Чужий
Алан Дiн Фостер


Чужий #1
Торговий буксир «Ностромо» прямуе до Землi, аби доставити важливий вантаж. Команда судна перебувае в станi крiогенного гiперсну. Але несподiвано автоматика корабля пробуджуе екiпаж. Причина – дивний радiосигнал, що надходить iз планети LV-426. Імовiрно, це прохання про допомогу. До джерела сигналу вирушають капiтан Даллас, його помiчник Кейн i штурман Ламберт. Вони знаходять потрощений iнопланетний зорелiт iз трупом пiлота, а трюмовi вiдсiки корабля повнi дивних шкiрястих об’ектiв, схожих на яйця. Раптово на Кейна нападае iстота, що впиваеться в його обличчя. Дивом урятувавшись, екiпаж повертаеться на борт «Ностромом». Тепер команда розумiе, що сигнал, який вони чули, не був проханням про допомогу. Це було попередження про смертельну небезпеку. Але вже запiзно. Чужий десь поруч…





Алан Дiн Фостер

Чужий



офiцiйна новелiзацiя

За сценарiем Дена О’Беннона

Сюжет Дена О’Беннона i Роналда Шусетта








™ & © 1979, 2017 Twentieth Century Fox Film Corporation. All rights reserved.


Присвячуеться Джиму МакКваду, чудовому другу, з яким ми шукали карколомних пригод







I


Cемеро людей спали i бачили сни.

Розумiете, то не були професiйнi сновидцi – тi отримували високу платню, вважалися поважними людьми i взагалi були нарозхват. Як i бiльшiсть iз нас, цi семеро бачили сни, не напружуючись i без чiтких вказiвок. Професiйнi ж сновидiння, якi можна записати i увiмкнути iншим для розваги – це набагато серйознiша рiч. Треба вмiти керувати своiми напiвсвiдомими творчими iмпульсами та розшаровувати уяву, а робити це одночасно – надзвичайно важко. Професiйнi сновидцi е одночасно найбiльш органiзованими та непередбачуваними митцями. Такого можна порiвняти з майстром, який створюе тендiтну павутину роздумiв. Не те, що бiльшiсть iз нас – безпосереднi та незграбнi, або як оцi семеро.

Серед них лише Рiплi володiла задатками цього особливого потенцiалу. У неi були проблиски вродженого сновидця i бiльш яскрава уява, анiж у ii напарникiв.

Але iй бракувало справжнього натхнення та зрiлостi думок, притаманноi професiйним сновидцям.

Вона була чудовою комiрницею, могла добре сортувати коробки А у камерi збереження Б або звiряти декларацii. Але в сховищi ii думок коiвся повний безлад, i ii «файлова система» постiйно давала збоi: надii та страхи, роздуми та незакiнченi образи хаотично гасали вiдсiками ii розуму.

Ворент-офiцер[1 - Звання мiж унтер-офiцером та офiцером у ВМС США та береговiй охоронi. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)] Рiплi мала б краще себе контролювати. Химернi думки, якi ще не встигли сформуватися i спали, чекаючи, поки iх розбудять, перебували поза межами ii свiдомостi. Трiшки бiльше зусиль та самоусвiдомлення – i з Рiплi вийшов би професiйний сновидець, принаймнi так вона iнодi вважала.

Що ж до капiтана Далласа, вiн був досить лiнькуватим, хоча й найорганiзованiшим членом екiпажу. У нього була непогана уява. Доказом цього слугувала його борода, оскiльки усi, окрiм нього, поголилися перед тим, як увiйти до морозильноi камери. Як пояснював капiтан Даллас, вiдповiдаючи на численнi питання його напарникiв, це було частиною його особистостi. Вiн би швидше пожертвував будь-яким органом, але не своею видатною бородою. Даллас керував двома кораблями: мiжзоряним буксиром «Ностромо» та своiм тiлом. Обидва з них будуть живi-здоровi як у режимi сну, так i в активному станi.

Отже, капiтан Даллас був хорошим керiвником i володiв дещицею уяви. Але щоб стати професiйним сновидцем, цiеi дещицi було замало, а це нiяк не компенсуеш непомiрною кiлькiстю органiзаторського хисту. Тому з Далласа був такий же сновидець, як i з Рiплi.

Кейн не так добре мiг контролювати своi думки та дii, як Даллас, i йому бракувало уяви. Вiн був хорошим старшим помiчником, але нiколи б не став капiтаном: для цього потрiбен певний рiвень енергiйностi та команднi навички, а Кейн цього не мав. Його думки були досить туманними й нечiткими, на вiдмiну вiд думок Далласа; Кейн був слабкою тiнню та глухим вiдлунням капiтана. Утiм, це не робило його менш симпатичним. Але професiйне сновидiння вимагае багато додатковоi енергii, у Кейна ж ii ледь вистачало на повсякденне життя.

Сни Паркера не були образливими, але були менш iдилiчними, анiж у Кейна. У них не було анi тiнi фантазii. Вони були надто спецiалiзованими, i рiдко коли в них з’являлися люди. Втiм, чого можна очiкувати вiд борт-iнженера?

Його сни були досить прямолiнiйними i – iнодi – бридкими. Коли Паркер не спав, то ретельно приховував усе це. Лише iнодi вiн давав волю почуттям, коли гнiвався або був роздратований. Паркер приховував майже весь той бруд та презирство, якi проростали в глибинах його душi. Його напарники нiчого не знали про те, що булькотiло та настоювалося пiд маскою чистоi оболонки Паркера.

Ламберт не стiльки бачила сни, скiльки надихала iнших, котрим у снах являлася. Пiд час гiперсну ii невтомнi думки були переповненi внутрiшнiми схемами та факторами робочого навантаження, збалансованих результатами розрахункiв кiлькостi палива. Інодi фантазii Ламберт пробивалися до ii структур сну, але не настiльки, щоб вразити ii саму, як iнших.

Паркер та Бретт часто уявляли, як iхнi системи з’еднаються з ii власною. Якби Ламберт колись дiзналася iхнi мрii про фактори навантаження та просторовi сумiщення, то сильно б розлютилася. Тому Паркер i Бретт тримали такi забороненi думки при собi, надiйно заховавши iх у своi мрii та сни, щоб не злити Ламберт: це було б зайвим, бо як штурман «Ностромо» вона вiдповiдала за те, аби безпечно доставити iх усiх додому, а це було найочiкуванiшим i найжаданiшим контактом, який можна лише уявити.

Бретт значився в списку як iнженер-технiк. Це свiдчило про те, що, хоча вiн був таким же розумним i кмiтливими, як i Паркер, але йому бракувало солiдностi. Цi два чоловiки були дивною парою. Стороннiм людям здавалося, що мiж ними немае нiчого спiльного, але вони без проблем спiвiснували й працювали разом. Запорукою iх дружби та спiвпрацi було те, що Бретт нiколи не лiз Паркеровi в душу. Технiк був незворушним i флегматичним у своему свiтоглядi та судженнях, у той час як Паркер видiлявся балакучiстю та мiнливою вдачею. Останнiй мiг годинами нарiкати через несправнiсть якогось iз мiкрочипiв, клянучи весь родовiд цiеi мiкросхеми аж до грунту, в якому вперше було видобуто рiдкiснi копалини для ii виробництва, у той час як Бретт спокiйно мiг зазначити: «Добре». У нього одне слово було бiльше, анiж просто вираз думки: завдяки цьому слову вiн самостверджувався. Для Бретта мовчання було формою спiлкування, а балакучiсть вiн розцiнював як щось ненормальне.

Нарештi, про Еша. Вiн був науковим спiвробiтником, але його сни були смiшними не через це. Вiрнiше, дивними, але зовсiм не кумедними. Сни Еша були найбiльш рацiональними серед членiв екiпажу. Вони найточнiше передавали його сутнiсть пiд час неспання. В них не було жодних iлюзiй.

Тут немае нiчого дивного, якщо знати Еша. Але нiхто з його шести напарникiв його не знав добре. Натомiсть сам Еш добре розбирався в собi. Вiн одразу мiг сказати, чому нiколи б не став професiйним сновидцем, якби йому поставили таке питання. Втiм, нiкому це в голову не приходило незважаючи на те, що Еш найбiльше з усiх захоплювався питаннями професiйного творення снiв.

Геть забув про кота. Його звали Джонс. Звичайнiсiнький домашнiй, вiрнiше, корабельний кiт. Джонс був великим жовто-рижим котярою незрозумiлого походження. Вiн завжди тримався незалежно. Джонс давно призвичаiвся до мiнливостей космiчних польотiв та особливостей астронавтiв. Вiн також занурився в анабiоз. Йому снилися простi сни про теплi та темнi мiсця й мишей, на яких дiе сила тяжiння.

Серед усiх сплячих на борту вiн був единою задоволеною iстотою, хоча невинним його важко було назвати.

Дивно, що жоден iз членiв екiпажу не був квалiфiкованим сновидцем: адже в кожного з них було набагато бiльше часу, щоб спати, анiж в багатьох професiоналiв цiеi справи, незважаючи на сповiльнення сну завдяки анабiозу. Необхiднiсть зробила сон iх основним заняттям. У вiдкритому космосi немае що робити, окрiм як спати та мрiяти в морозильних камерах. Можливо, вони всi залишаться любителями, хоч завдяки досвiду й досить компетентними.

Їх було семеро. Вони спокiйно спали, а iхнiй корабель «Ностромо» летiв у пошуках жахiть.

«Ностромо» був единим, хто залишався при пам’ятi. Зорельоту не потрiбен був сон, як i консервувальна дiя морозильних камер. Якщо вiн i впадав у подiбний стан, то це було ненадовго, i зорелiт швидко вмикався знову. Вiн працював, захищаючи своiх пiдопiчних вiд смертi, що завжди чатувала напоготiв за один крок вiд анабiозу, точнiсiнько як величезна сiра акула за човном у вiдкритому морi.

Безперервну механiчну пильнiсть «Ностромо» можна було помiтити повсюдно в тишi корабля, зокрема, у м’якому гудiннi й миготiннi лампочок, якi були проявом чутливостi приладiв. Вони проникали в кожен куточок корабля, щоб перевiрити кожну схему та конструкцiю. Зовнi теж були сенсори, якi монiторили пульсацiю космосу й попереджали про електромагнiтнi аномалii.

Одна частка «мозку» «Ностромо», зокрема, займалася аналiзом таких аномалiй. Вiн чiтко фiксував iх, знаходив нестандартнi явища, дослiджував результати аналiзу та приймав рiшення. Прилади прокидалися зi стану спокою, а недiючi схеми знову починали контролювати потiк електронiв. Пiсля прийняття рiшення починали миготiти сотнi яскравих лампочок – ознаки життя, якi пробуджували механiчне дихання.

Ось раптом почувся виразний звуковий сигнал, хоча до цього можна було почути лише приглушений звук якогось штучного тамбурина[2 - Ударний iнструмент iз пом’якшеним, порiвняно з барабаном, звуком, котрий задае такт. (Прим. ред.)]. Давно цього не траплялося на «Ностромо». Це означало якусь рiдкiсну подiю.

Серед розмаiтого цокання та спалахiв приладiв, що «перегукувалися» один з одним, на кораблi поступово почав оживати особливий вiдсiк iз металевими стiнами, де лежало семеро коконiв, вкритi бiлоснiжним металом i пластиком.

У вiдсiку почувся новий звук. Це був вихлоп, який наповнював примiщення очищеним повiтрям, придатним для дихання. Люди добровiльно погодилися на пiдпорядковане становище, довiривши бляшаним божкам на кшталт «Ностромо» постачати iм кисень, коли в них не було змоги робити це самостiйно.

Сенсори напiвчутливоi електронiки випробували нове повiтря i визнали його задовiльним для пiдтримання життя в таких уразливих людських повнiстю бiологiчних органiзмах. Миготiли ще якiсь лампочки, i встановлювалося з’еднання мiж якимись механiзмами. Без якихось урочистих фанфар семеро коконiв розкрилися, i гусенеподiбнi фiгури людей нiби знову народжувалися на свiт Божий.

Пiсля пробудження семеро членiв екiпажу «Ностромо» виглядали ще безпораднiше, анiж пiд час гiперсну. По-перше, вони були мокрi як хлющ: через консервант, який заповнював i обволiкав iхнi тiла. Неприемно почуватися в чомусь слизькому, незважаючи, що то аналептик. По-друге, вони були голi, а рiдина – поганий замiнник штучнiй шкiрi пiд назвою одяг, яка робить людей стрункiшими та рельефнiшими.

– Господи, – пробурмотiла Ламберт, з огидою стираючи рiдину з плечей та бокiв. – Яка холодрига!

Вона вилiзла з подоби труни, котра, утiм, зберiгала iй живе, а не мертве тiло, i незграбно посунула до сусiднього вiддiлення, де за допомогою рушника, який вона там знайшла, продовжила витирати ноги вiд прозороi липкоi субстанцii.

– Чому «Матiр» не прогрiе корабель перед тим, як вивести нас iз анабiозу?

Ламберт пiдвелася, намагаючись згадати, де ж ii одяг.

– Ти чудово знаеш чому, – Паркер теж напружено працював над своiм липким тiлом, i йому було не до оголеноi фiгури штурмана. – Такою е полiтика Компанii. Збереження енергii, вiрнiше, коштiв Компанii. Навiщо витрачати зайву енергiю на пiдiгрiв морозильноi камери, якщо це можна зробити в останню мить? Окрiм того, пiсля гiперсну завжди холодно. Ти ж знаеш, що через замороження температура тiла падае.

– Знаю, але це не рятуе вiд холоду, – пробурмотiла Ламберт, знаючи, що Паркер мае рацiю, але не бажала цього визнавати, бо iнженер ii не цiкавив.

«Чорт забирай, – думала вона, спостерiгаючи за гусячою шкiрою на передплiччi. – Хоч би трiшечки тепла».

Даллас витер останнi краплi консерванту, намагаючись не дивитись на те, що помiтив лише вiн. Даллас помiтив цю рiч ще до того, як вилiз iз морозильноi камери. Корабель усе так пiдлаштував.

