, i подумав, що це Мул установив його туди, i вiдтодi вважав, що вiн стежить за нами. Звичайно ж, передавач, що ти його носиш на зап’ястi, може зв’язуватися з кораблем на частотi, що не доступна для мене. Гадаеш, я цього не знав? – Тепер вiн говорив швидко i роздратовано. Його вдавана байдужiсть розчинилась у лютi. – Але зараз до нас звiдти летить не Мул. Не Мул.

– А хто ж тодi, якщо не вiн?

– Ну, а сам ти як гадаеш? Я знайшов це гiперреле того ж дня, коли ми вилетiли. Але я не припускаю, що це був Мул. У нього не було жодних пiдстав для обману. Хiба ти не розумiеш абсурднiсть цiеi ситуацii? Якби я був зрадником i вiн про це дiзнався, то навернув би мене так само легко, як i тебе, i витяг би з моiх мiзкiв таемницю мiсцерозташування Другоi Фундацii, не вiдсилаючи мене через пiв-Галактики. Хiба можна приховати вiд Мула якусь таемницю? А якби я цього не знав, то не мiг би його привести. Тож вiдправляти мене в будь-якому разi не мало сенсу.

Зрозумiло, що гiперреле мав покласти туди агент Другоi Фундацii. Це той, хто зараз летить до нас. І хiба ти дав би себе обдурити, якби твiй дорогоцiнний розум не зазнав втручання? Що в тебе в головi, якщо ти уявляеш собi таку неймовiрну дурницю i вважаеш ii мудрiстю? Я привiз корабель для Другоi Фундацii? І що б вони з ним робили?

Це ти iм потрiбен, Прiтчере. Ти знаеш про Союз бiльше, нiж будь-хто, крiм Мула, i ти не становиш для них загрози, а от вiн становить. Ось чому вони вклали напрямок пошуку в мою свiдомiсть. Звичайно ж, це було абсолютно неможливо – знайти Тазенду, навмання крутячи «Об’ектив». І я знав це. Але я знав i те, що Друга Фундацiя переслiдуе нас, i розумiв, що вони це запланували. Чому б не пограти у iхню гру? Це була битва блефiв. Їм потрiбнi були ми, а менi потрiбне було iхне мiсцерозташування – i лише космос вирiшить, хто кого переблефуе.

Але поки ти цiлитимешся в мене з бластера, програватимемо ми. І це, очевидно, не твоя iдея. Це вигадали вони. Вiддай менi бластер, Прiтчере. Я знаю, що тобi це здаеться неправильним, але це говорить не твiй розум, а Друга Фундацiя. Дай менi бластер, Прiтчере, i ми разом зустрiнемо те, що на нас насуваеться.

Прiтчер перелякано дивився на нього, дедалi бiльше заплутуючись. Схоже на правду! Чи мiг вiн настiльки помилитися? Звiдки в нього цей вiчний сумнiв у собi? Чому вiн не впевнений? Що змусило Ченнiса говорити так правдоподiбно?

Схоже на правду!

Або це його власний замучений розум бореться iз вторгненням чужинця.

Невже вiн роздiлився на двi частини?

Наче крiзь туман вiн дивився на Ченнiса, а тодi простягнув руку – i раптом усвiдомив, що збираеться вiддати йому бластер. І коли м’язи його руки вже почали скорочуватися, щоби зробити це, позаду нього повiльно вiдчинилися дверi – i вiн озирнувся.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=27067593&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Усi цитати з «Галактичноi Енциклопедii» взятi з ii 116-го видання, опублiкованого 1020 р. е. ф. «Encyclopedia Galactica Publishing Co», видавництвом «Terminus», iз дозволу видавцiв. (Прим. авт.)




2


«Стрибки зорями» (star hopping) – пошук тьмяноi зiрки на небi з допомогою телескопа, коли за орiентир беруть яскраву зiрку. (Тут i далi прим. пер., якщо не зазначено iнше).




3


В оригiналi гра слiв: Star’s End i Tazenda.




4


Алюзiя на давньогрецького лiричного поета Анакреона (Анакреонта).




5


10 градусiв за Цельсiем.