– Робота всiх нас швидко зiгрiе.

Ламберт пробурмотiла у вiдповiдь щось невиразне.

– Усiм зайняти своi мiсця. Сподiваюся, ви не забули, за що вам платять. Прокинувшись, усi ми повиннi забути про своi проблеми.

Нiхто не посмiхнувся i навiть не прокоментував цю реплiку. Паркер подивився на Бретта. Той досi сидiв у своiй морозильнiй камерi.

– Доброго ранку. Ти все ще з нами?

– Еге ж.

– Отже, нам пощастило. – озвалася Рiплi. Вона потягнулась, ii рухи були порiвняно бiльш грацiйними, анiж у iнших. – Добре, що наш головний балакун залишився таким же говiрким.

Бретт посмiхнувся й нiчого не вiдповiв. Вiн був не бiльш комунiкабельним, анiж машини, якi вiн обслуговував, якщо не менше. Увесь екiпаж iз семи учасникiв глузував iз цього. І в такi моменти вони смiялися разом iз Бреттом, а не над ним, бо це стало частиною командного ритуалу.

Даллас досi робив нахили, виставивши лiктi паралельно до пiдлоги, а руки – перед штурвалом. Вiн мiг побожитися, що чув, як скриплять його мускули, якi вiдвикли вiд руху. Миготiння жовтоi лампочки, яке було виразнiшим за будь-якi слова, повнiстю привернуло його увагу. Свiтло тiеi чортовоi маленькоi сонячноi лампочки, схожоi на око циклопа, свiдчило про те, що iх розбудили не через закiнчення подорожi, а з якоiсь iншоi причини. Далласа уже цiкавило, чому так.

Еш пiднявся i байдуже озирнувся навколо. Судячи з його мiмiки, вiн досi був у гiперснi.

– Почуваюся так, нiби я помер.

Вiн спостерiгав за Кейном. Старший помiчник досi позiхав, напiвпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправдi обожнював гiперсон i мiг би провести все життя як хворий нарколепсiею, якщо б йому це запропонували.

Паркер, не здогадуючись про хiд думок наукового спiвробiтника, подивився на Еша й задоволено зауважив:

– Ти й виглядаеш так, наче помер.

При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядае не краще. Гiперсон виснажував не лише м’язи, а й шкiру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарештi сiв у нiй.

– Із поверненням, – пiдморгнув Кейн.

– Не сказав би, судячи з того, скiльки ти прокидався.

Кейн виглядав ображено:

– Пiдла брехня, Паркере. Просто я повiльнiший за iнших, от i все.

– Ага, – технiк не наполягав на своему. Тепер вiн повернувся до капiтана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, i запитав: – Чи не обговорити нам перед посадкою в док питання про розподiл винагороди?

Бретт при цих словах дещо пожвавiшав, вперше пiсля пробудження.

– Еге ж.

Паркер продовжив, одягаючи черевики.

– Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуемо на повну частку за успiшне виконання завдання. Плюс зарплатня та вiдсотки.

«Добре, хоч глибокий сон не вiдобразився на вдачi iнженерiв, – втомлено подумав Даллас. – Не встигли прийти до тями, а вже iз претензiями». Уголос же сказав:

– Ви двое отримаете частку згiдно з вашим договором, не бiльше й не менше, а як i всi.

– Ми отримаемо найменшу частку, – м’яко заперечив Бретт. Для нього це була цiла промова, але на капiтана вона не справила жодного враження: у того не було часу на дрiбницi або напiвсерйозний обмiн дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повнiстю прикув його увагу, i його думки рухалися зовсiм в iншому напрямi. Тим не менше, вiн вiдповiв:

– Кожен заслуговуе на бiльше, анiж ви. Якщо хочете, подайте скаргу до бухгалтерii Компанii. Тепер спускайтесь униз.

– Скаргу Компанii, – сумно пробурмотiв Паркер, спостерiгаючи за тим, як Бретт вилiз iз «труни» i почав протирати ноги. – Те ж саме, що скаржитися Богу.

– Саме так, – Бретт перевiряв слабкий сигнал обслуговування на своiй морозильнiй камерi. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рiдинi, вiн вже був весь у роботi. Бретт був iз тих людей, якi могли декiлька днiв ходити зi зламаною ногою, але не могли пройти повз несправнiсть туалету.

Даллас пiшов у вiддiлення, де знаходився центральний комп’ютер, кинувши через плече:

– Гей, баламути, краще дiстаньте хто-небудь кота.

Рiплi витягла так само ще напiвживого рижого кота з однiеi з морозильних камер. У неi був ображений вигляд.

– Не можна так байдуже ставитись до нього, – вона спiвчутливо попестила мокру тварину. – Це не якийсь там прилад. Джонс – член екiпажу, як i всi ми.

– Навiть кращий за декого, – погодився Даллас, спостерiгаючи за тим, як Паркер i Бретт iдуть у бiк iнженерних приладiв. – Принаймнi вiн не морочить менi голову, скаржачись на зарплатню та премii, ледь прокинувшись на борту.

Рiплi пiшла, загорнувши кота в пухнастий сухий рушник. Джонс тихо замуркотiв, вилизуючи себе з надзвичайно поважним виглядом. Вiн уже не вперше занурювався в гiперсон, тому зараз мiг дозволити таке приниження, аби його несли на руках.

Даллас повнiстю обтерся i натиснув на кнопку пiд своею «труною», з-пiд якоi тихо виiхала шухляда. Там лежав його одяг i декiлька особистих речей.

Доки Даллас одягався, до нього пiдiйшов Еш. Науковий спiвробiтник тихо запитав, застiбаючи чисту сорочку:

– «Матiр» хоче з тобою поговорити? – i кивнув у бiк жовтоi лампочки, яка безперервно миготiла на пiдвiшенiй консолi управлiння.

– Так. Я одразу помiтив ii, – Даллас просунув руки в рукава. – Безперервне жовте свiтло. Це ще не сигнал тривоги. Поки що не кажи нiчого iншим. Якщо станеться щось серйозне, вони про це й так скоро дiзнаються.

Вiн накинув на плечi непрасовану коричневу куртку, не застiбаючи ii.

– Що б це не було, усе не так погано, – Еш намагався надати своему тихому голосу обнадiйливого вiдтiнку, i знову вказав на безперервне миготiння: – Вона миготить жовтим, а не червоним.

– Це поки що, – Даллас не був оптимiстом. – Ех, як би менi зараз хотiлося прокинутися iз гарним зеленим сигналом, – дещо пригнiчено промовив капiтан.

Вiн знизав плечима i спробував пожартувати, копiюючи обнадiйливу iнтонацiю Еша:

– Може, це миготить наш автокок. Буде взагалi чудово, якщо вiн приготуе те, що називае iжею.

Вiн спробував посмiхнутися, але в нього не вийшло. «Ностромо» – не людина. Вiн не буде розiгрувати свiй екiпаж i будити його з гiперсну за допомогою попереджувального жовтого свiтла без поважноi причини. Збiй у роботi автокока не входив у перелiк таких причин. Утiм, пiсля декiлькох мiсяцiв сну не слiд нарiкати, що треба буде кiлька годин добряче попрацювати.

Вiдсiк, де знаходився центральний комп’ютер, дещо вiдрiзнявся вiд iнших вiддiлень «Ностромо». Захоплюючий калейдоскоп лампочок, екранiв, цифрових iндикаторiв та здавачiв чимось нагадував вiдпадну вечiрку з п’яними ялинками.

Даллас сiв у набите контурне крiсло й замислився, що робити далi. Еш усiвся навпроти Інтелектуального банку й почав манiпулювати приладами управлiння так швидко i невимушено, наче вiн годину тому не був у гiперснi. Нiхто не вмiв так працювати з механiзмами, як цей науковий спiвробiтник.

Даллас теж часто хотiв набути таких умiнь. Досi напiвсонний через наслiдки гiперсну, вiн набрав перший запит. На екранi почали мерехтiти викривленi орнаменти, котрi потiм склалися в знайомi слова. Даллас перевiрив формулювання i переконався, що воно було стандартним: «АВАРІЙНА ФУНКЦІЯ ПОСИЛЕНОГО МОНІТОРИНГУ ДЛЯ ВІДОБРАЖЕННЯ МАТРИЦЬ І ЗАПИТІВ». Так.

Корабель миттево прийняв запит i одразу Даллас отримав вiдповiдь вiд «Матерi»: «РОЗПОЧАТО ПОСИЛЕНИЙ МОНІТОРИНГ АДРЕСНОЇ МАТРИЦІ». Стовпчики розбитоi по категорiях iнформацii згуртувалися пiд цим коротким написом для перевiрки.

Даллас ознайомився з довгим списком, набраним дрiбним шрифтом, обрав потрiбну дiлянку екрана й увiв наступне: «ЕКСТРЕНИЙ КОМАНДНИЙ ПРІОРИТЕТ».

«ФУНКЦІЯ ПОСИЛЕНОГО МОНІТОРИНГУ ГОТОВА ДО ЗАПИТІВ», – вiдповiла «Матiр». Комп’ютерний iнтелект не запрограмовано на красномовнiсть, i «Матiр» не була винятком.

Далласа це влаштовувало. Вiн був не в гуморi, щоб теревенити. Капiтан швидко написав: «ЩО ТРАПИЛОСЯ, МАТІР?», i завмер в очiкуваннi…



Не можна сказати, що iнший, капiтанський вiдсiк на «Ностромо» був дуже просторим, але там було трохи бiльше мiсця, нiж в iнших вiддiленнях та камерах, хоч i не набагато. Уздовж стiн були встановленi екрани зовнiшнього огляду, а ближче до середини п’ять контурних крiсел чекали на своiх господарiв перед центральним термiналом iз миготливими пультами. Ще бiльший капiтанський вiдсiк – це були б грошi на вiтер, оскiльки екiпаж проводив бiльшiсть часу в морозильних камерах у нерухомому станi. Вiдсiк був призначений виключно для роботи, а не для вiдпочинку чи розваг, i всi, хто там працював, чудово це знали.

Герметичнi дверi тихо розчинилися вглиб стiни, i увiйшли спочатку Кейн разом iз Рiплi, а за ними Ламберт з Ешем. Вони звичними й швидкими кроками пiдiйшли до вiдповiдних постiв управлiння за панелями, подiбно до старих друзiв, якi зустрiлися пiсля довгоi розлуки.

П’яте крiсло залишилось поки що порожнiм, чекаючи, доки Даллас не повернеться зi свого тет-а-тет iз «Матiр’ю» – iнтелектуальним банком «Ностромо». Це прiзвисько було досить влучним i не взятим зi стелi. Люди завжди серйознiшають, коли дiзнаються про апарати, що бережуть iхне життя, а машини виконували свою опiкунську функцiю з такою ж серйознiстю i, навiть здавалося, з нотками почуттiв.

Члени екiпажу були одягнутi досить невимушено, що вiдповiдало iхньому ще розслабленому стану. Це була повсякденна пародiя на унiформу астронавтiв. Їхнiй одяг вiдображав особистiсть власника. Сорочки та брюки були пожмаканi та зношенi за декiлька рокiв, як i iхнi тiла.

Перший звук, що пролунав у капiтанському вiдсiку пiсля довгих мiсяцiв повноi тишi, сумарно вiдобразив настроi всiх розбуджених членiв екiпажу, хай навiть вони цього й не усвiдомили. Це було невдоволене нявчання Джонса, коли Рiплi поклала його на панель. Потiм кiт, що стрибнув на пiдлогу, почав тертися об колiна Рiплi, коли вона зiгнулася на стiльцi з високою спинкою, i нявчання змiнилося муркотiнням.

– Ну що, вмикаймося, – Кейн перевiряв свою панель управлiння, оглядаючи засоби автоматизацii i шукаючи невiдповiднi та нестабiльнi контакти, а Рiплi та Ламберт клацали необхiдними вимикачами та натискали потрiбнi кнопки.

Коли новi лампочки та кольори почали загорятися на iндикаторах i дисплеях, усi хутко пожвавiшали. Таке враження, що пристроi радiли появi iх живих партнерiв i намагалися за будь-якоi можливостi продемонструвати iм усi своi таланти.

На iндикаторах перед Кейном з’явилися новi цифри та слова. Кейн порiвняв iх iз тими, що мiцно засiли в його пам’ятi.

– Виглядае нормально. Тепер давайте подивимося, що там назовнi.

Пальцi Ламберт послiдовно пробiглися рядом щiльно розташованих кнопок. Увiмкнулися всi екрани на стiнах капiтанського вiдсiку, частина дублюючих дрiбнiших звисала зi стелi, щоб простiше було працювати. Штурман Ламберт уважно подивилася в один iз квадратних екранiв, що знаходився найближче, i одразу насупилася. Вона побачила частину того, на що очiкувала, але головного бракувало. Це було так важливо, що всi iншi речi, якi були в нормi, ii вже не цiкавили.

– Де ж Земля?

Кейн уважно вдивлявся у власний екран. Вiн бачив темряву, всiяну зiрками, а крiм цього, майже нiчого. Якщо навiть припустити, що вони занадто рано залишили гiперпростiр, то принаймнi вони б мали побачити Сонячну систему на дисплеях. Але ii не було, як i очiкуваноi Землi.

– Ламберт, ти штурман. Скажи ти.

Посерединi деяких екранiв була зiрка, але не Сонце. Вона була iншого кольору, а збiльшенi на екранi небеснi тiла зовсiм не нагадували рiднi планети. Усе було iнше: форма, розмiр, кiлькiсть.

– Це не наша система, – глухо зазначила Рiплi, хоча це й так було очевидно.

– Можливо, проблема в нашому маршрутi, а не в зiрках, – голос Кейна звучав не надто переконливо, навiть для нього самого. – Інодi зорельоти виходили з гiперпростору в iнший бiк вiд свого пункту призначення. Це може бути збiльшене зображення Центавра, а Сонячна система залишилась позаду. Давайте зробимо скан, перш нiж панiкувати.

Вiн промовчав про те, що система на дисплеях нагадувала Центавр не бiльше, анiж Сонце.

Герметичнi рухомi вiдеокамери на бувалiй поверхнi «Ностромо» почали тихо рухатися в космiчному вакуумi, шукаючи ознак земного тепла в мороцi. Допомiжнi камери, встановленi на вантажi, який вiз «Ностромо», – страхiтливе скупчення величезних металевих резервуарiв – теж використовувались у пошуках. Земляни минулих столiть дуже здивувалися б, якби дiзналися, що «Ностромо» везе в мiжзоряному просторi значну кiлькiсть сироi нафти й по дорозi переганяе ii за допомогою власноi автоматичноi установки, яка безперервно працюе.

До того часу як «Ностромо» долетить до земноi орбiти, нафта мае перетворитися на готовий продукт. Застосування таких методiв було необхiднiстю. Хоча людство винайшло чудовi та ефективнi замiнники палива, це сталося лише пiсля того, як окремi зажерливi особи вичавили останню краплю пального з висушеноi Землi. Усi машини, створенi людством, працювали на термоядернiй та сонячнiй енергii, але це не могло бути повною замiною нафтопродуктам. Наприклад, за допомогою термоядерноi енергii неможливо виготовити пластмасу. Сучасний свiт довше протримаеться без енергii, анiж без пластику, тому мiсiя «Ностромо» та смердюча чорна рiдина, яку вiн поступово переробляв, мали вагоме комерцiйне значення.

Камери зафiксували довкола лише одну систему, яку можна було побачити в центрi декiлькох екранiв – зiрку незвичайного кольору в оточеннi безладного намиста з планет, що оберталися навколо неi. Зараз Кейн i Ламберт майже не сумнiвалися, що «Ностромо» чомусь узяв курс на цю невiдому систему.

Усе ж могла трапитися помилка в часi, але не в просторi. Сонячна система могла бути злiва або справа вiд цiеi зiрки. Був точний спосiб це перевiрити.

– Виклич службу транспортного контролю, – Кейн прикусив нижню губу. – Якщо ми зможемо отримати вiд них сигнал, то знатимемо, що в правильному секторi. Якщо ми неподалiк вiд Сонячноi системи, то отримаемо вiдповiдь вiд однiеi iз зовнiшнiх станцiй-ретрансляторiв.

Ламберт перевiрила iншi кнопки.

– Це мiжгалактичний торговельний буксир «Ностромо», реестрацiйний номер один-вiсiм-нуль-два-чотири-шiсть, що прямуе на Землю з наливним вантажем нафти та вiдповiдною установкою для ii очищення. Викликаю Антарктичну службу транспортного контролю. Як зрозумiли мене? Прийом.

У динамiках чулося лише слабке безперервне шипiння помiх вiддалених зiрок. Джонс лежав бiля нiг у Рiплi й муркотiв в унiсон iз зiрками.

Ламберт спробувала ще раз.

– Мiжгалактичний торговельний буксир «Ностромо» викликае службу транспортного контролю iз Сонячноi системи або Антарктиди. У нас проблеми з навiгацiею. Це прiоритетний виклик, будь ласка, дайте вiдповiдь.

Знову дражливе зоряне шипiння. Ламберт почала нервуватися.

– SOS, SOS! Буксир «Ностромо» викликае службу транспортного контролю iз Сонячноi системи або iнший корабель, який нас чуе. SOS! Чекаемо на вiдповiдь.

Невиправданий екстрений виклик (а Ламберт знала, що на даний момент iм нiчого не загрожувало) залишився без вiдповiдi. Зневiрившись, вона вимкнула передавач, але приймач залишила увiмкненим для всiх каналiв на випадок, якщо поряд буде пролiтати iнший корабель, що буде подавати сигнали.

– Я знала, що ми далеко вiд Сонячноi системи, – пробурмотiла Рiплi. – Я знаю це мiсце, – вона кивнула вбiк дисплею над своiм постом. – Це далеко вiд Сонячноi системи, як i ми.

– Спробуй ще, – наказав Кейн i повернувся до Ламберт. – Де ми зараз? Ти вже зчитала данi?

– Дай менi кiлька хвилин, добре? Це не просто. Ми десь у хрiна на рогах.

– Спробуй ще.

– Цим i займаюсь.

Пiсля декiлькох хвилин напружених пошукiв i манiпуляцiй iз комп’ютером Ламберт злегка посмiхнулася iз задоволеним виразом обличчя.

– Знайшла. Ми недалеко вiд системи Дзета II. Ми навiть не досягли зовнiшнього освоеного кiльця. Ми надто глибоко, аби натрапити на навiгацiйний буй, не кажучи вже про ретранслятори кораблiв, що знаходяться в Сонячнiй системi.

– Якого бiса ми тут опинилися? – вголос поцiкавився Кейн. – Якщо з кораблем нiчого не трапилося, а ми не вдома, чому ж тодi «Матiр» вивела нас iз анабiозу?

Це було простим збiгом, але нiби у вiдповiдь на поставлене питання рупор станцii почав голосно й наполегливо сигналити про загальний збiр екiпажу…

У хвостi «Ностромо» розташовувалося велике машинне вiддiлення зi складним потужним обладнанням. Там знаходилося серце корабля – розширена система тяги, за допомогою якоi зорелiт мiг рухатися викривленим простором i змагатися iз часом, задерикувато показуючи свiй металевий нiс Ейнштейновi… І лише незначна частка енергii витрачалася на живлення життедiяльностi екiпажу. У переднiй частинi цього масивного комплексу, який постiйно гудiв, знаходилася скляна кабiнка – просторий горбок над конусоподiбним гiпердвигуном. Тут у контурних крiслах вiдпочивали двое iнженерiв, котрi вiдповiдали за забезпечення справноi та безперебiйноi роботи всiх механiзмiв двигуна. Чоловiки пiклувались про механiзми, а механiзми дбали про них.

Бiльшу частину часу двигун сам чудово про себе дбав, що дозволяло Паркеровi й Бретту займатися бiльш приемними та цiкавими iм справами, наприклад, пити пиво та розповiдати непристойнi iсторii. Зараз була черга Паркера. Вiн уже в сотий раз переповiдав байку про помiчника iнженера i бордель в умовах невагомостi. Це була гарна iсторiя, вiд якоi незворушний Бретт завжди мiг розумiюче хiхiкнути кiлька разiв, а оповiдач смiявся так, що аж на кольки брало.

– …І мадам кинулася до мене, стурбована й водночас розлючена, – розповiдав iнженер. – Вона почала просити нас врятувати того бiдного додiка. Гадаю, вiн не знав, куди втрапив.

Як завжди, вiн засмiявся зi свого жарту.

– Ти ж пам’ятаеш те мiсце? Чотири стiни, пiдлога i стеля завiшанi дзеркалами, а лiжка немае, лише фiолетова сiтка посеред кiмнати, яка обмежуе дii й захищае вiд ударiв об стiну. Це все в умовах невагомостi. – Вiн похитав головою, перебираючи в головi спогади. – Це мiсце точно не для вразливих! Над ним вирiшили пожартувати i створили iмiтацiю вiльного падiння. Уявляеш, як той хлопчина запанiкував, коли все довкола почало вертiтися! Цi дзеркала зовсiм збили його з пантелику. Напевне, його напарники довго вмовляли його спробувати ту штукенцiю. Та дiвчина, яка була з ним, миючись, розповiдала, що все починалося добре. Але потiм вони почали крутитися i вiн запанiкував, бо не мiг зупинити iхнi перекиди. Вона теж намагалася, але зупиняти вiльне падiння теж потрiбно удвох. Через дзеркала хлопець втратив орiентацiю, а через вiльне падiння вiн не мiг припинити блювати, – Паркер випив ще пива. – У життi не бачив такого безладу. Гадаю, вони досi миють тi дзеркала.

– Еге, – Бретт схвально посмiхнувся.

Паркер непорушно сидiв, чекаючи, доки вивiтряться останнi спогади. Пiсля них залишались приемнi похiтливi враження. Паркер вiдчужено увiмкнув тумблер над панеллю управлiння. Загорiлося приемне зелене свiтло.

– Яке в тебе свiтло?

– Зелене, – вiдповiв Бретт, повторивши процедуру увiмкнення та перевiрки власних приладiв.

– І в мене, – Паркер спостерiгав за бульбашками в келиху з пивом. Вiн усього кiлька годин тому прокинувся з гiперсну, а вже занудьгував. В iнженерному вiддiленнi все працювало без збоiв, тому справ не було. Не було з ким навiть подискутувати, окрiм Бретта. Але як можна розпочати балачку iз чоловiком, котрий розмовляв односкладними вигуками i для якого сказати повне речення було справжнiм досягненням.

– Думаю, що Даллас умисно iгноруе нашi скарги, – насмiлився сказати вiн. – Можливо, вiн не може видати наказ про те, щоб ми отримали повну премiю, але вiн же ж капiтан. Якби вiн хотiв, то мiг би надiслати запит або принаймнi замовити слово за нас. Це було б дуже доречно.

Вiн вивчав iндикатори iз числами, якi збiльшувалися або зменшувалися вправо i влiво. Люмiнесцентна червона лiнiя, що бiгла в центрi дисплея, зупинилися рiвно по нулю, роздiливши потрiбне значення нейтральностi на двi половини.

Паркер намiрився i далi провадити беззмiстовний монолог, розповiдати рiзнi iсторii та скаржитися, але зумер над ними раптом почав монотонно дзижчати.

– Чорт забирай, що там знову трапилося? Щойно трохи розслабишся, усi довкола починають бiгати, нiби на срачку.

– Еге ж, – Бретт схилився, щоб краще чути, а мовець прокашлявся.

Це була Рiплi.

– Усiм зiбратися в кают-компанii.

– Зараз не час обiду, та й для вечерi ще зарано, – збентежено сказав Паркер. – Або час вивантажувати нафту, або…

Вiн запитально глянув на напарника.

– Скоро дiзнаемося, – промовив Бретт.

По дорозi до кают-компанii Паркер з огидою оглянув стiни коридору на поверсi «С», якi були далеко не стерильними.

– Цiкаво, чому вони нiколи не спускаються сюди. Ось де справжня робота.

– Через це ми й отримаемо половину частки. Наш час – це iхнiй. Так вони це й сприймають.

– А я думаю, що це тхне лайном.

Судячи з тону Паркера, можна було навiть не сумнiватися, що вiн мав на увазi зовсiм не запах стiн у коридорi…




II


Порiвняно невеличка кают-компанiя ледь вмiщала в себе весь екiпаж. Зазвичай тiсноти не вiдчувалося, оскiльки семеро астронавтiв практично нiколи не iли одночасно. Цiлодобово працюючий автокок мимоволi заохочував iндивiдуалiзм, адже кожен мiг поiсти в особисто зручний час. Але зараз, зiбравшись усi разом, учасники екiпажу почувалися дискомфортно. Усi переминалися на мiсцi, намагаючись не штовхатися i не дiяти одне одному на нерви.

Паркер та Бретт були незадоволенi й узагалi не приховували цього. Єдине, що iх заспокоювало, це що технiка була в порядку, тому навiть якщо щось i трапилося, то не з iх провини. Рiплi вже повiдомила iм новину про вiдсутнiсть потрiбного пункту призначення, котра всiх збентежила.

Паркер припускав, що всiм треба буде знову впасти в гiперсон. Це була клопiтка й неприемна процедура, навiть якщо проводити ii бездоганно. Паркер стиха вилаявся. Його бiсило все, що роздiляло його iз виплатою в кiнцi подорожi.

– Капiтане, ми знаемо, що не досягли Сонячноi системи, – Кейн сказав це вiд усiх оточуючих, якi з очiкуванням дивились на Далласа. – Ми далеко вiд дому, але система корабля прийняла рiшення розбудити нас вiд гiперсну. Час дiзнатися чому.

– Зараз i дiзнаетесь, – з готовнiстю вiдповiв Даллас. – Як вiдомо, – почав вiн iз поважним виглядом, – «Матiр» було запрограмовано на припинення подорожi, вимкнення гiпердвигуна та наше пробудження за певних умов.

Вiн витримав ефектну паузу й продовжив:

– Ось вони й настали.

– Напевне, сталося щось серйозне, – Ламберт спостерiгала за Джонсом, який грався iз мигтючим сигнальним пристроем. – Ви знаете це. Непросто вивести весь екiпаж iз гiперсну. Завжди iснуе певний ризик.

– Хто б мiг подумати, – саркастично пробурмотiв Паркер так тихо, що це розчув лише Бретт.

– Вам усiм буде цiкаво, – продовжував Даллас. – Нас розбудили по тривозi, яка не стосуеться «Ностромо». Як стверджуе «Матiр», корабель у чудовому станi.

Переповненою кают-компанiею прокотився полегшений видих: «Ну слава Богу».

– Небезпека полягае в iншому, зокрема в невiдомiй системi, де ми зараз перебуваемо, на однiй iз ii планет. Зараз ми наближаемось до цiеi планети, – вiн зиркнув на Еша, котрий кивнув на знак згоди. – Ми отримали сигнал вiд невiдомого джерела. Там були перешкоди, i «Матерi» знадобився певний час, щоб розшифрувати його. Але це точно аварiйний сигнал.

– Пхе, це не мае сенсу, – Ламберт теж виглядала збентежено. – Серед усiх стандартних сигналiв екстренi виклики е найбiльш зрозумiлими та простими. Тому в «Матерi» не повинно виникати жодних проблем iз розшифровкою.

– «Матiр» припускае, що йдеться не про стандартний сигнал про допомогу. Це акустичний сигнал радiомаяка, який повторюеться кожнi дванадцять секунд. Звичайний сигнал. Утiм, «Матiр» вважае, що сигнал мае позаземне походження.

Почуте викликало в когось приглушене ремствування. Коли минула перша схвильованiсть, Даллас продовжив:

– «Матiр» не може дати конкретноi вiдповiдi. Я не розумiю чому. Жодного разу не бачив, щоб комп’ютер не був упевнений. Вiн мiг iгнорувати команди, але завжди давав точну вiдповiдь. Вперше таке бачу.

– Важливо те, що «Матiр» впевнена, що це аварiйний сигнал, який пробудив нас вiд гiперсну.

– І що? – запитав Бретт iз цiлковито байдужим виглядом. Кейн вiдповiв iз легким роздратуванням:

– Ну ж бо! Ти ж знаеш свою iнструкцiю. Згiдно з роздiлом B2 льотних директив Компанii, ми зобов’язанi надавати будь-яку можливу допомогу в таких ситуацiях, незалежно вiд того, чи мае сигнал земне походження.

Паркер з огидою копнув панель.

– Чорт забирай, не хочу це говорити, але ми торговельний буксир iз величезним i незручним вантажем, а не клятi рятувальники. У контрактi нiчого не сказано про це. Хоча, – вiн раптом злегка прояснiв, – якщо нам за це доплатять…

– Раджу перечитати свiй контракт, – промовив Еш i процитував його чiтко, як центральний комп’ютер, яким вiн пишався. – «Необхiдно дослiджувати будь-якi систематично прийнятi сигнали вiд розумних iстот». Інакше загрожуе ануляцiя усiеi заробiтноi плати та премiй по закiнченню подорожi. Про премii за допомогу в бiдi нiчого не йдеться.

Паркер знову мовчки копнув панель. Вони iз Бреттом не вважали себе героями. Той, хто збив корабель в якомусь химерному свiтi, мiг легко зробити це i з ними. У них не було доказiв, що невiдомого вiдправника було збито, але в далеко не спокiйному всесвiтi треба мислити реально, радше – песимiстично.

Бретт, судячи з його вигляду, також розглядав ситуацiю з точки зору затримки оплати через змiну курсу.

– Ми висуваемося до того корабля i крапка, – Даллас по черзi подивився на iнженерiв. Вони його вже дiстали. Йому така змiна курсу подобалася не бiльше, i вiн, як i цi iнженери, мрiяв дiстатися додому, вивантажити нафту. Але iнодi «випускання пари» перетворювалося на непокору.

– Добре, – саркастично вiдповiв Бретт.

– Що «добре»?

Інженер-технiк не був дурнем. Голос та вираз обличчя Далласа дали Бретту зрозумiти, що час трохи вгамуватись.

– Добре… полетiли.

Даллас досi дивився на нього, тому Бретт, посмiхнувшись, додав:

– Сер.

Капiтан перевiв недоброзичливий погляд на Паркера, але другий герой вже скорився.

– Там можна приземлитися? – Даллас звернувся вже до Еша.

– Комусь же вдалося.

– І я про це, – багатозначно вiдповiв Даллас. – «Приземлитися» – це мирне слово. Воно передбачае успiшне виконання послiдовних дiй, у результатi яких можна здiйснити м’яку та безпечну посадку корабля на тверду поверхню. Ми ж маемо справу з екстреним викликом, а в такому випадку про мирнi дii не йдеться. Давайте дiзнаемося, що там сталося… але обережненько, в рукавичках.



У капiтанському вiдсiку був пiдсвiчений стiл iз зоряною картою. Даллас, Кейн, Рiплi та Еш стояли на протилежних полюсах компаса, а Ламберт сидiла на посту.

– Ось вiн, – Даллас вказав на цятку, яка свiтилася, i оглянув членiв екiпажу, що скупчилися навколо столу. – Я хочу, щоб усi це послухали.

Усi знову сiли на своi мiсця, а капiтан кивнув Ламберт. Вона стиснула вимикач:

– Добре, давайте послухаемо. Вiдрегулюй гучнiсть.

Штурман увiмкнула тумблер. Капiтанський вiдсiк наповнився безперервним фоновим шипiнням. Раптом усе припинилося i пролунав такий звук, що в Кейна поповзли мурашки по шкiрi, а в Рiплi волосся стало дибки. Це тривало дванадцять секунд, а потiм знову почалося безперервне шипiння.

– Господи, – вражено промовив Кейн.

Ламберт вимкнула динамiки. У капiтанському вiдсiку знову запанував спокiй.

– Що то в бiса було? – запитала Рiплi з таким виглядом, наче вона побачила щось мертве в тарiлцi. – Я ще нiколи не чула таких аварiйних сигналiв.

– «Матiр» назвала це так, – пояснив Даллас. – Не зовсiм коректно називати iх «iнопланетними», тож вона назвала «чужими».

– А може, то голос, – сказала Ламберт i замовкла, усвiдомивши, що ii слова мають неприемний вiдтiнок, i зробивши вигляд, що нiчого не говорила.

– Скоро дiзнаемось. Ти встановила координати мiсцезнаходження корабля?

– Я знайшла його мiсцезнаходження на планетi, – Ламберт вдячно подивилась на панель управлiння, задоволена тим, що доведеться мати справу з розрахунками, а не з важкими думками. – Ми досить близько.

– Інакше «Матiр» не пробудила б нас вiд гiперсну, – пробурмотiла Рiплi.

– Координати прямого сходження – шiсть хвилин двадцять секунд; бiчного вiдхилення – мiнус тридцять дев’ять градусiв двi секунди.

– Покажи це на екранi.

Штурман натиснула певну послiдовнiсть кнопок. Один з екранiв у капiтанському вiдсiку замиготiв, i всi побачили яскраву цятку.

– Високе альбедо[3 - Характеристика ступеня розсiяностi вiдображення. (Прим. ред.)]. Можеш збiльшити?

– Тiльки до певноi мiри. Поки що на це треба дивитися здалеку. Зараз постараюся наблизити.

Екран одразу ж сфокусувався на об’ектi, й усi побачили тьмяну стиснену з полюсiв планетку серед космiчноi порожнечi.

– Чорт ii забирай, – незлостиво сказав Даллас. – Ти впевнена, що то вона? У цiй системi досить багато планет.

– Так, це вона. Просто планетоiд. Десь тисяча двiстi кiлометрiв у дiаметрi, не бiльше.

– Вона обертаеться?

– Так. Час повного оберту – години двi. Але це попередне значення. Хвилин за десять скажу точно.

– Уже непогано. Сила тяжiння?

Ламберт перевiрила декiлька iндикаторiв.

– Вiсiмдесят шiсть сотих. Досить щiльна.

– Тiльки не кажи про це Паркеровi й Бретту, – сказала Рiплi. – Їм спаде на думку, що там поклади важких металiв, i вони пiдуть шукати здобич ще до того, як ми дiзнаемося про нашого невiдомого транслятора.

Спостереження Еша були прагматичнiшими:

– Нею можна ходити.

Члени екiпажу почали розробляти процедуру виходу на орбiту. Адже «Ностромо» наближався до маленькоi планетки, тягнучи за собою величезний вантаж резервуарiв i перегонну установку.

– Наближаемось до апогею орбiти. Увага! Двадцять секунд, дев’ятнадцять, вiсiмнадцять… – Ламберт рахувала, поки ii напарники навколо напружено працювали.

– Нахил по правому борту на дев’яносто два градуси, – дiловито оголосив Кейн.

Буксир та нафтоочисна установка перекрутилися, виконавши пiрует у вiдкритому космосi. Допомiжнi двигуни ненадовго увiмкнулися, освiтивши хвiст.

– Вихiд на екваторiальну орбiту пройшов успiшно, – оголосив Еш. Пiд ними безтурботно крутилася мiнiатюрна планета.

– Дай менi данi про тиск у вiддiленнi управлiння електронними пристроями.

Еш поглянув на манометри, не повертаючись до Далласа.

– Три цiлих сорок п’ять сотих Ньютона на ем сi у квадратi[4 - Формула взаемовiдповiдностi маси та енергii.]… близько тридцяти п’яти тисяч паскаль, сер.

– Дай знати, раптом щось змiниться.

– Ти подбав про керування рiвнем резервування, яке вимикае пристроi управлiння керуючим гiроскопом[5 - Прилад, що реагуе на кути змiни орiентацii у просторi. Використовуеться в автомобiльнiй галузi, авiацii, космонавтицi.], поки ми займалися справами?

– Так.

– Система збору iнформацii гальмуе управлiння керуючим гiроскопом. Ми будемо прискорювати ii за допомогою установки вiдслiдковування та управлiння, а монiторинг будемо здiйснювати за допомогою цифрових комп’ютерiв УПР та комп’ютерного iнтерфейсу. Тобi вiд цього легше?

– Набагато.

Еш був забавним хлопцем, який ставився до всiх холоднокровно i одночасно по-дружньому, до того ж вiдмiнним спецiалiстом. Нiчого не могло збити його з пантелику. Пiдтримка наукового спiвробiтника надавала Далласу впевненостi пiд час прийняття рiшень.

– Готуемось до роз’еднання з платформою, – сказав Еш i увiмкнув тумблер невеликого пристрою. – Інженерне вiддiлення, готуемось до роз’еднання iз платформою.

– L-вирiвнювання по лiвому борту, по правому борту шлях вiльний, – доповiв Паркер без звичного сарказму.

– Заднiй фал[6 - Стикувальний вузол. (Прим. ред.)] готовий до роз’еднання, – додав Бретт.

– Перетинаемо термiнатор[7 - В астрономii лiнiя роздiлення освiтленого та темного бокiв небесного тiла. (Прим. ред.)], – доповiла Ламберт. – Входимо на неосвiтлену сторону.

Внизу нечiтка заокруглена лiнiя роздiляла густi хмари. З одного боку вони були яскраво освiтленими, а з iншого були могильно-чорними.

– Пiдйом. Пiдйом. Режим готовностi, – Ламберт по черзi клацала вимикачами. – Режим готовностi. П’ятнадцять секунд… десять… п’ять… чотири. Три. Два. Один. Замок.

– Роз’еднуемось, – коротко наказав Даллас.

Мiж «Ностромо» та масивними резервуарами з нафтоочисною установкою, якi почали дрейфувати по орбiтi, захурделився газ. Двi штучнi конструкцii – одна порiвняно невелика з людьми, iнша – величезна та безлюдна – повiльно роз’едналися. Даллас уважно спостерiгав за роз’еднанням на екранi номер два.

– Фал вiльний, – оголосила Рiплi пiсля короткоi паузи.

– Точнiсть скориговано. – Кейн вiдкинувся в крiслi, розслабившись на декiлька секунд. – Усе вiльне. Роз’еднання пройшло успiшно, пошкоджень немае.

– Прийнято, – додала Ламберт.

– Прийнято, – з полегшенням промовила Рiплi.

Даллас подивився на штурмана:

– Ти впевнена, що ми залишили платформу на стабiльнiй орбiтi? Я не хочу, щоб два мiльярди тон нафти впали й загорiлися, доки ми будемо колупатися внизу. Тут атмосфера не така щiльна, щоб надiйно захистити нас.

Ламберт перевiрила iндикатор:

– Сер, вона може спокiйно висiти тут ще з рiк.

– Добре. Фiнанси в безпецi, ну й нашi голови теж. Давайте спробуемо сiдати. Готовнiсть до польоту в атмосферi.

П’ятеро людей наполегливо працювали, кожен працюючи над своiм завданням. Джонс сидiв на панелi управлiння пристроiв по лiвому борту й спостерiгав за хмарами, що насувались.

– Починаемо зниження, – увага Ламберт була прикута до одного давача. – П’ятдесят тисяч метрiв. Зниження. Зниження. Сорок дев’ять тисяч. Входимо в атмосферу.

Даллас спостерiгав за власними приладами, намагався оцiнити та запам’ятати десятки цифр, якi постiйно змiнювалися. Запорукою мiжзоряних подорожей було шанування приладiв, залишаючи всю важчу роботу на «Матiр». А от полiт в атмосферi – це зовсiм iнше. Тут вже працювали пiлоти, а не машина.

Днище зорельота торкнулося брунатних та сiрих хмар.

– Обережно. Унизу виглядае негарно.

«Як це схоже на Далласа», – подумала Рiплi. Десь унизу, у брунатно-сiрому пеклi iнший корабель благав про допомогу, використовуючи регулярний, нелюдський i страхiтливий екстрений виклик. Ця планета була взагалi невiдомою. Це означае, що всi метеорологiчнi особливостi, грунт та iнше доведеться вивчати з нуля, а для Далласа це було просто «негарно». Їй часто спадало на думку, чому такий компетентний капiтан змушений керувати якимось рядовим кораблем типу «Ностромо».

Якби Рiплi могла читати думки, то вiдповiдь би ii здивувала: йому це подобалося.

– Координати вертикального зниження розраховано та введено. Незначне коригування курсу, – доповiла Ламберт. – Наведення завершене, знижаемось по курсу. Зафiксували, летимо по прямiй.

– Прийнято. Як метеоумови внизу можуть вплинути на допомiжнi двигуни?

– Поки що все добре, сер. Доки ми не зануримось у тi хмари, нiчого певного сказати не можу. Сподiваюся, ми зможемо крiзь них пробитися.

– Непогано, – Даллас похмуро подивився на iндикатор i натиснув кнопку. З’явилося нове значення, яке його бiльше порадувало. – Дай менi знати, якщо воно змiниться.

– Добре.

Буксир занурився в зону хмарностi. Навколо на екранах зображення помутнiшало. Але прилади працювали справно. Зорелiт тричi пiдкинуло, а потiм рух у густiй поволоцi темних хмар тривав без особливих проблем. Те, з якою легкiстю вони зробили цей маневр, свiдчило про вiдмiннi навички штурмана Ламберт i пiлота Далласа.

Втiм, це тривало недовго. Зорелiт потрапив у повiтряний потiк, який почав його штовхати.

– Зона турбулентностi, – Рiплi напружено працювала на панелi управлiння.

– Увiмкни навiгацiйнi та посадочнi лiхтарi. – Даллас вдивлявся крiзь вихри на екранах. – Можливо, щось ми зможемо побачити.

– За таких умов нiхто не зробить це краще, анiж прилади, – сказав Еш.

– Авжеж, я не зможу iх замiнити. Усе ж хотiлося б щось i бачити на власнi очi.

На днищi «Ностромо» загорiлися яскравi прожектори. Вони хiба що трiшки пробивалися крiзь хмари, не даючи того огляду, якого так жадав капiтан. Усе ж вони зробили свiтлiшими перед тим темнi оглядовi екрани, а з ними й капiтанський вiдсiк. Та й на серцi у всiх стало трохи легше. Ламберт уже не здавалося, що вони летять крiзь чорнило.

Зi своiх мiсць Паркер i Бретт не бачили хмарноi завiси, але вiдчули ii. У зонi турбулентностi iнженерний вiдсiк раптом втратив колишню рiвновагу й дещо перехилився на бiк.

Паркер стиха лайнувся.

– Що це таке? Ти чув це?

– Еге, – Бретт нервово вивчав iндикатор. – Перепад тиску на повiтрозабирачу номер три. Напевно, ми втратили захисний кожух, – вiн почав натискати кнопки. – Еге ж, так i е. Крiзь забiрник просочуеться пил.

– Вимкни, вимкни його.

– А що, по-твоему, я роблю?

– Чудово. Тепер наш допомiжний двигун забитий курявою.

– Нiчого страшного… сподiваюся, – Бретт налаштував управлiння. – Зараз заблокую цей забiрник i увiмкну вентиляцiю на видув.

– Але двигун, напевно, вже пошкоджено, – Паркеру страшно було подумати про те, що можуть твердi частки, якi занесло вiтром, зробити iз внутрiшньою оболонкою забору. – Де ми в бiса летимо? Це хмари чи скелi? Якщо ми не розiб’емся, то як мiнiмум одержимо замикання в схемах, якi на такiй швидкостi просто загоряться.

П’ятеро членiв екiпажу в капiтанському вiддiленнi не чули iнженерських прокльонiв i намагались посадити буксир недалеко вiд джерела сигналу так, щоб вiн залишився неушкодженим.

– Наближаемось до джерела сигналу, – Ламберт спостерiгала за давачем. – Вiдстань – двадцять п’ять кiлометрiв. Двадцять. Десять, п’ять…

– Гальмуемо i повертаемо, – Даллас схилився над пристроями ручного управлiння.

– Коригую курс. Три градуси чотири хвилини праворуч, – Даллас виконав коригування. – Тепер усе в нормi. П’ять кiлометрiв до центра радiуса пошуку. Тримати курс.

– Зменшуемо радiус, – Даллас знову почав натискати на кнопки ручного управлiння.

– Три кiлометри. Два.

У Ламберт був надто схвильований голос. Даллас не мiг вiдгадати чому: через загальну небезпеку чи через наближення до джерела сигналу.

– Ми фактично над ним.

– Молодець, Ламберт. Рiплi, як виглядае поверхня? Знайди, де можна сiсти.

– Працюю над цим, сер, – Рiплi перевiрила декiлька панелей, i в мiру того як з iндикаторiв надходили неприйнятнi данi, в неi на обличчi з’являвся вираз огиди. Зорелiт кружляв у повiтрi, доки Рiплi намагалася розiбратися в невидимiй поверхнi.

– У спектрi зору нiчого не видно.

– Та бачимо, – буркнув Кейн. – Вiрнiше, нiчого не бачимо.

Звiти вiд приладiв не додавали оптимiзму. Судячи з випадкових даних iндикаторiв, це була закинута, безплiдна й ворожа пустеля.

– Завади на радарi, – Рiплi шкодувала, що електронiка не реагуе на прокльони так само швидко, як люди. – На сонарi теж, iнфрачервонi завади. Почекайте, зараз спробую ультрафiолет. Спектр досить високий, щоб не заважати нам.

За декiлька секунд на надважливому iндикаторi з’явилися окремi рятiвнi лiнii, а пiсля цього – слова з яскравим пiдсвiчуванням та комп’ютерна схема.

– От i все.

– Знайшла мiсце для посадки?

Рiплi виглядала повнiстю розслабленою.

– Наскiльки я зрозумiла, можна сiдати будь-де. Згiдно з iндикаторами, поверхня повнiстю рiвна.

Даллас чомусь уявив гладку вулканiчну лаву, котра дещо вихолола, але пiд тонкою скоринкою зрадливо ховае розплавлену смерть.

– Еге, але що там таке рiвне? Вода, пахоехое[8 - Хвиляста застигла лава, назва походить iз територii Гавайських островiв.], пiсок? Кейне, треба вiд чогось вiдштовхнутися. Потрiбна якась пiдказка. Зараз я спущуся, i ми все з’ясуемо. Якщо поверхня тверда i рiвна, то все буде добре.

Кейн почав клацати вимикачами.

– Монiторинг. Інструмент аналiтики запущено. Завади не зникають.

Даллас обережно опускався ближче до поверхнi.

– Завади не зникають, але слабшають.

Даллас знову дещо знизив висоту. Ламберт спостерiгала за давачами. Вони були на безпечнiй висотi, але якби з двигунами зорельота щось трапилося чи на них подiяла якась сила, притаманна цiй планетi, на такiй швидкостi все могло рiзко змiнитися. Але гальмувати теж не можна, оскiльки при такому вiтрi можна було взагалi втратити управлiння.

– Завади зникають… все!

Кейн вивчав iндикатори та контурнi лiнii на сканерi зорельота.

– Колись ця планета була розплавлена. Судячи з результатiв аналiтики, недовго. В основному, складаеться з базальту, трiшки рiолiту, подекуди зустрiчаються прошарки лави. Наразi все застигло й охололо, слiдiв тектонiчноi активностi не виявлено.

За допомогою iнших вимiрювальних приладiв вiн намагався дiзнатися iншi секрети маленькоi планети.

– Нiяких слiдiв тектонiчноi активностi пiд нами чи поблизу. Чудове мiсце, щоб посадити корабель.

Даллас одразу ж запитав:

– Ти впевнений?

– Вона надто стара, щоб тут було iнакше, – роздратовано вiдповiв старший помiчник. – У мене вистачить розуму визначити вiк i склад планети. Гадаеш, що я хочу посадити нас у жерло вулкана?

– Добре, добре. Вибач, просто хотiв перевiрити. Я нiколи не здiйснював посадку без карт i радiомаякiв, вiдколи закiнчив навчання. Трохи нервуюся.

– Усi ми нервуемо, – одразу ж прокоментувала Ламберт.

– Тодi що, здiйснюемо посадку?

Нiхто не заперечував.

– Давайте. Я спробую приземлюватися по спiралi. Докладу всiх зусиль, щоб зробити це пiд таким вiтром, а потiм треба пiдiйти якнайближче до джерела сигналу. Але уважно стежте за сигналом, Ламберт. Я не хочу, щоб ми сiли на той корабель, який потребуе допомоги. Попередь, якщо будемо надто близько.

Його голос звучав досить рiзко в переповненому вiдсiку.

Було виконано необхiднi налаштування, введено команди, а вiрнi електроннi слуги iх виконували. «Ностромо» чiтко приземлявся по спiралi, незважаючи на пориви супротивного вiтру в чорному небi на кожному метрi.

– Зниження за п’ятнадцять кiлометрiв, – чiтко оголосила Рiплi. – Дванадцять… десять… вiсiм.

Даллас пiднiс руку до панелi управлiння.

– Гальмуй. П’ять… три… два. Один кiлометр.

Даллас внiс необхiднi змiни на панелi управлiння.

– Гальмуемо. Увiмкнути двигуни м’якоi посадки.

– Увiмкнено, – Кейн упевнено працював за панеллю управлiння. – Комп’ютерний монiторинг зниження.

У капiтанському вiдсiку почулося рiзке голосне гудiння: це «Матiр» узяла пiд контроль iхне зниження, регулюючи останнi метри бiльш точно, нiж найкращий пiлот.

Даллас провiв останню перевiрку перед посадкою i вимкнув декiлька тумблерiв.

– Основнi двигуни вимкнено. Опори модуля у нормi.

Капiтанський вiдсiк почало сильно трусити вiд вiбрацii вiтру.

– Зниження! Дев’ятсот метрiв! – Рiплi дивилася на панель управлiння. – Вiсiмсот. Сiмсот. Шiстсот.

Рiплi продовжила вiдлiк. Скоро вона дiйшла до першого десятка.

Коли до поверхнi залишалось п’ять метрiв, корабель загальмував i завис у повiтрi. Внизу в нiчнiй темрявi ревiла буря.

– Випустити опори.

Кейн вже почав виконувати наказ Далласа. У капiтанському вiдсiку почулося тихе скрипiння. Із днища зорельота з’явилися декiлька «нiг» iз товстого металу, вiд чого вiн став схожий на жука. Вони впритул наблизились до досi невидимоi внизу породи.

– Чотири метри… Фух!

Рiплi припинила вiдлiк. «Ностромо» теж зупинився, коли опори намацали тверду поверхню. Потужнi бампери пом’якшили контакт.

– Посадку завершено…

Раптом щось трiснуло – можливо, закоротило якусь дрiбну схему або це через те, що перевантаження не було вчасно компенсоване належним чином. А потiм корабель струсонуло вiд якогось сильного удару. Металевим корпусом корабля пройшла хвиля вiбрацii, так що здалося, нiби вiн страхiтливо застогнав.

– Я втратив контроль! – заволав Кейн, коли в капiтанському вiдсiку зникло свiтло. Давачi почали голосно попереджати про небезпеку, оскiльки окремi металевi «нервовi закiнчення» «Ностромо» вiдбивали сигнали про несправнiсть.

Коли струс уразив iнженерний вiдсiк, Паркер i Бретт тiльки збиралися випити по бляшанцi пива. Крiзь склянi стiни своеi кабiни вони помiтили, як комплект з’еднаних труб, вбудований у фiгурну стелю машинного вiддiлення, вибухнув. У iхнiй власнiй кабiнцi управлiння загорiлися три панелi. Клапан регулювання тиску, що знаходився неподалiк, роздуло, а потiм вiн теж вибухнув.

Cвiтло згасло й iнженери почали намацувати кишеньковi лiхтарики. Паркер тим часом намагався знайти кнопку, яка вiдповiдала за резервний генератор, котрий постачав живлення в разi вiдсутностi безпосередньоi роботи дiючих двигунiв.

У капiтанському вiдсiку в цей час запанувало сум’яття. Коли припинилися крики та питання, Ламберт озвучила найпростiшу версiю:

– Напевно, допомiжний генератор дав дуба.

Вона зробила крок уперед, але сильно вдарилася об панель управлiння.

– Цiкаво, що ж трапилося?

Кейн пiдiйшов до стiни, i, намацуючи ii, почав йти уздовж неi. «Де ж резервна панель управлiння посадкою… Ага, ось». Вiн шукав знайомi круглi ручки. «Фiксатор замка шасi… ось. Вже близько…» Рука Кейна затисла аварiйний важiль освiтлення. Вiн увiмкнув його. У тьмяному сяйвi з’явилося декiлька примарних силуетiв.

Орiентуючись на свiтло, яке увiмкнув Кейн, Даллас i Ламберт знайшли власнi важелi освiтлення. Три вогника давали достатньо свiтла для роботи.

– Що трапилося? Чому не спрацював допомiжний двигун? І чому зникло свiтло?

Рiплi клацнула вимикачем телефона внутрiшнього зв’язку.

– Інженерний вiдсiк, що трапилося?

– Усе хрiново, – дiловито вiдповiв Паркер, але в його голосi вчувалися тривога i настраханiсть. На тлi його слiв пролунав звук, схожий на далеке дзижчання жахливих крил якоiсь величезноi комахи. Голос Паркера уривався. Таке враження, що вiн зникав iз дiапазону телефона внутрiшнього зв’язку. – Клята пилюга забила двигуни, поки ми сiдали, – ось що трапилося. Напевно, забули iх вчасно зачинити i вичистити, от i сталося займання електроприладiв.

– Займання досить масштабне, – тiльки й додав Бретт до загальноi розмови. Його голос звучав досить слабко, наче вiн був десь далеко.

Настала тиша, яку порушувало лише свистiння хiмiчних вогнегасникiв у динамiках.

– Повiтрозабирачi забилися, – нарештi Бретт повiдомив те, чого так нетерпляче чекала компанiя в капiтанському вiдсiку. – Стався сильний перегрiв, напевно, вигорiло усе вiддiлення. Чорт забирай, тут справдi стае нестерпно…

Даллас подивився на Рiплi.

– Тi двое, схоже, досить зайнятi зараз. Я хочу почути щось змiстовне. Щось пiшло не так. Дуже сподiваюся, що проблема стосуеться лише iхнього машинного вiддiлення, але може бути й гiрше. Корпус цiлий? – Даллас глибоко вдихнув. – Якщо нi, то треба знайти пробоiну й визначити серйознiсть несправностi.

Рiплi швидко просканувала аварiйнi здавачi герметичностi, потiм швидко переглянула окремi схеми кабiни. Пiсля цього вона змогла впевнено заявити:

– Я нiчого там не бачу. В усiх вiддiленнях тиск у нормi. Якщо десь i е пробоiна, то вона занадто маленька, а система самоущiльнення вже давно ii залатала.

Еш разом з iншими уважно вивчав данi iндикаторiв на панелi управлiння. У неi було окреме джерело живлення на випадок масштабних перебоiв, як от зараз. Еш пiдтримав слова Рiплi:

– У повiтрi вiдсiкiв вiдсутнi забруднення ззовнi. Гадаю, герметичнiсть не порушена.

– Це краща новина за останнi хвилини. Кейне, увiмкни зовнiшнi екрани, на яких ще не зникло живлення.

Старший помiчник налаштував три тригери[9 - У цьому контекстi синонiм перемикача, у ширшому значеннi вiдносно проста схема стабiлiзацii станiв струму. (Прим. ред.)]. Усi побачили мигтiння, щось схоже на нечiткi контури рельефу, а потiм усе знову занурилося в темряву.

– Розрядилися. Нiчого не видно, та й назовнi зараз така ж темрява, як i в нас. Треба б увiмкнути допомiжний генератор, принаймнi зможемо роздивитися, де ми. Акумулятора для цього явно не вистачае.

Аудiосенсори потребували менше енергii, тому вони передавали звуки ззовнi в кабiну. Нерухомi приймачi доносили до капiтанського вiдсiку звуки буревiю з дивним клацанням i завиванням. Часом виникало враження, що за бортом билися двi акули.

– Треба було сiдати вдень, – Ламберт подивилася в iлюмiнатор, за яким була темрява. – Без приладiв нiчого не побачимо.

– Що ж таке, Ламберт? – передражнив Кейн. – Боiшся темряви?

Вона навiть не посмiхнулася.

– Я не боюся темряви, у якiй я все знаю. А ця темрява – це iнша справа, особливо коли там лунають звуки, якi ми чули пiд час екстреного виклику.

Ламберт знову витрiщилася на запилений iлюмiнатор.

Їi готовнiсть висловити своi потаемнi страхи не покращила загальний настрiй у капiтанському вiдсiку. У кращi часи вiн просто був напружений, а тепер посеред цiеi темряви атмосфера стала взагалi задушливою через мовчання, яке затягнулося. Нарештi Рiплi оголосила:

– Нам знову телефонують з iнженерного вiдсiку.

Даллас та iншi з очiкуванням дивились, поки Ламберт возилася з пiдсилювачем.

– Паркере, це ти? – почала розмову Рiплi.

– Так, це я, – судячи з голосу, iнженер був надто втомлений, щоб рiзко вiдповiдати у своiй звичнiй саркастичнiй манерi.

– Як у вас там справи? – Даллас подумки схрестив пальцi. – Вам вдалося загасити пожежу?

– Нарештi, – iнженер зiтхнув, i в телефонi це прозвучало як вiтер. – Вогонь пошкодив старий шар змазки в коридорi на поверсi «C». У певний момент я подумав, що ми добряче обпалимо собi легенi. Але горюча речовина виявилася тоншою, анiж я гадав, i згорiла швидше, не встигнувши поглинути багато повiтря. Сепаратори добре працюють, тому скоро примiщення буде очищене вiд вуглекислого газу.

Даллас облизав губи.

– Який ступiнь пошкоджень? Не звертайте уваги на дрiбнi. Мене найбiльше цiкавить загальна справнiсть корабля та все, що перешкоджае нормальнiй роботi.

– Та-ак… Четверта панель повнiстю згорiла (Даллас уявив, як iнженер загинае пальцi, перераховуючи несправностi). Допомiжний блок паралельного живлення не працюе, так само, як i трое чарунок на дванадцятому модулi. Наслiдки зрозумiлi.

Інженер витримав паузу i додав:

– Дрiбнi пошкодження теж називати? За годину я зможу пiдготувати повний список.

– Не треба. Зачекай хвильку, – Даллас повернувся до Рiплi. – Спробуй знов увiмкнути екрани.

Рiплi виконала наказ, але це не допомогло. Вони були такими ж порожнiми, як i голова бухгалтера Компанii.

– Доведеться поки що обходитися без них, – сказав вiн.

– Ти впевнений, що назвав усi несправностi? – запитала Рiплi по телефону. Вперше вона пройнялася симпатiею до Паркера та Бретта вiдтодi, як вони стали членами команди. Вiрнiше, вiдколи вона стала, адже Паркер працював на «Ностромо» довше за неi.

– Поки що – так, – Паркер закашлявся. – Зараз ми намагаемося повнiстю вiдновити постачання енергii. Дванадцятий модуль, який зламався, усе тут угробив. Бiльше iнформацii про поломку ми зможемо надати вже пiсля того, як вивчимо усе, що пожер вогонь.

– Ви впораетеся з ремонтом? – Даллас подумки аналiзував стислий звiт iнженера. Вони можуть залатати основнi пошкодження, але проблема з чарунками займе певний час. Вiн навiть боявся думати, що могло трапитись iз дванадцятим модулем.

– Ми не зможемо одразу полагодити всi несправностi, – вiдповiв Паркер.

– Я й не думав питати про всi. Що вдасться зробити?

– Треба змiнити напрям декiлькох трубопроводiв i замiнити обшивку пошкоджених повiтрозабирачiв. Це передусiм. Але аби цiлком полагодити цi труби, треба було б надовго ставити зорелiт у док. Ми ж можемо тiльки тимчасово пристосувати трубопроводи, аби згодом дiстатися до доку.

– Розумiю. Що ще?

– Я вже говорив: дванадцятий модуль. Кажу, як е: ми втратили головну чарунку.

– Чому? Через куряву?

– Частково – так.

Паркер замовк, про щось порадився з Бреттом, а потiм продовжив:

– Деякi частки злиплися в забирачах, забрикетувалися та викликали перегрiв i пожежу. Ви ж знаете, якi цi двигуни чутливi. Пил просочився крiзь кожухи й угробив усю систему.

– Ви щось можете зробити? – запитав Даллас. Систему треба було якось вiдремонтувати, бо замiнити ii не вдасться.

– Гадаю, що так. Вiрнiше, Бретт сподiваеться, що коли вичистити все i заново викачати повiтря, можна буде спробувати запустити. Потiм побачимо, як воно буде. Якщо пiсля чистки все буде герметично, то нам пощастило. Якщо ж нi, то спробуемо викувати i спресувати латку. Якщо ж виявиться, що вздовж труби проходить трiщина, ну, тодi… – голос Паркера почав завмирати.

– Давайте не будемо про можливi проблеми, – запропонував Даллас. – Розберемося з тими, що е, i, сподiваюся, на цьому все й закiнчиться.

– Згоднi.

– Так, – промовив Бретт десь збоку.

– Кiнець зв’язку.

– Кiнець зв’язку. Грiйте для нас каву.

Рiплi поклала слухавку i в очiкуваннi подивилася на Далласа. Вiн тихо присiв задумавшись.

– Скiльки часу треба, щоб полагодити зорелiт, якщо Паркер дiйсно правий, а вони з Бреттом зможуть це зробити?

Вона вивчала данi iндикаторiв i на хвилинку задумалась.

– Якщо вони зможуть змiнити напрям тих труб i полагодити дванадцятий модуль, щоб вiн знову мiг забезпечувати силове навантаження, то це займе приблизно п’ятнадцять-двадцять годин.

– Непогано. За моiми пiдрахунками – вiсiмнадцять, – вiн не посмiхнувся, але в нього з’явилася надiя. – Як щодо допомiжних двигунiв? Бажано, щоб вони працювали, коли ми вирiшимо проблеми iз живленням.

– Я працюю над цим, – Ламберт налаштувала прихованi пристроi. – Коли iнженери закiнчать у себе, в нас вже все буде готово.

За десять хвилин малюсiнький динамiк Кейна декiлька разiв рiзко запищав. Вiн проаналiзував данi на здавачi, а потiм увiмкнув телефон внутрiшнього зв’язку.

– Капiтанський вiдсiк. Кейн.

Почувся виснажений, але задоволений голос Паркера з iншого кiнця корабля.

– Не знаю, скiльки шви витримають… деякi з них досить погано тримаються. Якщо все пiде, як слiд, ми знову пройдемося iнструментом по швах i зробимо iх бiльш довговiчними. Зараз у вас повинно поновитися свiтло.

Старпом перемкнув блок. У капiтанському вiдсiку знову спалахнуло свiтло, почали загорятися i миготiти вiдповiднi iндикатори, а члени екiпажу вмить пожвавiшали.

– Живлення та свiтло знов увiмкнено, – вiдзвiтував Кейн. – Ви двое гарно попрацювали.

– А ми завжди гарно працюемо, – вiдповiв Паркер.

– Авжеж, – погодився поруч Бретт; судячи з безперервного гудiння, яке створювало елегантну полiфонiю разом iз його стандартними односкладними вiдповiдями, вiн знову стояв десь збоку вiд динамiка бiля двигунiв.

– Не дуже радiйте, – продовжив Паркер. – Новi шви тримаються, але я нiчого не обiцяю. Ми просто все тут склеiли докупи. Що у вас нового?

Кейн похитав головою, а потiм згадав, що Паркер не може бачити його жесту.

– Казна-що, – вiн визирнув у перший-лiпший iлюмiнатор. Вогнi в капiтанському вiдсiку кидали слабке свiтло на вузьку дiлянку рiвноi порожньоi поверхнi. Інодi вiтер котив велику пригорщу пiску або камiнь, i той кидав швидкий вiдблиск, але бiльше нiчого не було. – Голi скелi, Паркере. Видимiсть обмежена. Усе позитивне, що я можу припустити – це те, що ми можемо бути десь неподалiк вiд мiсцевого оазису.

– Тримай кишеню ширше!

Паркер щось прокричав Бретту дiловим тоном, а потiм додав:

– Якщо ще щось трапиться, одразу ж повiдомте.

– Надiшлю тобi поштiвку, – i Кейн поклав слухавку…




III


Якби надзвичайна ситуацiя продовжувалася, то, схоже, усiм присутнiм у капiтанському вiдсiку було б спокiйнiше. Коли знову увiмкнули свiтло та енергопостачання, екiпажу стало нiчого робити, окрiм як витрiщатися довкола. Вiд цього всi п’ятеро зробилися дуже нервовими. Нiкому не було мiсця, щоб простягнутися i розслабитися. Якби хтось додумався ходити взад-вперед, то зайняв би все вiльне мiсце. Тому всi нудьгували на своiх мiсцях, пили кiнськими дозами каву, яку iм готував автокок, намагаючись вiдволiкти своi надмiрно завантаженi думки вiд тiеi неприемноi ситуацii, в яку потрапили. Вони волiли не висувати вголос припущень про те, що iх чекае назовнi.

Серед них лише Еш був вiдносно задоволеним. Його единою тривогою на той момент був душевний стан напарникiв. На кораблi не було справжнiх розваг, завдяки яким можна було б вiдволiктись. «Ностромо» був буксиром, робочим кораблем, а не розважальним зорельотом. Коли не було нiякоi роботи, весь вiльний час екiпаж повинен був проводити в комфортних обiймах гiперсну. Тому не дивно, що через марнi витрати часу вони нервували навiть у найкращих обставинах, не кажучи вже про ситуацiю, в яку вони потрапили тепер.

Еш мiг увесь час вирiшувати теоретичнi задачi на комп’ютерi, i йому це не набридало. Навпаки, процес неспання його стимулював.

– Є вiдповiдь на нашi виклики? – Даллас висунувся зi свого стiльця, щоб поглянути на наукового спiвробiтника.

– Я перевiрив усi типи вiдповiдей вручну, а також пiдбирав «методом тику». Також я дозволив «Матерi» спробувати пiдхiд з використанням суто механiчно-аналогового коду, – Еш розчаровано похитав головою. – Нiчого, окрiм цього екстреного виклику, який повторюеться через певний iнтервал. По всiх iнших каналах – глухо, окрiм слабкого постiйного трiску в каналi нуль-точка-три-три.

Вiн тицьнув великим пальцем угору:

– «Матiр» говорить, що це характерне випромiнювання сонця цiеi системи. Якщо щось чи хтось залишився живий там, назовнi, вiн нiчого не може вдiяти, окрiм як кликати на допомогу.

Даллас мимоволi чутно видихнув.

– Ми повнiстю вiдновили живлення. Треба визначити, де ми. Рiплi, увiмкни прожектори.

Рiплi клацнула вимикачем. За iлюмiнаторами загорiлася мережа потужних вогнiв, якi яскравими перлами переливалися корпусом. Тепер ще краще стало видно вiтер та пил, якi iнодi утворювали маленькi коловертi в повiтрi та iз потужною силою буревiя проносилися в них перед очима. На тлi пустельного пейзажу видiлялися лише поодинокi скельнi виступи та нерiвностi рельефу. Тут не було жодних ознак життя: анi лишайника, анi бодай кущика. Лише вiтер та курява, яка крутилася в зловiснiй темрявi.

– Немае тут нiякого оазису, – прошепотiв Кейн. – Це порожня i негостинна планета.

Даллас пiднявся i пiдiйшов до iлюмiнатора. Вiн вдивлявся в буревiй, що не вщухав, спостерiгав за уламками камiння, яке пролiтало повз корабель. «Цiкаво, на цiй маленькiй планетi хоч колись бувае безвiтряна погода?» – подумав вiн. Судячи з того, що iм вдалося дiзнатися про мiсцевi умови, «Ностромо» мав би здiйснити посадку в погожу лiтню нiч. «Щось не схоже», – подумав Даллас. Планета не була настiльки великою, як, скажiмо, Юпiтер, щоб на нiй була така буревiйна погода. Таке припущення заспокоiло капiтана, бо вiн припустив, що, можливо, i погоднi умови далi вже не погiршаться.

Капризи мiсцевого клiмату стали головною темою для обговорення.

– Ми не можемо вийти назовнi в таку погоду, – переконував Кейн. – У будь-якому разi не вночi.

Еш пiдвiв голову вiд своеi панелi управлiння. Вiн не рухався i випромiнював як фiзичний, так i душевний спокiй. Кейн не мiг збагнути, як у науковця так виходило. Сам вiн давно б утратив глузд, якби iнодi не вставав з-поза панелi управлiння, аби походити.

Еш помiтив його погляд i повiдомив обнадiйливу iнформацiю:

– «Матiр» говорить, що за двадцять хвилин почнеться схiд iхнього сонця, тому темно не буде, куди б ми не пiшли.

– Це вже дещо, – визнав Даллас. Йому вiд цих слiв трiшки полегшало.

– Якщо тi, хто нас кликав, не будуть чи не можуть далi виходити на зв’язок, то доведеться йти на iх пошуки. Або на його пошуки, якщо це сигнал автоматичного радiомаяка. Ми далеко вiд передавача?

Еш проаналiзував данi iндикаторiв i для впевненостi увiмкнув прокладач курсу на поверхнi.

– Десь три тисячi метрiв. Якщо вiрити сканерам, поверхня майже рiвна. Напрям – приблизно на пiвденний схiд.

– Який склад поверхнi?

– Здаеться, такий, як ми й визначили пiд час посадки. Тверда порода, на яку ми сiли. Твердi базальти з дрiбними вкрапленнями, хоча я не виключаю iснування деiнде зибучих пiскiв.

– Тодi будемо обережними.

Кейн порiвнював вiдстань iз часом, на який iм вистачить кисню в скафандрах.

– Принаймнi недалеко.

– Ага, – вдоволено промовила Ламберт. – Не хотiлося б перемiщуватися на кораблi. Легше прорахувати пряму посадку з орбiти, анiж пересування на поверхнi в таку погоду.

– Добре. Ми знаемо, по чому будемо йти. Тепер треба дiзнатися, крiзь що ми будемо йти. Еше, зроби попереднiй аналiз атмосфери.

Науковий спiвробiтник почав натискати на кнопки. На поверхнi «Ностромо» вiдкрився маленький шлюз. З нього на вiтер висунувся металевий «пилосос», котрий протягом хвилини всмоктував мiсцеву атмосферу, а потiм заховався назад.

Зразок було випорснуто у вакуумну камеру, де складнi прилади почали розщеплювати його. Скоро компоненти атмосфери з’явилися на панелi управлiння Еша у виглядi чисел i знакiв.

Вiн швидко проаналiзував iх, а один компонент перевiрив двiчi й доповiв напарникам:

– Фактично первинна сумiш: багато iнертного азоту, трохи кисню, висока концентрацiя вiльного вуглекислого газу. Присутнi метан та амiак, останнiй частково в замороженому станi… Там холодно. Я зараз займаюся аналiзом домiшкових елементiв, але нiчого нового не скажу. Усе стандартно, i дихати цим не можна.

– Який тиск?

– Десять дин[10 - Одиниця сили в гаусовiй системi фiзичних величин. 1 дина = 10-5 ньютонiв у системi СІ. (Прим. ред.)] у четвертому ступенi на сантиметр квадратний. Не застрягнемо. Інше питання, що вiтер може здути.

– Як щодо рiвня вологостi? – запитав Кейн. Уявний образ позаземного оазису швидко вивiтрювався.

– Дев’яносто вiсiм вiдсоткiв. Можливо, пахне не дуже гарно, але вологiсть висока. Тут багато водяноi пари. Дивна сумiш, якщо чесно, враховуючи, що тут е метан. А, i не рекомендую пити з мiсцевих свердловин, якщо такi тут е. То може бути зовсiм не вода.

– Є ще якась важлива iнформацiя? – запитав Даллас.

– Лише те, що тут базальтова поверхня, дуже холодно й застигла лава. Дуже холодна атмосфера, набагато нижче нуля, – попередив Еш. – Навiть якби цим повiтрям можна було б дихати, скафандри все рiвно знадобляться, щоб не замерзнути. Якщо тут е живi iстоти, то вони досить витривалi.

Здавалося, Даллас змирився з усiм.

– Гадаю, було б безглуздо очiкувати чогось кращого. Надiя все одно залишаеться, хоча в цьому повiтрi нiчого не видно. Краще б його взагалi не було i не було цього камiння.

– Хтозна, – Кейн знову повернувся до своiх фiлософських роздумiв. – Можливо, для когось тут рай.

– Немае сенсу проклинати це мiсце, – порадила Ламберт. – Могло бути в сто разiв гiрше.

Вона уважно спостерiгала за буревiем. Ближче до свiтанку вiн вщухав.

– Це краще, анiж сiсти на газовий гiгант. Там швидкiсть вiтру в погожу пору складае триста кiлометрiв на годину, а сила тяжiння в десять, а то й в двадцять разiв вища, анiж тут. Принаймнi тут можна ходити без генераторiв та стабiлiзаторiв. Вам так пощастило, а ви цього не помiчаете.

– Де ж нам пощастило? – заперечила Рiплi. – Краще б мене знову поклали в гiперсон.

Щось тицьнулося iй у колiна, i вона опустила руку, щоб iззаду погладити Джонса. Той вдячно замурчав.

– Оазис це чи нi, – бадьоро промовив Кейн, – а я хочу бути першим добровольцем, щоб вийти на поверхню. Хотiв би подивитися на нашого загадкового вiдправника сигналу. Нiколи не знаеш, що можна знайти.

– Грошi та дiаманти? – Даллас не втримався та iронiчно посмiхнувся: Кейн був невиправним мрiйником.

Старпом знизав плечима.

– Чому б i нi?

– Я тебе зрозумiв. Добре, я згоден.

Саме собою розумiлося, що Даллас мае очолювати маленьку експедицiю. Вiн очима шукав кандидата, щоб доукомплектувати команду.

– Ламберт, ти теж iз нами.

Їй це не сподобалося:

– Узагалi чудово! Чому я?

– А чому не ти? Ти ж вроджений штурман. Побачимо, чи е з тебе толк поза твоею панеллю управлiння, – вiн попрямував до коридору, але зупинився i прозаiчно промовив: – Ще одне: напевно, там на нас чекае покинутий корабель i радiомаяк, який стоiть на повторi. Інакше ми б уже отримали звiсточку вiд тих, хто вижив. Але все ж ми не знаемо, що там. Здаеться, на цiй планетi не вируе життя, яке б воно не було, вороже чи нi. Але краще не ризикувати зайвий раз. Вiзьмiть зброю.

Вiн завагався, коли побачив, що Рiплi теж збираеться кудись йти.

– Рiплi, я не можу вiдпустити з корабля бiльше трьох. Доведеться тобi почекати своеi черги.

– Я й не збираюся туди, – вiдповiла вона. – Менi й тут добре. Просто я тут зробила все, що могла. Паркеровi та Бретту потрiбна допомога з тонкою роботою, поки вони намагаються полагодити тi трубопроводи…



В iнженерному вiдсiку було бiльш нiж спекотно, хоча система охолодження «Ностромо» працювала на повну. Уся бiда полягала в тому, що Паркеровi з Бреттом довелося багато чого зварювати, а також через тiснi умови. Бiля охолоджувальних термостатiв повiтря було вiдносно прохолодним, у той час як навколо зварювальних швiв воно швидко перегрiвалося.

Проблема полягала не в лазерному зварюваннi: промiнь був вiдносно прохолодний. Тепло вироблялося через побiчний продукт у мiсцях, де метал плавився i зливався у свiжий шов. Чоловiки працювали з голим торсом. Пiт лився з них рiкою.

Бiля них Рiплi, спершись об стiну, намагалася висунути захисну панель за допомогою спецiального iнструмента. Складнi нагромадження кольорових проводiв та малюсiньких схем сильно обгорiли, особливо двi маленькi чарунки, якi були повнiстю обвугленi. За допомогою свого iнструмента вона витягла пошкодженi деталi й рилася в сумцi, що висiла через плече, шукаючи запчастини.

Доки вона встановлювала першу з чарунок, Паркер вимкнув лазер. Вiн ретельно перевiрив шов, який щойно зробив.

– Як на мене, непогано.

Вiн озирнувся, аби подивитися на Рiплi. Вiд поту ii блузка липла до грудей.

– Гей, Рiплi… У мене е питання.

Рiплi не вiдволiкалась вiд роботи. Вона акуратно вставила другий чарунковий модуль поряд iз першим, наче вживлюючи зуб.

– Так, слухаю.

– Ми можемо пiти в експедицiю чи нам сидiти тут, доки все не полагодимо? Ми вже вiдновили живлення. Усе iнше – косметичний ремонт, – iз цими словами вiн рiзко махнув рукою, показуючи на розтрощене iнженерне вiддiлення. – А це може почекати кiлька днiв.

– Ви самi знаете вiдповiдь, – Рiплi всiлася, витираючи руки i дивлячись на них. – Капiтан узяв iз собою двох людей, i все. Поки вони не повернуться i не вiдзвiтуються, нiхто не мае права виходити. Трое там, а четверо – тут. Такi правила.

Раптом iй спало щось на думку, вона багатозначно глянула на Паркера.

– Ти ж не через це переживаеш, еге ж? Боiшся, що вони щось цiнне знайдуть. Чи ми всi помилялися в тобi, i насправдi ти благородний шукач знань, що самовiддано намагаеться розширити межi вивченння Всесвiту?

– Дурницi! – Паркер, здавалося, взагалi не образився через iронiю Рiплi. – Я лише самовiданно намагаюся розширити межi мого банкiвського рахунку. Отже… Якою буде наша частка, якщо вони знайдуть щось цiнне?

Рiплi вiдповiла iз втомленим виразом обличчя:

– Не турбуйтеся. Обое ви отримаете те, що вам належить.

Вона почала ритися в сумцi iз запчастинами, шукаючи потрiбний напiвпровiдниковий модуль, щоб замiнити останню пошкоджену схему у вiдкритому квадратному отворi в стiнi.

– Я не буду нiчого робити, доки нам не видiлять повну частку, – раптом заявив Бретт.

Рiплi знайшла потрiбну деталь i замiнила ii.

– Згiдно з договором вам буде видiлено частку вiд усiх знахiдок. Ви обидва це знаете. Досить! Повертайтеся до роботи.

Вона вiдвернулася i почала перевiряти новi встановленi модулi, щоб переконатися, що вони правильно функцiонують.

Паркер витрiщився на неi i вже вiдкрив рот, щоб ще щось сказати, але передумав. Усе ж вона ворент-офiцер, тож краще ii не сердити. Паркер поставив питання i отримав вiдсiч. Краще залишити все як е, i неважливо, як вiн почуваеться. Коли треба, Паркер умiв вмикати логiку.

Вiн роздратовано увiмкнув лазер i почав заварювати наступну дiлянку пошкодженоi труби.

Бретт, який вiдповiдав за живлення та силовий агрегат для зварювальника, сказав, нi до кого не звертаючись:

– Добре.



Даллас, Кейн i Ламберт йшли вузьким коридором. Зараз вони були одягнутi в чоботи, куртки та рукавицi на додачу до герметичних комбiнезонiв. У них були лазернi пiстолети – зменшенi модифiкацii лазерiв, якими користувались Паркер i Бретт.

Вони зупинилися перед масивними дверима, на яких ряснiли попереджувальнi знаки та напис: «ГОЛОВНИЙ ТАМБУР-ШЛЮЗ: ДОСТУП ЛИШЕ ДЛЯ ШТАТНОГО ПЕРСОНАЛУ».

Даллас завжди вважав це попередження повнiстю абсурдним, оскiльки на кораблi не було нiкого, окрiм штатного персоналу; i кожен, кому дозволили перебувати на борту, мае дозвiл на користування тамбур-шлюзом. Кейн клацнув вимикачем. Захисний кожух вiдсунувся. Пiд ним виявилися три кнопки. Вiн натиснув iх у потрiбнiй послiдовностi. Дверi зi скрипом вiдчинилися, i трiйця увiйшла до тамбур-шлюзу.

На стiнах висiли сiм вакуумних костюмiв. Вони були незграбними, мiшкуватими, але конче важливими в цiй вилазцi, навiть якби розрахунки Еша щодо умов навколишнього середовища виявилися на порядок кращими. Члени експедицii допомогли одне одному влiзти в штучнi шкiри, що захищатимуть iхне життя, i перевiрили, як працюють iхнi скафандри. Потiм вони обережно одягли шоломи, поставившись до цього з належною серйознiстю, також перевiривши, чи всi вони е герметичними.

Даллас перевiрив шолом Кейн, Кейн – шолом Лабмерт, вона ж перевiрила шолом капiтана. Учасники трiо астронавтiв робили це з винятковою серйознiстю i нагадували мавп, якi чистили одна одну. Потiм вони налаштували авторегулятори, i скоро всi дихали дещо затхлим, але безпечним повiтрям, яке подавалося з вiдповiдних резервуарiв.

Даллас у рукавицi увiмкнув внутрiшнiй комунiкатор всерединi шолому.

– Вiдправляю сигнал. Як мене чутно?

– Отримав, – оголосив Кейн, збiльшуючи гучнiсть свого динамiка. – Як мене чутно?

Даллас кивнув, потiм повернувся до Ламберт, яка непорушно стояла з похмурим виразом обличчя.

– Ну ж бо, Ламберт, – промовив Даллас, намагаючись ii пiдбадьорити. – Я вирiшив взяти тебе через твоi здiбностi, а не через твiй життерадiсний характер.

– Уклiнно дякую за лестощi, – сухо вiдповiла Ламберт. – Чому ти не взяв Еша чи Рiплi? Вони були б радi.

– Еш повинен залишатися за панеллю, i ти це знаеш. Паркеровi треба працювати в iнженерному вiддiленнi, й без приладiв Рiплi вiн не впораеться. Можеш проклинати мене весь шлях, але ми повиннi знайти джерело того клятого сигналу.

– Ага. Чудово.

– Тодi будемо вважати, що все владнали. Не застосовуйте зброю без мого наказу.

– Ти вважаеш, що там нас зустрiнуть з миром? – недовiрливо перепитав Кейн.

– Будемо сподiватися на краще.

Вiн натиснув кнопку комунiкатора, яка знаходилася назовнi скафандра, активувавши другий канал.

– Еше, ти тут?

Замiсть нього вiдповiла Рiплi:

– Вiн пiшов до свого наукового блiстера[11 - Капсульний виступ обтiчноi форми для наукових спостережень.], скоро повернеться.

– Перевiр усе, – Даллас повернувся до Кейна. – Зачини внутрiшнi дверi.

Старпом натиснув потрiбнi кнопки, i дверi позаду зачинилися.

– А тепер вiдчини зовнiшнi дверi.

Кейн повторив процедуру, яка надала iм доступ до дверей. Натиснувши останню кнопку, вiн вiдiйшов назад до супутникiв i завмер в очiкуваннi. Ламберт мимоволi притислася спиною до внутрiшнiх дверей, iнстинктивно реагуючи на зустрiч iз невiдомим.

Вiдчинилися зовнiшнi дверi. Перед трьома астронавтами повзли хмари з пилу та пари. У досвiтках краевид переливався темно-помаранчевими кольорами. Це було не те знайоме та затишне сонячне сяйво, але Даллас сподiвався, що коли iхне сонце зiйде, то краевид стане кращим. Воно давало достатньо свiтла, щоб роздивитися все навколо, хоча на вiдстанi було важко щось побачити крiзь густу пелену дрiбних часток.

Астронавти ступили на пiдйомну платформу мiж опорами. Кейн клацнув iншим вимикачем, i платформа почала спускатися. Давачi на нижнiй сторонi показували, де знаходиться поверхня. Вони вирахували вiдстань i зупинили платформу, коли вона ледь торкнулася вищоi точки темноi скелi.

Даллас вiв групу вперед здебiльшого через звичку, а не тому, що цього потребувала формальнiсть. Вони обережно ступили на поверхню. Члени експедицii вiдчували пiд ногами тверду лаву. Сильнi пориви вiтру хитали iх у рiзнi боки, доки вони намагалися йти. Вони не могли нiчого роздивитися, окрiм темно-помаранчевоi куряви.

«Яке безнадiйно депресивне мiсце», – подумала Ламберт. Тут було не страшно, хоча обмежена видимiсть бентежила сама по собi. Ламберт порiвнювала це з нiчним плаванням у водах, де було повно акул: нiколи не знаеш, що чекае на тебе в темрявi. Можливо, вона поспiшала з неприемними висновками, але iй так не здавалося. У цьому занедбаному мiсцi не було жодних приемних кольорiв, анi блакитного, анi зеленого, лише дратiвна сепiя вiдтiнкiв жовтого, похмурi вiдблиски помаранчевого свiтла та тьмянi вiдтiнки коричневого та сiрого. Нiчого такого, що радувало б око й полегшувало думки. Взагалi колiр атмосфери нагадував iй хiмiчний дослiд, який провалився, а пiдгрунтя – екскременти з маленького корабля. Ламберт було шкода всiх, хто тут мiг би жити. Але вона iнтуiтивно вiдчувала, що зараз тут не було нiчого живого, хоча доказiв цього не було.

Можливо, Еш був правий, i ця планета в уявленнi якоiсь невiдомоi iстоти була райським куточком. Якщо це правда, то не хотiла б вона познайомитися з такою iстотою.

– Куди?

– Що?

Туман i хмари займали всi думки Ламберт. Вона вiдволiклася вiд них.

– Куди йти, Ламберт? – Даллас витрiщався на неi.

– А, все добре. Просто задумалася.

Ламберт уявляла свiй пост бiля панелi управлiння на «Ностромо». Зараз те зазвичай тiсне крiсло та незручнi навiгацiйнi прилади здавалися iй маленьким раем.

Ламберт перевiрила смугу на екранi маленького пристрою на поясi.

– Туди, – вказала вона.

– Веди нас, – Даллас став позаду.

Ламберт повела Далласа та Кейна через буревiй. Коли вони вiдiйшли вiд захисного бар’ера Ностромо, вiтер шарпав iх з усiх бокiв. Вона зупинилася i роздратовано почала возитися iз приладами свого скафандра.

– Тепер взагалi нiчого не видно.

Несподiвано в шоломi пролунав голос Еша:

– Увiмкни навiгатор. Вiн налаштований на сигнал екстреного виклику. Нехай вiн вас веде. Можете покластись на нього. Я вже налаштував його.

– Вiн уже увiмкнений i налаштований, – рiзко вiдповiла Ламберт. – Ти що, думаеш, я погано знаю свою роботу?

– Не збирався тебе ображати, – вiдповiв науковий спiвробiтник. Вона щось буркнула собi пiд нiс i пiшла далi крiзь туман.

– Навiгатор працюе стабiльно. Як прийняв, Еше? – Даллас промовив у мiкрофон, вбудований у шоломi.

У науковому блiстерному вiдсiку, який знаходився в нижнiй частинi корабля, Еш перевiв погляд вiд нечiтких фiгур, якi повiльно вiддалялися, на яскраву панель управлiння. На екранi було добре видно три стилiзованих зображення. Вiн натиснув на кнопку, i крiсло, з легеньким скрипом проiхавши на рейках, зупинилося навпроти яскравого екрана.

– Зараз бачу, що ви вiдiйшли вiд корабля. Чую i бачу вас добре зi своеi «бульбашки». Не думаю, що я вас загублю. Туман не такий густий, а на поверхнi немае жодних перешкод. Екстрений виклик подаеться на iнших частотах, тому немае загрози перекривання.

– Це обнадiйливо, – у динамiку блiстерного вiдсiку голос Далласа звучав дивно. – Чуемо тебе добре. Треба тримати канал вiдкритим. Не хочеться тут заблукати.

– Прийнято. Буду контролювати кожен ваш крок. Якщо нiчого не трапиться, я не буду виходити на зв’язок.

– Прийнято. Кiнець зв’язку, – Даллас залишив канал корабля вiдкритим i помiтив, що Ламберт спостерiгала за ним. – Не будемо витрачати ресурси скафандра. Уперед.

Ламберт мовчки повернулася, знову почала возитися з навiгатором i вирушила в куряву. Сила тяжiння, яка назовнi дещо зменшилася, полегшила вагу скафандрiв i балонiв, хоча усiм було дивно, як така маленька планета могла мали таку гравiтацiю. Даллас подумки вирiшив видiлити час для геологiчного аналiзу надр планети. Можливо, це Паркер так на нього вплинув, але не можна було вiдкидати можливiсть того, що тут схованi великi поклади цiнних важких металiв.

Авжеж, Компанiя заявить право володiння будь-якими знахiдками, оскiльки iх було отримано за допомогою обладнання Компанii та в робочий час. Але це потенцiйно вiщувало щедрi премii. Їхня позапланова зупинка може принести i неабиякий зиск.

Повсюди гудiв вiтер, i на голови астронавтiв летiв бруд, пил i град iз дрiбних камiнцiв.

– Далi трьох метрiв нiчого не видно, – пожалiлася Ламберт.

– Досить вже бурчати, – промовив Кейн.

– А я люблю бурчати.

– Досить! Ви як дiти, – зауважив Даллас. – Не той час i не те мiсце.

– Але ж це чудове мiсце, – Ламберт не здавалася. – Мiсце, не зiпсоване природою чи людьми. Райське мiсце… для камiння.

– Досить!

Ламберт замовкла, але пошепки продовжувала нарiкати. Даллас мiг заткнути iй рота, але не мiг заборонити iй бурчати. Раптом вона побачила те, що вiдразу ж вiдволiкло ii вiд прокльонiв, адресованих цiй планетi. Дещо зникло з екрана навiгатора.

– Що трапилося? – запитав Даллас.

– Зараз, – Ламберт внесла коригування в пристрiй. Це вдавалося важко через незручнi рукавицi. Смуга, що зникла з екрана навiгатора, знову з’явилася.

– Втратила лiнiю, але знову знайшла.

– У вас проблеми? – у шоломах стурбовано пролунав далекий голос Еша.

– Нiчого серйозного, – повiдомив Даллас. Вiн повiльно обернувся, намагаючись намацати щось тверде серед цiеi куряви. – Досi одна курява й вiтер. Сигнал навiгатора слабне. Ми втратили зв’язок на мить, – сказав Даллас.

– Тут вiн досить сильний, – заперечив Еш, перевiривши iндикатори. – Не думаю, що це через буревiй. Швидше за все, ви наближаетеся до горбистоi мiсцевостi й тi пiдвищення на якийсь час заблокували сигнал. Будьте обережними. Якщо знову втратите сигнал i не зможете вiдновити його, спробуйте зловити сигнал iз корабля, а я спробую вас направити.

– Буду мати на увазi, але зараз це не потрiбно. Якщо знову це повториться, ми повiдомимо.

– Прийнято. Кiнець зв’язку.

Експедицiя просувалася крiзь запилене помаранчеве запустiння. За декiлька хвилин Ламберт зупинилася.

– Знову втратила сигнал? – запитав Кейн.

– Нi, змiна курсу, – вказала Ламберт налiво. – Тепер туди.

Вони продовжили йти за новим курсом. Увага Лабмерт була повнiстю прикута до екрана навiгатора, а увага Далласа та Кейна – до Ламберт. Вiтер одразу ж посилився. Часточки пилу постiйно цокали, вдаряючись об переднi щитки шоломiв. Видавалося, що вони промовляють: «Цок, цок… впустiть усередину… Тук-тук… впустiть усередину…»

Даллас стрепенувся. Тиша, порожнеча, затягнута хмарами, цей постiйний помаранчевий туман вже починали дiяти йому на нерви.

– Уже близько, – сказала Ламберт. Одночасно з цим Еш отримав данi вiд давачiв, вбудованих у скафандри, що в астронавтiв рiзко почастiшав пульс.

– Ми дуже близько.

Астронавти йшли далi. Попереду них щось височiло. Даллас почав уривчасто дихати вiд хвилювання й напруги.

На жаль, то була лише… велика покручена гiрська порода дивноi форми. Припущення Еша про те, що вони опинилися десь перед горбами, виявилося вiрним. Астронавти зупинилися вiдпочити пiд кам’яним монолiтом, адже вiн хоч якось захищав вiд камiнного граду. У цей час смуга знову зникла з екрана навiгатора.

– Знову втратили ii, – промовила Ламберт.

– Ми що, минули ii? – Кейн вдивлявся вбiк скель, марно намагаючись побачити iх.

– Нi, якщо воно не пiд землею, – Даллас сперся об камiнь. – Може бути за ось цим, – вiн поплескав монолiт рукавицею. – Або це завади через буревiй. Давайте вiдпочинемо, а там подивимось.

Вони чекали там, спершись на гладку стiну. Навкруги них гув вiтер, немилосердно ганяючи куряву й туман.

– Тепер ми точно слiпi, – сказав Кейн.

– Скоро свiтанок, – вiн налаштував мiкрофон. – Еше, чуеш мене? Коли настане день?

– Сонце зiйде за декiлька хвилин, – почувся далекий голос наукового спiвробiтника, спотворений завадами.

– Тодi ми щось побачимо.

– Або навпаки, – прокоментувала Ламберт. Вона не приховувала вiдсутнiсть ентузiазму. Лабмерт втомилася, як чортяка, а iм ще треба було дiйти до джерела сигналу. Ця порожнеча й страхiтлива атмосфера виснажувала не лише фiзично, але й психiчно. Ламберт волiла повернутися до своеi чистоi, яскравоi та знайомоi панелi управлiння.

Пiсля свiтанку стало не легше. Замiсть того щоб пiдняти астронавтам настрiй, сонце ще бiльше iх настрахало: тепер повiтря стало не помаранчевим, а криваво-червоним. Можливо, коли тьмяна зоря пiдiйметься вище, то довкола стане не так страхiтливо…



Рiплi витерла чоло i втомлено зiтхнула. Переконавшись, що всi новi деталi працюють належним чином, вона зачинила останню стiнну панель i розклала iнструменти по вiддiленнях у сумцi.

– З iншим ви повиннi впоратися. Я зробила всю тонку роботу.

– Не турбуйся, впораемся, – запевнив Паркер нейтральним тоном. Вiн не дивився в ii бiк, сконцентрувавшись на роботi. Вiн досi був засмучений через те, що вони iз Бреттом можуть не отримати нiчого з результатiв цiеi експедицii.

Рiплi пiшла вбiк тамбуру.

– Якщо у вас будуть якiсь проблеми, я в капiтанському вiддiленнi.

– Добре, – спокiйно сказав Бретт.

Паркер провiв ii поглядом, поки ii струнка фiгура не зникла в коридорi.

– От сучка.

Еш натиснув на кнопку. Тепер завдяки пiдсилювачу трое постатей, що рухалися, стали чiткими, а мерехтiння навколо них зникло. Вiн перевiрив iншi давачi: сигнали вiд трьох скафандрiв були досить сильними.

– Як справи? – запитала Рiплi по внутрiшньому телефону.

Вiн швидко вимкнув екран i вiдповiв:

– Усе добре.

– Де вони? – запитала Рiплi.

– Уже бiля джерела сигналу. Вони десь серед скель. Сигнал слабшае, але вони близько. Я впевнений, що вони не пропустять його. Скоро вони нам усе повiдомлять.

– Є якась нова iнформацiя про сигнал?

– Поки що нi.

– Ти не пробував бiльш детально аналiзувати сигнал за допомогою ECIU-аналiзатора? – голос Рiплi видавався дещо нетерплячим.

– Зрозумiй, я, як i ти, хочу дiзнатися бiльше iнформацii. Але якщо «Матiр» ще не змогла визначити природу сигналу, то чому я буду iз цим гратися?

– А можна я спробую?

– На здоров’я, – вiдповiв Еш. – Шкоди вiд цього не буде, а так буде чим зайнятися. Але якщо щось виявиш, то одразу повiдом менi.

– Добре, якщо менi пощастить.

Рiплi поклала слухавку i влаштувалась у крiслi. Без iнших членiв екiпажу в капiтанському вiдсiку було досить просторо. Рiплi почувалася якось дивно i в дечому некомфортно, адже це вона вперше залишилася сама в цьому примiщенi.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=29194037&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Виноски





1


Звання мiж унтер-офiцером та офiцером у ВМС США та береговiй охоронi. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)




2


Ударний iнструмент iз пом’якшеним, порiвняно з барабаном, звуком, котрий задае такт. (Прим. ред.)




3


Характеристика ступеня розсiяностi вiдображення. (Прим. ред.)




4


Формула взаемовiдповiдностi маси та енергii.




5


Прилад, що реагуе на кути змiни орiентацii у просторi. Використовуеться в автомобiльнiй галузi, авiацii, космонавтицi.




6


Стикувальний вузол. (Прим. ред.)




7


В астрономii лiнiя роздiлення освiтленого та темного бокiв небесного тiла. (Прим. ред.)




8


Хвиляста застигла лава, назва походить iз територii Гавайських островiв.




9


У цьому контекстi синонiм перемикача, у ширшому значеннi вiдносно проста схема стабiлiзацii станiв струму. (Прим. ред.)




10


Одиниця сили в гаусовiй системi фiзичних величин. 1 дина = 10-5 ньютонiв у системi СІ. (Прим. ред.)




11


Капсульний виступ обтiчноi форми для наукових спостережень.